Релігійний чинник у формуванні національної ідентичності українців






РЕЛІГІЙНИЙ ЧИННИК У ФОРМУВАННІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ УКРАЇНЦІВ
Бакалаврська робота

, 2013
 
ЗМІСТ

ВСТУП    3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОНЯТТЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ    8
1.1. Проблема національної ідентичності    8
1.2. Співвідношення національної ідентичності та нації    20

РОЗДІЛ 2. РОЛЬ РЕЛІГІЙНОГО ЧИННИКА У ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ    27
2.1. Роль релігійного чинника у поступі української спільноти    27
2.2. Вплив релігії на національну ідентичність українців в перші століття існування держави    32
2.3. Релігійні чинники етносоціальної ідентифікації українців у другій половині XVI ст. – першій половині XVII ст.    35
2.4. Особливості впливу релігії на становлення національної ідентичності в другій половині XVII ст. – першій половині ХХ ст.     39

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ РЕЛІГІЙНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА    47
3.1. Конфесійна строкатість українців    47
3.2. Феномен приналежності українців до Московського патріархату    55

ВИСНОВКИ    60
СПИСОК ВИКОРИС
ВИСНОВКИ

Отже, на початку ХІХ століття зростає значення національності як чинника формування макросоціальної ідентичності, разом із формуванням «комплексу національної приниженості» представників недержавних етносів. Нація може відбутися лише тоді, коли виступає як спільнота, консолідована на основі певної ідеології чи (скоріше) соціального міфу. А національна свідомість може бути визначена як певна ідеологічна концепція, «накладена» на усвідомлення спільності походження та культурної спорідненості. У недержавних націй подібні ідеологічні концепції артикулюються як «націоналістична ідеологія». Саме наявність національної етноконсолідуючої ідеї, національного міфу в умовах недержавності нації призводить до виникнення політичного націоналізму. Мовні, культурні чи релігійні відмінності створюють лише базис, підґрунтя для виникнення націоналізму, але самі по собі недостатні для його появи.
Підкреслимо, що наявні концепції нації внаслідок своєї теоретичної заангажованості не можуть слугувати достатньою методологічною основою дослідження сучасного етапу формування загальноукраїнської ідентичності у всіх її виявах: етнічному, національному, державному, ідентичності країни та діаспори, оскільки вони мають різні чинники й механізми формування та відтворення, що актуалізує дослідження реальних процесів сфери етнонаціональних відносин і національного будівництва в Україні.
Релігія – явище багатогранне й неоднозначне. Різні сфери людського пізнання – філософія, історія, релігієзнавство, психологія, соціологія не однаково трактують цей феномен, навіть в одній галузі трапляються кардинально протилежні трактування. Релігія є специфічною сферою людської життєдіяльності, яка сама по собі не може визначати соціальні дії та позиції індивідів, груп чи спільнот. Роль релігії у суспільстві може опосередковуватися через певні характеристики, властивості суб’єктів суспільного процесу.
Підсумуємо, що вплив релігійності на стабільність у сучасному українському суспільстві пов’язується з проблемою духовного розвитку громадян України, адже без вирішення цієї проблеми стає неможливим подальший суспільний розвиток. Українське суспільство, намагаючись сьогодні змінити ситуацію на краще, з усією очевидністю також демонструє, як багато прогресивних намірів та починань часто не здійснюються через бездуховність людей і значною мірою гальмуються нею.
Національний ідеал українського народу багато в чому має релігійний характер. Невипадково багато українських науковців розглядають реалізацію національної ідеї як процес, що спрямовує народ до Богобуття, такого кінцевого ідеального стану буття, в якому панують добро, любов і абсолютна гармонія.
