Концепція природного права у вітчизняному праворозумінні





ЗМІСТ

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3
РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ КОНЦЕПЦІЇ ПРИРОДНОГО ПРАВОРОЗУМІННЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13
1.1. КОНЦЕПЦІЯ ПРИРОДНОГО ПРАВА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13
1.2. СУТНІСТЬ ПРАВА В КОНТЕКСТІ СПІВВІДНОШЕННЯ ПРИРОДНОГО І ПОЗИТИВНОГО ПРАВА У ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ П.Д. ЮРКЕВИЧА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 27
РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПЦІЯ ПРИРОДНОГО ПРАВА У ВІТЧИЗНЯНОМУ ПРАВОРОЗУМІННІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 42
2.1. ІДЕЯ ПРИРОДНОГО ПРАВА У ФІЛОСОФСЬКІЙ ДУМЦІ УКРАЇНИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 42
2.2. КОНЦЕПЦІЯ ПРИРОДНОГО ПРАВА І ЗАКОНОДАВСТВО . . . 64
ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 73
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ . . . . . . . . . 81







ВИСНОВКИ

Дослідження даної теми, з’ясування  її основних аспектів та проблемних моментів дало нам можливість дійти наступних висновків.
Проблема праворозуміння полягає в тому, що досі не виробилося єдиного поняття права.
Право ніколи не мало єдиного визначення. Різні мислителі висловлювали самі різноманітні думки, відповідаючи на питання “що таке право?”
Вчення мислителів мали вплив на формування сучасних правових концепцій. В залежності від того, що розглядається в якості джерела правоутворення, - держава чи природа людини, розрізняють природно-правову і позитивістську теорії права, а від того, що береться за основу права – норма, правосвідомість чи правовідносини – сформувались нормативістська, психологічна і соціологічна теорії права.
На основі уявлень про право сформувалися сучасні правові системи: англо-саксонська, романо-германська, мусульманська, соціалістична та ін.
Багатоманіття підходів до розуміння права обумовлюється складністю права, різними вихідними філософськими і методологічними основами, онтологічними, політичними, ідеологічними, релігійними причинами.
Вихідне розуміння сутності права пов'язане з сутністю людини. Сутність людини наддержавна – не держава створює людину, а людина державу. Тому визначальним праворозумінням для всієї юриспруденції є наддержавне праворозуміння. Водночас визначальний характер наддержавної природи права не заперечує важливості його державного виміру.
З позицій погляду на право як на один з найважливіших факторів сприяння соціальному прогресу, його слід розглядати як міру свободи і рівності, що відображає панівні уявлення про справедливість і потреби суспільного розвитку, основи яких складаються в процесі повторюваних суспільних відносин, що визнаються, схвалюються і охороняються державою.
Згідно теорії природного права, родоначальниками якої були Гроцій, Гоббс, Локк, Монтеск’є та ін., в суспільстві поряд з правовими нормами, встановленими державою, існує також природне право. Природне право належить людині від народження і включає в себе право на життя, особисту свободу, приватну власність, право бути щасливим. Ці права визнаються невід’ємними, і всяке посягання на них інших осіб, в тому числі і держави, є правопорушенням або взагалі злочином. Позитивне право встановлюється державою у формі законів та інших нормативно-правових актів. В основі цього лежать природні права людини. Закон визнається постільки, поскільки він відповідає, розвиває і конкретизує природні права людини. Несправедливий закон не створює право – такий основоположний принцип даної теорії.
В середині ХХ ст. теорія природного права була суттєво обновлена. Розширилася система природних прав людини. Тепер до неї увійшли не тільки права, покликані охороняти особистість від державної сваволі, але й багато соціально-економічних, політичних прав, без реалізації яких особистість не може бути вільною у своїх діях. Це право народу встановлювати конституцію, активно приймати участь у політичному житті, об’єднуватись в політичні партії, право на працю, на справедливу заробітну плату, рівність громадян перед судом і законом.
Природно-правові концепції ХХ ст. утворюють відроджену природну школу права. Серед них: концепції неотомізму (Ж. Марітен), неогегельянства (В. Дільтей), неокантіанства (Р. Штаммлер), феноменології (А. Троллер), екзистенціалізму (Е. Фехнер), герменевтики (В. Гассемер), етичні (Л. Фуллер) і антропологічні (Е. Боденхаймер) теорії та ін. Нами визначено досягнення природної школи права, проаналізовано її слабкі сторони та з'ясовано актуальність досвіду природно-правового мислення.
