Релігія як чинник духовного виховання





 
ЗМІСТ

ВСТУП    3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ РЕЛІГІЇ ТА ДУХОВНОГО ВИХОВАННЯ    6
1.1 Поняття та значення духовності    6
1.2 Значення духовного розвитку в соціалізації людини    8
1.3 Взаєморозвиток духовності і моральності людини    11
РОЗДІЛ 2. ЗНАЧЕННЯ РЕЛІГІЇ В ДУХОВНОМУ ВИХОВАННІ ЛЮДИНИ    14
2.1 Роль релігії та Церкви в духовному житті людини    14
2.2 Християнські канони в сучасній освіті України    21
ВИСНОВКИ    26
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ    29

 

ВИСНОВКИ

Духовність – це внутрішній світ людини, зв’язок людини з релігією. У філософії та психології склалися різні розуміння духовності: як релігійності, сприйняття ідеї Бога, розвитку інтелігентності і добропорядності. Метою духовного самовдосконалення є досягнення гармонії між власним життям і навколишнім світом.
Проблеми духовності людини й суспільства завжди були і є в центрі філософських систем. Це цілком закономірно. У практиці поняття «духовний» та «духовність» мають зараз декілька тлумачень і використовуються в різних контекстах, але завжди забувається їх первинне – святе походження – від Духа Святого. Святий Дух є Третьою Особою Божою, і, отже, самим Богом. Він вічний, всюдисущий, всезнаючий і всемогутній. Святий Дух, який провадить нас як християн, творить у нас нове життя, щоб зробити вибір відповідний до Господньої думки.
Виходячи з теоретичного аналізу напрацювань відомих науковців, духовність можна трактувати як складний багатоструктурний феномен, який характеризує внутрішній світ індивіда та виявляє себе через моральність, збереження чистого сумління, відповідальність, служіння людям через добродіяння у стосунках. Відповідна сфера формування особистості, безсумнівно, є важливим чинником у формуванні особистості. Адже в основі духовного виховання лежить цілеспрямований розвиток прагнення людини до найвищих загальнолюдських і національних цінностей.
Говорячи сьогодні про наше суспільство і цінності, то слід сказати, що воно переживає моральну кризу, спричинену передусім втратою християнських цінностей, орієнтацію на індивідуалізм, прагматизм і споживацтво в особистому і суспільному житті. Розповсюджуються такі негативні явища у дитячому і молодіжному середовищі, як алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, суїцид, злочинність і бродяжництво. На розвиток дитини негативно впливають продукція секс-індустрії, засоби масової інформації, особливо телебачення. Державна політика спрямована не на створення і підтримку молодої сім’ї, а на стимуляцію позашлюбного життя через пропаганду статевих знань і розповсюдження засобів контрацепції.
У процесі духовного розвитку можна виділити чотири етапи: криза, що передує духовному пробудженню; криза, викликана духовним пробудженням; реакція, що слідує за духовним пробудженням. Становлення духовності – це вища мета кожної особистості, адже в міцному ґрунті духовності зростає і особистість людини.
Підсумуємо, що духовною є та людина, яка вірить, любить і шукає Бога – джерело добра. Людина – істота духовна, бо народилася від Бога Духа. Як така, вона дозволяє вести себе Духом. Тому кожний християнин є покликаний до духовного життя. Він помазаний Духом Святим і покликаний жити у цьому світі життям духовним, яке означає не лише побожність, але й сукупність діяння людини в цілому обсязі її життя.
Підкреслимо, що духовність – це стиль релігійного життя, гармонійна дія богословських і моральних чеснот в особі, яка спричиняє гідну відповідь людини дарам Божої благодаті й харизмам Святого Духа та вільною волею йде Божій волі на зустріч, прагнучи щоденно наслідувати Ісуса Христа і Його Матір та й святих Божих угодників. Духовність – це релігійна або моральна культура душі, тобто коли людина відповідає за свої вчинки перед собою, ближнім і Богом. В залежності від раси, народу, племені і культурного нашарування духовність може бути різною. Духовність має два напрями: один – усвідомлення себе як істоти розумної, вільної, соціальної та релігійної і другий – підпорядкування своєї волі волі Божій і приналежності до Божого Царства.
Християнська система виховання, яка повертається в наші вищі навчальні заклади, заснована церквою на цінностях природного та надприродного пізнання, які гармонізують із наукою святого письма як своєрідною божою педагогікою. Обов’язок навчальних закладів – допомогти молоді осягнути шлях до пізнання вічних любові, добра, правди, справедливості, милосердя, до вивчення основ християнської моралі.
Зазначимо, що принципами духовного виховання є наступні принципи: ненасилля; своєчасність; єдність педагогічних впливів; принцип особистості; антропологічний принцип (повага людської гідності); невпинне піклування; відповідальність; любов; покора; інтеріоризація (увнутрішнення); містагогія (променевий процес виховання).

 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.    Конституції України зі змінами та доповненнями від 01.02.2011.
2.    Винницький О. Церква і духовне буття / Духовні скарби українського народу в житті молоді. – Тернопіль: МП “Чумацький шлях”, 1994. – С.62-64.
3.    Дудар Н. Релігійність молоді // Людина і світ. – 1999. – №9. – С.42-44.
4.    Енциклопедія з релігієзнавства / За ред. І.С. Мякушева. – К., 1999. – 480 с.
5.    Історія і теорія релігій та вільнодумства. – К., 1996. – 289 с.
6.    Калінін Ю., Харьковщенко Є. Релігієзнавство: Підручник. – К.: Наукова думка, 1995. – 340 с.
7.    Каутский К. Походження християнства. – М.: Видавництво політичної літератури, 1990. – 218 с.
8.    Кочан Н. Відокремлення школи від церкви в координатах відкритого суспільства // Людина і світ. – №9. – с.41.
9.    Курбатов Г.Л.,.Фролов Э.Д, Фроянов И.Я. Християнство. – Спб.: Лениздат, 1988. – 310 с.
10.    Лубський В.І Релігієзнавство. – К., 1997. – 410 с.
11.    Мельник П., Лановенко І. Психологічні механізми девіантної поведінки // Право України. – 2000. – №4. – С.90-93.
12.    Мюллер М. Введение в науку о религии // Классики мирового религиоведения. – М., 1996.
13.    Огірко О. Християнська педагогіка. Навчальний посібник. ЛІ МАУП. – Львів, 2003. – 111 с.
14.    Радугин А.А.. Введение в религиоведение. – М., 1996. – 417 с.
15.    Религии мира. Энциклопедия. т.6. – М.: Аванта, 1996. – 840 с.
16.    Релігієзнавство / За ред. Рибачука. – К.: Освіта, 1997. – 387 с.
17.    Рупнік М.І. Духовне життя. - ЛБА. - Львів, 1995.- 118 с.
18.    Рюриков А.Ю. Какие сверхреволюции спасут нас? // Учительская газета – 1991. – №37.
19.    Рябушкін Н.В., Царегородцев Г.И. Покарання Боже. – М.: видавництво політичної літератури, 1988.
20.    Стельмахович М.Г. Християнська етика в початковій школі // Поч. школа. – 1999.- № 4.
21.    Ткачук В.А. Особливості морально розвитку дітей // Поч. школа. – 2000. – № 1.
22.    Фібула М.М. Педагогіка. – К., 2001. – 511 с.
23.    Християнська етика (методичний посібник). – Львів, 1997. –159 с.