Узагальнимо, що на думку С. Томасівського християнство на територію сучасної України привнесли готи. Він зазначає, що коли у Східній Європі сформувалася Київська Русь як держава, то із самого початку вона почала будуватися на християнських принципах. Історичні події Київської Русі, стверджував учений, показали, що першими християнами і носіями нової релігії в ній стали варяги, а християнство проникало до неї через Візантію.
Важливо зазначити, що релігійна ідентичність виступала одним із важливих атрибутів етнополітичної визначеності українського етносу на цьому етапі. З одного боку, релігійний фактор певним чином відокремлював цей етнос від інших, а з іншого – безсумнівно прискорив процес його етносоціальної самоідентифікації. З огляду на це, варто також відмітити, що релігійна ідентичність українців у цьому випадку виступала своєрідним маркером насамперед культурної традиції, що згодом втілилося у так званому «національному відродженні» 1620-х рр. Причому боротьба за збереження релігійної самобутності взяла на озброєння історичну пам’ять, що підштовхнуло до історіософічних спроб осмислення духовної спадщини українського народу. І саме ця пам’ять могла стати фактом для його існування як єдиного національно-релігійного організму. Фактично, саме в православ’ї «руський народ» черпав свою моральну силу й вибудовував етнокультурну ідентичність.
В той же час, релігійна, насамперед православна, ідентичність стала вагомим фактором кристалізації етносоціальної ідентичності українців. Крім цього, варто відзначити, що релігійні процеси, набувши в цей час «козацького» детермінативу, мали помітний вплив на виділення нового рівня етносоціальної ідентичності українців. Фактично, Православна Церква стала основним фактором українського ранньомодерного націогенезу впродовж XVI – першої половини XVII ст., а власне православна ідентичність тогочасних українців була одним із найголовніших чинників етносоціальних процесів.
Маємо підкреслити, що саме за участю християнської Церкви формувалася протягом століть українська нація, підтримувалася цілісна будова її культури, зберігався баланс між усталеною традицією та інноваціями (тяглість традицій), продукувалося подальше розгортання соціальних змін. Спроби ж замінити традиційне християнство квазірелігійною комуністичною доктриною, підпорядкувати суспільство одній партії, призвели до руйнації генофонду нації та структурних зрушень менталітету сучасного українця.
Підкреслимо, що найбільш прийнятною для громадян України є національна ідентичність громадянсько-політичного типу, яка може поєднуватися з іншими різновидами ідентичностей – релігійною, етнічною, професійною тощо. Національна ідентичність громадянсько-політичного типу за самою своєю суттю багатовимірна, адже вона охоплює, але не скасовує етнічну, мовну, релігійну, регіональну, професійну, класову, вікову, статеву та інші ідентичності.
Розглянувши питання різноманіття релігійних поглядів та конфесійної строкатості наших співгромадян, ми маємо зазначити, що для розвитку релігійної, національної та європейської ідентичності громадян України необхідно захистити український інформаційний простір; забезпечити інформаційно-психологічну безпеку українських громадян; підняти на більш високий рівень політичну культуру населення України; подолати соціально-психологічні стереотипи утопічного і тоталітарного походження та комплекс національної неповноцінності; розширити базу демократичних сил; досягти стану незворотності державотворчих процесів і стабілізації політичного й соціально-економічного життя; довести до логічного кінця незавершений процес консолідації української нації в єдиний соціально-політичний організм (на противагу посиленню регіональної сегментації країни); виховувати національно свідомих громадян і духовно сконсолідувати українство на основі європейських ідеалів, базових цінностей та української національної ідеї.
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Монографії, статті, навчальні та практичні посібники