Згідно з теорією відродженого природного права (сучасна модифікація природно-правової теорії) те право, яке створюється державою, є похідним по відношенню до вищого, природного права, яке витікає з людської природи. В рамках теорії відродженого природного права виділяється два основних напрямки – неотомістська теорія права і “світські” концепції природного права.
Неотомізм – найновіша інтерпретація середньовічного вчення Фоми Аквінського. Божественний закон покликаний усунути недосконалість людського, позитивного закону, якщо він розходиться з природним правом. Прибічники неотомізму підкреслюють переважання природного права над правом людським, позитивним, тобто встановленим державою.
“Світська” доктрина природного права виходить із етичної першооснови права, із необхідності відповідності правових установлень моральним вимогам природного права, основаного на стандартах справедливої поведінки. Для цієї теорії характерним є визнання в якості основи “правильного”, “законного” права деякої природної нормативної системи, яка не співпадає з позитивним правом.
Але при всьому своєму демократизмі теорія природного права має суттєві недоліки, які легко виявили її опоненти.
По-перше, ця теорія є антиісторичною. Вона містить перелік таких прав, які ніби-то завжди належали людству і незмінно супроводжують його і в наш час і ніщо їх не може відмінити чи змінити. Подібний принцип був висунутий Гроцієм, який визнавав природне право настільки непорушним, що воно не може бути зміненим навіть Богом.
Між тим історія людства переконливо доводить зворотнє – постійну змінність як умов існування людини, так і необхідної для існування системи правил поведінки. Людям, які жили в умовах родового ладу, невідомі та й не потрібні більшість природних прав, виведених буржуазними ідеологами. Наприклад, їм невідоме право приватної власності, право на особисту свободу. В умовах економічної рівності були непотрібними і основні принципи природного права – рівноправність і братерство.
По-друге, представники теорії природного права не мають чітких критеріїв, за якими б можна було якось відрізнити природне право від позитивного. Так, Гроцій визнавав природним рабство. В якості форми державного устрою, яка найбільше відповідає принципам природного права, Гоббс визнавав необмежену монархію, тоді як Локк – обмежену монархію.
По-третє, теорія природного права ніяк не могла пояснити, яким чином на основі порівняно невеликої сукупності природних прав виростає таке різноманіття правових систем.
Позитивне значення природно-правової теорії в наступному: по-перше, вона стверджує ідею природних, невід’ємних прав людини; по-друге, завдяки цій теорії почали розрізняти право і закон, природне і позитивне право; по-третє, вона концептуально поєднує право і мораль.
Автором сучасної нормативістської концепції праворозуміння вважають Г. Кельзена, на думку якого право представляє собою струнку, з логічно взаємозв’язаними елементами ієрархічну піраміду на чолі з “основною нормою”.
Предмет вивчення теорії права складають законодавчі норми, їх елементи, їх взаємовідносини, порядок як ціле, його структура. Мета теорії – забезпечити юриста (правознавця і практика), насамперед суддю, законодавця чи викладача розумінням і описом позитивного права (законодавства) їх країни. Така теорія виводить свої поняття виключно із змісту позитивних законодавчих норм. На думку Кельзена, правова реальність – в позитивності закону. Реальність, тобто саме існування позитивного права, не залежить від своєї відповідності чи невідповідності справедливості чи “природному праву”. Те, що не може бути виявлене в змісті позитивних юридичних норм, не може увійти в поняття права.
Зведення права лише до позитивних норм не вірне, оскільки призводить до висновку, що без держави немає права. А між тим держава в якості певної форми суспільства з’явилась порівняно пізно в історії людства. До неї були інші, більш ранні форми суспільства. В середні віки з’являються такі види права, які створювались окремо від держави і державної влади – особливе право міщан, право селян, право цехів і гільдій, право, встановлене церквою.
Позитивне значення нормативізму заключається в тому, що: такий підхід, по-перше, дозволяє створювати і вдосконалювати систему законодавства; по-друге, забезпечує певний режим законності, однорідне застосування норм права; по-третє, забезпечує формальну визначеність права, що дозволяє чітко окреслити права і обов’язки суб’єктів, фіксувати міри і засоби державного примусу.
