Кримінально-практичне значення фізичного і психічного примусу





курсова робота, 30 сторінок



Кримінально-практичне значення фізичного і психічного примусу
План
Розділ I.  Фізичний і психічний примус як обставини, що виключають злочинність діяння.
1.1. Поняття і значення психічного і фізичного примусу.
1.2. Порівняльна характеристика фізичного і психічного примусу.
Розділ II. Особливості кваліфікації злочинів з використанням фізичного і психічного примусу.
2.1. Кваліфікація злочинів з урахуванням застосованого фізичного примусу до потерпілого.
2.2. Кваліфікація злочинів з урахуванням застосованого психічного примусу до потерпілого.


Висновки
Після прийняття нового Кримінального кодексу України, законодавець ввів у систему кримінального права нові поняття ( наприклад закінчений і незакінчений злочин), нові види злочинів (експлуатація дітей), покарання (арешт), а також виключив певні поняття, які є не актуальними у наш час або змінилося їхнє вживання (вимагательство, заложники) та ін.
Кодекс 2001 року виділив такі обставини, що виключають злочинність діяння як фізичний і психічний примус. Так що ж мається на увазі під цими поняттями, адже раніше вчинення злочину під впливом погрози, примусу чи в силу матеріальної або іншої залежності вважалось обставиною, пом’якшує покарання. Що ж мається на увазі, коли злочин вчиняється під впливом фізичного чи психічного примусу?
Згідно статті 40 ККУ,  не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками. А щодо кримінальної відповідальності особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 39 цього Кодексу. Так от, фізичний примус – це насильницький вплив на тіло особи, цей може виражатися у катуваннях, побоях, мордуванні та інших способах, які впливають цілісність людського тіла та приносить людині нетерпимих страждань. Також цей примус виражається у позбавленні волі, тобто здатності вільно пересуватися, наприклад це замкнення у якомусь приміщенні, зв’язання рук чи ніг та ін. тобто такий примус повністю не дозволяє особі обирати особі той чи інший вид поведінки тобто обмежує волю. При кваліфікації злочину повинні враховуватись ті обставини і способи, які вплинули на особу. При наявності ознак, що характеризують фізичний примус, діяння не вважатиметься злочинним, особа не буде піддана кримінальній відповідальності.
Щодо психічного примусу, то це – реальна погроза негайного вчинення якихось дій проти особи, це може виразитись у погрозі позбавити її життя чи її родичів, також у погрозі знищення майна, чи розголошення якихось відомостей. Психічний примус може не завжди виступати обставиною, що виключає злочинність діяння. Тому що психічний примус, на відміну, від фізичного примусу повністю не паралізовує волю і свідомість людини. При такому примусі людина все ж може обирати шлях своїх, тому такий примус не буде виключати злочинність діяння, лише пом’якшувати покарання. Але у цій же статті законодавець відсилає нас до статті 39 ККУ.
Згідно статті 39 особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці. Тобто виключати злочинність діяння  психічний примус буде в тому випадку, якщо він був викликаний обставинами за крайньої неохідності, коли особа не могла оцінити шкоду, яку завдала. А також також оцінюватиметься за загальними правилами крайньої необхідності, якщо:
відвернена шкода менша завданій;
іншого способу відвернути шкоду не було.
Особливістю примусу за статею 40 ККУ є те, що в цьому випадку наявна так звана „третя особа” яка його викликає. Особа, яка спонукає іншу вчинити злочин за допомогою примусу. В цьому випадку вона користується уразливим станом іншої який був викликаний примусом. Цей стан може виникнути, наприклад при нанесенні побоїв, коли паралізується воля особи внаслідок болю. Також при емоційному напруженні, що було викликане переживаннями за своє чи інші життя, майно, може бути знищене чи розголошення відомостей, які ображають честь і гідність та ін. Примус може призвести до емоційних вибухів, які затьмарюють свідомість особи.
У кожному випадку потрібно оцінювати ступінь впливу на особу, яка завдала шкоду правоохоронюваним інтересам, тобто чи слід такі діяння вважати примусом і кваліфікуватися за статею 40 ККУ, чи 66, тобто як обставина, що пом’якшує покарання. Під шкодою заподіяною правоохоронним інтересам слід розуміти не лише майнову шкоду, шкоду для життя, здоров’я людей, довкілля чи іншу шкоду, пряви якої є очевидними, але також і немайнову шкоду чи небезпеку заподіяння шкоди будь-яку об’єкту, що охороняється кримінальним законом.
Фізичний чи психічний примус має розглядатися як своєрідний прояв небезпеки, яка загрожує особі, її рідним, близьким, іншим людям, доля яких є важливою для даної особи, їх законним правам та інтересам.
Особа, яка застосувала фізичний чи психічний примус і примусила іншу особу до протиправних дії чи бездіяльності, підлягає кримінальній відповідальності за шкоду, заподіяну правоохоронюваним інтересам внаслідок застосованого нею примусу незалежно від того, чи визнано злочином поведінку особи, щодо якої застосовано примус.
У випадках, коли діяння, яким здійснено примус, містить ознаки самостійного злочину, поведінка особи, яка застосувала його,за наявності підстав потребує кваліфікації за сукупністю злочинів. Проте ситуації, коли статею КК, за якою кваліфікуються дії особи, що застосувала примус, охоплюється і сам примус, і та шкода інтересам, які охороняються кримінальним законом, яка стала наслідком примусу (наприклад, як при вимаганні, ст.189), кваліфікації за сукупністю не потребують.
Якщо особа визнається винною у вчиненні злочину, застосування щодо неї фізичного чи психічного примусу з метою змусити її вчинити цей злочин є обставиною, що пом’якшує відповідальність (п. 6 ч.1 ст.66 ККУ).