1.    Berry J.W. Cross-cultural psychology: Research and applications / J.W. Berry, Y.H. Poortinga, M.H. Segall, P.R. Dasen. – Cambridge: Cambridge University Press, 1992. – P. 44 – 62.
2.    Furet F. Interpreting the French Revolution. – Cambridge, 1971. – 312 р.
3.    Hobsbawm E. Some Reflections on Nationalism // Imagination and Precision in the Social Sciences: Essays in Memory of Peter Nettl (Ed. T. J. Nossiter,   A. T. Hanson and Stein Rokkan). – London, Faber, 1972. – P. 391–392.
4.    Rousseau J.-J. Constitutional Project for Corsica // Rousseau: Political Writings (Ed. and transl. Frederick Watkins) – Edinburg: Nelson, 1953. – P. 293. Цит. за: Шпорлюк Р. Комунізм і націоналізм. – С. 150–151.
5.    Sewell W.H. Ideologies and Social Revolutions: Reflections on the French Case // Journal of the Modern History. – 1985. – №1. – P. 60–61.
6.    Бердяев Н. Судьба России: опыты по психологии войны и национальности / под. Ред Н. Бердяєва. – М.: Мысль, 1990. – С. 93.
7.    Воропаева Т.С. Специфика самоидентификации этнических украинцев и русских в Украине: социально-психологические аспекты / под ред. Т.С. Воропаевой // Личность в межкультурном пространстве. – Ч. 1. – М.: РУДН, 2008. – С. 23 – 28;
8.    Голубенко П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин / під ред. П. Голубенко. – К., 1993. – 431 с.
9.    Грушевський М.С. З історії релігійної думки на Україні / М.С. Грушевський. – К.: Освіта, 1992. – 289 с.
10.    Де Токвіль А. Давній порядок і революція / под. ред А. Де Токвіль А. – К.: Юніверс, 2000. – С. 20.
11.    Дністрянський, С. Загальна наука права і політики / під ред. С. Дністрянський. – Прага, 1923. – 321 с.
12.    Євтух, В. Б. Етнічність: глосарій / під ред. В. Б. Євтуха. – К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2009. – 255 с.
13.    Жуковський А. Петро Могила й питання єдності Церков / під ред. А. Жуковського. – К., 1997. – С. 187.
14.    Заїченко Г. А., Сагатовський В. М., Кальний I. І. Філософія: підручник / під ред. Г. А. Заїченка. – К. : Вища школа, 1995. – 569 с.
15.    Зайцев Ю. Історія України / під ред. Ю. Зайцева. – Вид. 4-те. – Львів: Світ, 2003. – 520 с.
16.    Закович М.М. Історія і теорія релігії та вільнодумства / під ред. М.М. Заковича. – К., 1996. – 264 с.
17.    Здіорук С.І. Суспільно-релігійні відносини: виклик Україні ХХІ століття. – К.: „Знання України», 2005. – 551 с.
18.    Історія релігії в Україні. В 10 томах / під ред. А. Колодного. –  К.: „Коло», 2003. – 613 с.
19.    Калінін Ю. Релігієзнавство / під ред. Ю. Калініна. – К.: Наукова думка, 1995. – 340 с.
20.    Козер Л. Функции социального конфликта / под ред. Л. Козер. – М.: Идея-Пресс, 2000. – С. 53.
21.    Крижанівський О.П., Плохій С.М. Історія церкви та релігійної думки в Україні: У 3 кн. – Кн. 3. / під ред. О.П. Крижанівського, С.М. Плохія. – К., 1994. – С. 55.
22.    Крівєлєв І.А. Історія релігії / під ред. І. А. Крівєлєва. – М., 1975-1976. – 765 с.
23.    Курбатов Г.Л. Християнство / під ред. Г.Л. Курбатова. – Спб.: Лениздат, 1988. – 312 с.
24.    Леві-Строс К. Первісне мислення / під ред. К. Леві-Строса. – К.: Український центр духовної культури, 2000. – 289 с.
25.    Лубський В.І. Релігієзнавство / під ред. В.І. Лубського. – К., 1997. – 410 с.
26.    Людина і світ: підручник /під ред. Л. В. Губерський. – 2-е вид., випр. і доп. – К. : Т-во «Знания», 2001. – 357 с.
27.    Маринович М. Проблема збереження релігійної ідентичності в умовах відкритого суспільства / під ред. М. Маринович // Громадянське суспільство як здійснення свободи: центрально-східноєвропейський досвід / За заг. ред. А. Карася. – Львів, 1999. – С. 219–224.
28.    Марітен Ж. Нація, політичне суспільство, держава / Ж. Мартен // Консерватизм. Антологія. / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. – К., 1998. – С. 459.
29.    Мень А. История религии: в 2-х кн. / под ред. А. Мень – Кн. 1. – М., 1997. – С. 16-24;