Але при всіх своїх позитивних моментах, нормативний підхід до розуміння права все ж односторонній. Право при такому підході береться як дане, як зовнішня по відношенню до індивіда система правил, покликаних керувати його поведінкою, ігноруються природні і моральні начала в праві (за винятком “широкого” розуміння), абсолютизується державний вплив на правову систему. Але разом з тим розумінням права повинні охоплюватись і закономірності правоутворення, і місце правової надбудови у всій суспільній системі, і право в дії – поєднання нормативів з реальною людською діяльністю.
Цінність права у тому, що воно виступає як міра свободи, що отримала завдяки законодавчому визнанню офіційний державний захист. Право – нормативно закріплена справедливість. В свою чергу закон, що не відповідає справедливості, не є право, а справедливий закон – це правовий закон.
Напротязі всієї історії поняття права розвивалося. Розвиток права відбувався в напрямку поступової раціоналізації міфічних уявлень. Спочатку воно розумілось як заповіді, веління Бога. Пізніше під правом почали розуміти також закони, встановлені державою.  Але майже завжди головним змістом права вважали свободу і справедливість.
Правові ідеї різних мислителів знайшли своє відображення і у сучасних правових концепціях, які багато в чому спираються на їх праці.
У другому розділі нами здійснено аналіз концепції природного права у вітчизняній юридичній науці та охарактеризовано філософсько-етичні засади поглядів вітчизняних вчених на природне право. Також проаналізовано генезис вітчизняного праворозуміння, що тривалий час базувалося на зведенні сутності права виключно до офіційно встановлених правил поведінки, і дійшли висновку, що розуміння сутності права тісно пов'язане з історією формування правових ідей. Без знання історії формування поглядів на природу права стає неможливим об'єктивне дослідження проблеми праворозуміння.
Вітчизняні вчені-правознавці своїми дослідженнями прагнули внести нові дані і аргументи у вирішення найбільш складних і спірних теоретико-правових питань. Враховуючи особливості їх ідей і поглядів, можна стверджувати, що багато з них відрізнялись від відомих західноєвропейських шкіл і течій. На основі аналізу і систематизації першоджерел та архівного матеріалу в контексті загального розвитку світової науки права здійснено комплексне дослідження правових ідей і поглядів таких вітчизняних вчених-юристів, як С. Оріховський, П. Юркевич, П. Новгородцев, М. Бердяєв, Б. Кістяківський, Й. Покровський, В. Гессен, Й. Михайловський, Є. Спекторський, Є. Трубецький, С. Булгаков.
Показово, що правові погляди вітчизняних вчених-юристів мають велике історичне значення для розвитку юридичної науки України, своїми науковими розробками вони заклали підґрунтя для подальшого розвитку і вдосконалення права.
Початок ХХ ст. в Росії та Україні відзначався плюралізмом поглядів на сутність, цінність і призначення права. Представники природного, історичного, психологічного, соціологічного підходів до його розуміння (Б. Чичерін, П. Новгородцев, М. Ковалевський, Л. Петражицький, С. Муромцев, Б. Кістяківський та ін.) активно дискутували з представниками юридичного позитивізму (Г. Шершеневич, Є. Васьковський, В. Катков та ін.). Більшість правознавців стверджували, що сутність права метафізична і пізнати право можна лише розкривши його філософське джерело, а воно – в природі людської особистості. Отже, людська особистість – це першоджерело права, і право є похідним від особи. Дане розуміння права було результатом прогресивного розвитку юриспруденції початку ХХ ст. Але невдовзі і на превеликий жаль, таке спрямування юридичної науки обірвала Жовтнева революція 1917 року. Почалася епоха вузьконормативного праворозуміння, яке базується на ототожненні права з силою державної влади (а подекуди і її насиллям).
Сьогодні, коли вітчизняній юридичній науці знову характерні світоглядний і методологічний плюралізм, необхідно усвідомлювати важливість переходу від виключно нормативістського тлумачення права до такого його розуміння, яке містить наддержавний вимір. Тільки в межах інтеграції правових поглядів можливе окреслення шляхів пізнання права в повному обсязі. Окремо взята правова теорія неспроможна дослідити сутність права цілісно, дати всебічну характеристику права. Прагнення осмислити право як цілісне суспільне явище і обумовлює необхідність інтегративного підходу до праворозуміння.
