Характеристика героїв роману В. Врублевської




Характеристика кожного з героїв роману, насамперед подруг Аріадни - Інги, Гізели і Валсрі, варта окремої уваги. Наразі обмежимося Аріадною. У розмовах із Ласпером і подругами, у роздумах на самоті, у щоденникових записах перед читачами постає, з одного боку, жінка сильної волі і неабиякої ерудиції, з другого - емоційно неврівноважена і вразлива, навіть по-дитячому безпорадна. 
Є в цьому образі риса, яка не додає Аріадні симпатії, скоріше навпаки: це самозамилування, певне хизування своїм розумом і зовнішністю, що акцентується навязливим перерахуванням, у що Аріадна вдягнена, як зачесана, завдяки яким засобам зберігає прекрасну шкіру тощо. Можливо, в такий спосіб письменниця прагла втовкмачити читачкам обовязок ставитися до себе з увагою і любовю?.. В цілому ж Аріадна цілісна й сильна натура. І хоч її опір впливові доктора Ласпера закінчується поразкою, вона скоряється не йому, а почуттю любові, в імя якої іде навіть на самопожертву. І в цьому її сила, у променях якої доктор Ласпер постає переможеним і нікчемним.
Важко визначити, чого в романі більше - досліджень методів психотерапії чи їх наслідків як разюче сильно написано сцену загибелі Валері та її доньки!, культорологічної інформації чи філософських роздумів, інтелектуальної напруги чи інтимних одкровень. Усе тут є, відтворено або виразно обємно, з яскравими деталями, або легкими пастельними начерками, підсвіченими відчутним душевним щемом.
Не претендуючи на беззастережність своїх висновків, усе ж дозволю собі не погодитися із відгуком на роман Сергія Тримбача у минулорічних "Киевских ведомостях". Якщо зауваження щодо "костюмерної героїні про це йшлося вище можна визнати слушним, то визначення жанру роману, як "что-то от эротического триллера" - аж ніяк. Знайшовши на трьохстах сторінках книжки три еротичних епізоди, автор побудував на них свою розповідь про роман у цілому, ставши в позу ображеного за чоловіків, так "негарно" змальованих В.Врублевською. Але ж ті факти до речі, не плід авторської фантазії наявні у розповіді не як сенсаційні подразнювачі, а як художньо виразні, хоча й відворотні епізоди, невідємні від характеристики головних персонажів. Щоправда, останнім абзацом С.Тримбач начебто схвалює роман: "Нерівний, часом надто нервовий і надто публіцистичний роман Валерії Врублевської схоплює досить суттєві больові точки сучасного життя. Тим він і цікавий на тлі сьогоденної літератури, яка так рідко звертає свої погляди на нас, грішних". Можливо , автор вважав , що отакий метод "рекламування" твору заохотить якнайбільше читачів, але, як на мене, лише підтвердив поширену нині у пресі практику видавати правду за повну її протилежність.
"Солідна" українська критика проігнорувала роман В. Врублевської. Чи не тому, що сама ця критика давно мертва? Чи тому, що твір написано російською мовою? Але ж це зрозуміле прагнення автора донести свій твір до найширшого кола читачів в умовах, коли катастрофа з українськими книжками в Україні стала, принаймні, на найближчі роки, неподоланною. До речі, цілком органічно вплетені в оповідь кілька сторінок у романі, де героїня згадує дитинство - у розмові з давнім знайомим житомирським євреєм, котрий ось-ось має виїхати до Ізраїлю, - написані українською мовою. Досить непересічне свідчення того, що ця мова їй рідна й дорога.
Нова книжка Валерії Врублевської не ширвжиткове чтиво. Вона розрахована на розумного, вдумливого, здатного до співпереживання читача. Вона переконливо засвідчила незаперечний письменницький талант авторки, її здатність відчувати й відтворювати найтонші психологічні нюанси, володіти найширшою мовно-виражальною палітрою - від проникливо ніжного до помірковано-розсудливого і саркастично глузливого. Виданий за добрим сприянням "Робітничої газети" роман засвідчив неабиякий творчий потенціал Валерії Врублевської і сподівання на те, що незабаром вона прийде до читача із новим, вагомим, художньо довершеним твором.


Дата публікації: 10.04.2012
Прочитано: 630 разів
 
 
 
 

Студентські статті