30.    Мюллер М. Введение в науку о религии. Классики мирового религиоведения / под ред. М. Мюллера. – М., 1996. – 410 с.
31.    Мякушев С.І. Енциклопедія з релігієзнавства / під ред. І.С. Мякушева. – К., 1999. – 480 с.
32.    Наливайко Д. Козацька християнська республіка (Запорозька Січ у Західноєвропейських літературних пам’ятках) / під ред. Д. Наливайко. – К., 1992. – С. 186-218.
33.    Николин А. Церковь и государство. История правовых отношений / под ред. А. Николина. – М., 1997. – С. 15.
34.    Піскун В. Сучасна українська національна ідея: теоретико-емпіричне дослідження / під ред. В. Піскуна, Т. Воропаєвої // Українознавство. Календар-щорічник – 2004. – К.: Українська видавнича спілка, 2003. – С. 127 – 134.
35.    Радугин А.А. Введение в религиоведение / под ред. А.А. Радугина. – М., 1996. – 417 с.
36.    Ребет Л. Вказана праця; Рутенбург В.И. Ранние буржуазные революции (К вопросу о начале капиталистической эры в Западной Европе) / В.И. Рутенбург // Вопросы истории. – 1984. – № 3. – С. 72-76;
37.    Рибачук М.Ф. Релігієзнавство / під ред. М.Ф. Рибачука. – К.: Освіта, 1997. – 387 с.
38.    Ричка В.М. Ідея Києва – другого Єрусалима в політико-ідеологічних концепціях середньовічної Русі / В.М. Ричка // Археология. – 1998. – № 2. – С. 72-80.
39.    Рябушкін Н.В. Покарання Боже / під ред. Н.В. Рябушкіна. – М.: видавництво політичної літератури, 1988. – 158 с.
40.    Семенкин Н. С. Философия богоискательства: Критика религиозно-философских идей софиологов / под ред. Н.С. Семенкина. – М.: Политиздат, 1986. – 175 с.
41.    Сергійчук В. Трансформація національної ідентичності: історіософські, культурологічні та соціально-психологічні аспекти / під ред. В. Сергійчука, В. Піскуна, Т. Воропаєвої  // Фундаментальні орієнтири науки. – К.: Фонд фундаментальних досліджень, 2005. – С. 24 – 53.
42.    Сливка Ю. Історія філософії України / під ред. Ю. Сливки. – К.: «Либідь», 1993. – 559 с.
43.    Сміт Е. Національна ідентичність / під. ред. Е. Сміта. – К.: «Основи», 1994. – С. 15 – 16.
44.    Стародуб А. Українська державність 1917-1921 рр. «очима» центральної влади Російської Православної Церкви: еволюція несприйняття / А. Стародуб // Просемінарій. – К., 1999. – Вип. 3. – С. 190-203.
45.    Степанков В.С., Смолій В.А. Українська революція 1648-1676 рр. у контексті Європейського революційного руху XVI-XVII ст.: спроба порівняльного аналізу / В.С. Степанков // Український історичний журнал. – 1997. – № 1. – С. 6-8.
46.    Степико М. Т. Українська ідентичність: феномен і засади формування : монографія / М. Т. Степико. – К. : НІСД, 2011. – 336 с.
47.    Токарев С.А. Ранние формы религии / под ред. С.А. Токарева. – М.: Издательство политической литературы, 1990. – 281 с.
48.    Томашівський С. Про ідеї, героїв і політику (Відкритий лист до Вячеслава Липинського). – Львів, 1929. – С. 55-93;
49.    Флоровский Г.В. Восточные отцы IV века / под ред. Г.В. Флоровского. – Париж, 1931. – С. 66.
50.    Черняк Е.Б. Цивилизация и революции / Е.Б. Черняк // Новая и новейшая история. – М., 1993. – № 4. – С. 66.
51.    Шаповал М. Загальна соціологія / під ред. М. Шаповал. – К., 1996. – С. 115-151;
52.    Шпорлюк Р. Комунізм і націоналізм / під ред. Р. Шпорлюк. – К., 1998. – 479 с.
53.    Шпорлюк Р. Комунізм і націоналізм: Карл Маркс проти Фрідріха Ліста. / під ред. Р. Шпорлюк. – К.: Основи, 1998. – 150 с.
54.    Элиаде М. Словарь религий, обрядов и верований / под ред. М. Элиаде. – М.: Рудомино, 1997. – 518 с.
55.    Яковенко Н.М. Латинське шкільництво і шкільний гуманізм в Україні (кінець XVI – середина XVIII ст.) / Н.М. Яковенко // Київська старовина. – 1997. – № 1-2. – С. 11-27.
56.    Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна) / під ред. Н.М. Яковенко. – К., 1993. – С. 61-202. Андрущенко В.П. Соціальна філософія: короткий енциклопедичний словник /В.П. Андрущенко. – Київ – Харків, ВМП «Рубікон» 1997. – 257 с.

Електронні джерела