Багатоаспектне правопізнання є дійсно важливим, адже чим більше використано підходів у вивченні права, тим змістовнішим є наше уявлення про його природу. Сьогодні безперешкодне співіснування і реальна можливість вільно застосовувати при дослідженні права і пов'язаних з ним соціальних явищ різних наукових напрямків сприяє як виявленню найширшого спектра ознак і властивостей права, так і встановленню об'єктивної і різносторонньої картини правового життя суспільства. Крім того, застосування різноманітних підходів до вивчення і пояснення сутності, формування та функціонування права свідчить, що суспільство зацікавлене у створенні правової держави.
Юридична наука потребує синтезуючого вирішення проблеми праворозуміння, яке б спиралося на досягнення різних правових шкіл. Вчені-правознавці повинні зосередити увагу на осягненні суті ідеї єдності різноманіття, за допомогою якої стає можливим вивчення цілісності будь-яких правових явищ.
Протиставлення різних концепцій права є свідченням наукової неповноцінності, адже призводить до затьмарювання певною правовою теорією усіх інших. Сьогодні потрібно спрямовувати зусилля не на культивування (що завжди є обмеженим і, як правило, небезпечним) окремої правової ідеї, а на пошук гармонії між численними (і по-своєму цінними) правовими поглядами.
Праворозуміння відображає результат процесу пізнання сутності права, осмислення його призначення в житті окремої людини, суспільства, держави. Різноманіття підходів до розуміння права обумовлює існування різних його визначень; кожне з них є результатом дослідження певного аспекту права і жодне з них не є перешкодою для можливості існування усіх інших. Сучасному суспільству необхідна остаточна переорієнтація праворозуміння: від тлумачення права лише як сукупності приписів держави до вивчення сутності права як складного багатоаспектного явища.
Поняття права буде розвиватися і надалі, тому що людина на кожному етапі свого індивідуального і суспільного розвитку відкриває в праві нові якості, нові аспекти його співвідношення з іншими явищами і сферами життєдіяльності соціуму.










СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1.    Акмалова А.А., Капицын В.М. История политических и правовых учений: Учебное пособие – М.: Юриспруденция. – 2002. – 536 с.
2.    Алексеев С.С. Общая теория права. - Том 2. - М., 1982. - С. 5, 8.
3.    Алексеев С.С. Право. Опыт комплексного исследования. - М.: Статут, 1999. - С. 158-159.
4.    Бердяев Н.А. Борьба за идеализм // Мир Божий, 1901, № 1, С. 1–26.
5.    Бердяев Н.А. О новом русском идеализме // Вопросы философии и психологии, 1904, № 5, С. 683–724.
6.    Бердяев Н.А. Этическая проблема в свете философского идеализма // Проблемы идеализма. – М., 1902, С. 91–136.
7.    Величко А.М. Развитие идеи естественного права в трудах Б.Н.Чичерина //Правоведение, 1994, №3, с.72-77.
8.    Возьний В. Правова концепція С.Дністрянського //Право України, 1999, №6
9.    Вольтер. Разговоры между А, В и С // Вольтер Избранные произведения. – М., 1947.
10.    Гаджиев К. С. Политическая философия / Отд-ние экон. РАН; науч.-ред. совет изд-ва «Экономика». – М.: ОАО «Издательство «Экономика», 1999. – 381 с.
11.    Гегель Философия права, М., Мысль, 1990
12.    Генезис вітчизняного праворозуміння // Держава і право. Збірник наукових праць / Юридичні і політичні науки. – Вип. 6. – К., 2000. – С. 10–18.
13.    Гобс Т. Левиафан // Гобс Т. Избранные произведения: в 2-х т. – М., Т. 2, 1991, С. 3–390.
14.    Гроций Г. О праве войны и мира // История политических и правовых учений. Хрестоматия. - Харьков, 1999. - С. 135-136.
15.    Євдокимов Валерій, Єрмоленко Володимир, Юлдашев Олексій. Використання модульної технології навчання //Юридична Україна. - 2002. - № 1. -С.49.
16.    Жоль К.К. Философия и социология права. – К., 2000.
17.    Жуков В.Н. Школа «возрожденного» естественного права в России: между законом и благодатью // Право и политика, 2001, № 4, 14–20.
18.    Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку // Матеріали міжвузівської наукової конференції. м. Косів, 30 січня – 2 лютого 2000 р. Випуск 1 (тези опубліковані).
19.    История политических и правовых учений. Учебник для вузов. Под общ. ред. В.С.Нерсесянца. - М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА•М, 1998.-736с.
20.    Історико-філософська реконструкція концепції природного права в контексті аналізу перехідних суспільств: Автореф. дис... канд. філософ. наук: 09.00.05 / В.П. Культенко; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. - К., 2004. - 17 с.
21.    Кант И. Метафизика нравов // Кант И. Собрание сочинений: в 8 т. – СПб., Т. 6, 1994.
22.    Кистяковский Б.А. Откуда приходит право // Новое время, 1994. - № 25. - С. 44.
23.    Ковальчук О.М. Розвиток теорії права у Київському університеті в ХІХ - на початку ХХ століття: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2002. — 191арк.
24.    Козлихин И.Ю. Позитивизм и естественное право //Государство и право. - 2000. - № 3. - С. 9.
25.    Козлихин И.Ю. Правопонимание Ф.А.Хайека // Правоведение, 1992, №5. – С. 37-41.
26.    Конституційне будівництво в Україні: теорія та практика // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. м. Ужгород, 1–3 червня 2000 р. (тези опубліковані).
27.    Концепція відродженого природженого права як продовження традицій нового часу в українській філософії / О. Патлайчук // Миколаїв
28.    Концепція права / Х.Л.А. Харт; Пер.: Н. Комарова. — К.: Сфера, 1998. — 231 с.
29.    Концепція природного права і законодавство / О.М. Костенко // Правова держава. Щорічник наукових праць. Випуск сьомий. - Київ,1996. - С.77-84.
30.    Корнев А.В. К вопросу о правопонимании в дореволюционной России // Государство и право, 1998, №5, с.93-98
31.    Котюк В.О. Теорія права: курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. - К.: Вентурі, 1996. - 208с.
32.    Кудрявцев В.П., Васильев А.М. Право: развитие общего понятия //Советское государство и право.-1985, №7, с.3-13
33.    Локк Дж. Два трактата о правлении // Лок Дж. Сочинения: в 3-х т. – М., Т. 3, 1988, С. 135–405.
34.    Людина, держава і право, їх взаємозв’язок  у роботах П. Юркевича // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2002. – № 3. – С. 21-26.
35.    Максимов С. Природне і позитивне право як елементи правової реальності // Збірник наукових праць / Вісник Академії правових наук України. – № 1(28). – К., 2002. – С. 82-92.
36.    Максимов С. Природно-правове мислення // Збірник наукових праць / Вісник Академії правових наук України. – № 4(27). – К., 2001. – С. 155-164.
37.    Максимов С.І. Правова реальність як предмет філософського осмислення: Автореферат дис... на здобуття наук. ст. докт. юрид. наук. - Харків, 2002. - С. 14.
38.    Малышева Н.И. Политико-правовое наследие Самуила Пуфендорфа // Правоведение, 1999, № 1, С. 17–26.
39.    Марат Ж.П. Конституция // Марат Ж.П. Избранные произведения: в 2-х т. – М., Т. 2, 1956.
40.    Монтескье Ш.Л. О духе законов // Монтескье Ш.-Л. Избранные произведения. – М., 1955.
41.    Нерсесянц В.С. Юриспруденция. Введение в курс общей теории права и государства. - М.: Норма-Инфра, 1998. - С. 15.
42.    Новгородцев П.И. Историческая школа юристов, ее происхождение и судьба. – М., 1896.
43.    Новгородцев П.И. Мораль и познание // Вопросы философии и психологии, 1902, № 4, С. 824–838.
44.    Новгородцев П.И. Сочинения. - М., 1995. - С. 346.
45.    Новгородцев П.И. Учение Канта о праве и государстве // Вопросы философии и психологии, 1901, № 3, С. 315–361.
46.    О некоторых аспектах философско-правовой концепции П.Д. Юркевича // Вісник ЛІВС МВС України за матеріалами міжнародної  наукової конференції пам’яті П.І. Новгородцева (другі Новгородцевські читання) "Ідея правової держави: історія і сучасність", 23-24 листопада. Спеціальний випуск, 2001. –   С. 117-123.
47.    О философско-мировоззренческих аспектах права (взаимосвязь философско-правовой мысли Украины второй половины 19 – начало 20 вв.) // Вісник ЛІВС МВС України. – 2002. – № 1. – С. 62-71.
48.    Оборотов Ю.Н. Традиции и новации в правовом развитии. - Одесса: Юрид.лит. - 2001- С.34.
49.    Общая и прикладная политология: Учебное пособие. / Под общей редакцией В.И. Жукова, Б.И. Краснова. – М.: МГСУ; Изд-во “Союз”. – 1997. – 492 с.
50.    Общая теория права. Учебник для юридических вузов /Дмитриев Ю.А. и др.; Ред. Пиголкин А.С., М.: Изд-во МГТУ им.Н.Э.Баумана, 1997. – 384с.
51.    Пейн Т. Права человека // Пейн Т. Избранные сочинения. – М., 1959.
52.    Петрова Л.В. О естественном и позитивном праве (Критические заметки по поводу учебника С.С.Алексеева) //Государство и право, 1995, №2, с.32-41
53.    Природне право: діалектика приватного й публічного / П. Рабінович // Право України. — 2004. — N 9. — С. 61-63.
54.    Природне та надприродне право: У 3 ч. Ч. 1. Природне право: історико-філософський погляд / С.С. Сливка. — К.: Атіка, 2005. — 224 с.
55.    Природно-правова теорія у працях Є.М.Трубецького / О.М. Ковальчук // Держава і право. Юрид. і політ. науки: Зб. наук. пр. — 2001. — Вип. 14. — С. 478-485.
56.    Проблема праворозуміння в основних школах права: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / С.І. Алаіс / Нац. акад. внутр. справ України. — К., 2003. — 20 с.
57.    Проблеми права і держави у творчій спадщині П.Д.Юркевича та сучасність: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / В.М. Тихонов / Нац. ун-т внутр. справ. — Х., 2003. — 20 с.
58.    Пугачев В.П. Политология: Справочник студента. – М.: ООО «Издательство АСТ»; Филологическое общество «СЛОВО». – 2001. – 249 с.
59.    Рабінович Петро. Трансформація методології вітчизняного праводержавознавства: досягнення і проблеми // Юридична Україна. - 2003. - № 1. - С. 25.
60.    Руссо Ж.-Ж. Про суспільну угоду. – К., 2001.
61.    Руссо Ж.-Ж. Рассуждение о происхождении и основаниях неравенства между людьми // Руссо Ж.-Ж. Об общественном[...], 1998.
62.    Скакун О.Ф. Теория государства и права. - Харьков: Консум, 2000. - С. 165.
63.    Современная западная социология: Словарь. – М. – 1990. – 720 с.
64.    Співвідношення природно-правового, історичного та позитивістського підходів до визначення сутності права / В.М. Кравець // Держава і право. Юрид. і політ. науки: Зб. наук. пр. — 2001. — Вип. 13. — С. 20-25.
65.    Спіноза Б. Теологічно-політичний трактат. – Київ, 2003.
66.    Сучасне праворозуміння як наукова основа дослідження законності // Держава і право. Збірник наукових праць / Юридичні і політичні науки. – Вип. 13. – К., 2001. – С. 38–47.
67.    Сырых В.М. Теория государства и права. Учебник для вузов. – М.: “Былина”, 1998
68.    Тарановский Ф.В. Энциклопедия права. - С.-Петербург, 2001. - С. 219-221.
69.    Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов. Под. ред. В.М.Корельского и В.П.Перевалова – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА•М, 1999.-570 с.
70.    Типи праворозуміння як методології основних філософсько-правових дискурсів: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.12 / В.М. Кравець / Нац. акад. внутр. справ України МВС України. — К., 2003. — 16 с.
71.    Трубецкой Е.Н. Лекции по энциклопедии права. - М., 1913. - С. 52.
72.    Трубецкой Е.Н. Энциклопедия права. – СПб., 1999.
73.    Філософія права та розвиток законодавства держави // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку (матеріали міжвузівської наукової конференції). – Вип. 1. – К., 2000. – С.39–42.
74.    Цвік М. Про сучасне праворозуміння // Збірник наукових праць / Вісник Академії правових наук України. – № 4(27). – К., 2001. – С. 3-13.
75.    Шершеневич Г.Ф. История философии права. – СПб., 1907.
76.    Юркевич П.Д. Введение к истории философии права // Философская и социологическая мысль. - 1996. - № 3-4. - С. 65.
77.    Юркевич Памфіл. З рукописної спадщини. - К., 1999. - С. 44.
78.    Юркевич Памфіл. Філософія права (1872) // Юркевич Памфіл. Історія філософії права. Філософія права. Філософський щоденник. - К., 2000. - С. 528.
79.    Ященко А.С. Теория федерализма. Опыт синтетической теории права и государства. - Санкт- Петербург, 1999.
Ященко А.С. Философия права Вл. Соловьева. - СПб., 1999. - С. 35.