Вплив партій лівого спрямування на політичний курс української держави






Зміст
Вступ……………………………………………………………………………….3
Розділ I Загальнотеоретичний аналіз лівого сектору партійної системи України
   1.1 Поняття лівих політичних партій та їх загальна характеристика.............6
   1.2 Становлення лівих політичних партій в Україні.......................................10
Розділ II Законотворча діяльність лівих протягом 90-х початок 2000-их років
   2.1 Ліві у Верховні Раді II та ІІІ скликання......................................................17
   2.2 Парламентські (2002 р., 2006 р.) та останні президентські (2004 р.) вибори для лівих сил.............................................................................................22
Розділ III Особливості сучасного розвитку лівих партій України
   3.1  Наслідки останньої виборчої кампанії для лівих сил..............................27
   3.2  Проблема трансформації та інтеграції партій лівого спрямування........31
Висновки................................................................................................................35
Список використаних джерел та літератури…………………………………..38
Додатки……………………………………………………………………….......41



Висновки
Утвердження в Україні партійної системи європейського зразка слід визначити стратегічним пріоритетом сучасного етапу суспільно-політичного розвитку України. Така партійна система повинна базуватися на кількох потужних політичних партіях, спроможних ефективно сприяти формуванню і вираженню політичної волі громадян, задоволенню їхніх політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.
Для того щоб краще зрозуміти хто праві, а хто ліві в Україні потрібно визначити декілька критеріїв за якими ми будемо відносити ті чи інші партії до правого чи лівого крила. У політико-економічному плані традиційна межа між лівими і правими лежить, як відомо, у площині ставлення до приватної та державної власності на основні засоби виробництва. Так, позитивне ставлення до державної власності характерне, як правило для лівих, а позитивне ставлення до приватної власності на основні засоби виробництва - для правих. У соціальному плані межа між лівими і правими фактично визначається ставленням до державної та приватної форм соціального забезпечення - суспільно-організаційних форм задоволення основних соціальних потреб людей головним чином у житлі, освіті та медичному обслуговуванні. У національно-політичному плані традиційна для Європи межа між лівими і правими лежить, як відомо, у ставленні до інших націй-держав (nation-states), націй-етнічних груп та їх культур. Прихильність до того чи того різновиду інтернаціоналізму (від класового, комуністичного до загальнолюдського, притаманного, наприклад, Соцінтерну) найчастіше характеризується, відповідно, як ліва орієнтація. Прихильність же до того чи іншого різновиду націоналізму (від етнічного патріотизму до нацизму) найчастіше характеризується як  права орієнтація. Існує ще ряд інших критеріїв, хоча і їх можна назвати умовними. Отже, якщо брати до уваги усі вище згадані критерії, то можна дійти до висновку, що до реальнодіючих політичних партій лівого спрямування належать Комуністична партія України (КПУ), Соціалістична партія України (СПУ), Селянська партія України (СелПУ), Прогресивна соціалістична партія України (ПСПУ).
 Кожна із партій має свою історію становлення, своїх лідерів, програму та відповідний електорат. Після здобуття Україною незалежності ліві сили у Верховній Раді ІІ та ІІІ скликання відіграли важливу роль у формуванні політичного курсу Української держави, оскільки в той період відбувалися важливі зміни в законодавстві країни, була прийнята Конституція та ряд важливих постанов. Не можна звичайно стверджувати, що всі ті закони були на благо нашої держави, тому що відбувалося  жорстке протистояння між різними силами, які здебільшого працювали для задоволення соїх власних “бізнесових інтересів”. Але уже на мажоритарних парламентських виборах 2002 року окреслилися дві тенденції: до зниження впливу лівих сил (ліві партії показали лише 8 переможних результатів, тоді як у 1998 році одна лише КПУ мала 39 переможців-мажоритарників) та до суттєвого зменшення кількості позапартійних самовисуванців — 66 проти 102 у 1998 році.
Щодо минулих президентських виборів, то вони теж характеризувалися не лише жорстким та драматичним протистоянням помаранчевої та біло-блакитної команд, але й суттєвим падінням рейтингу лівих політичних сил. Кандидати від трьох провідних лівих партій — КПУ, СПУ та ПСПУ — разом ледве подолали десятивідсотковий поріг, як ми вже згадували. Тоді як в період з 1990-го до 2002 року сумарний рейтинг лівих сил ніколи не був меншим за 30 відсотків. Після першого туру президентських виборів 2004-го року стало ясно, що ніхто із лівих кандидатів: ні Олександр Мороз, ні Петро Симоненко, ні прогресивна соціалістка Наталя Вітренко не потраплять до другого туру президентських виборів. Однак якщо втрата популярності лівих партій обумовлювалась об’єктивними факторами, то виникає природне запитання: наскільки радикально змінився вектор електоральних симпатій виборців, які ще донедавна віддавали перевагу лівим? Можна висунути таке припущення, що електорат лівих раптом переорієнтувався на протилежні політичні сили, але це можливо виглядає трохи неправдоподібно. Хоча існує вірогідність, що в нашій державі, як і в будь-якій іншій, після перемоги ліберальних та національно орієнтованих політичних сил переможуть сили, які уособлюють протилежні політичні ідеали. Також в нашому випадку доцільно говорити не тільки про певну кризу лівих цінностей, а кризу конкретних партійних організацій КПУ (внаслідок виродження), СПУ (внаслідок переходу до табору національно орієнтованих). Однак бажаючих опанувати привабливу ліву нішу не зменшилось як до президентських виборів, так і після них.
Соціалістична партія стала головною жертвою дострокових виборів 2007 р. – Україна більше не вірить ні особисто Олександру Морозу, ні соціалізму з обличчям Олександра Мороза. І це головний підсумок виборів для СПУ.
Несподіване входження до «антикризової коаліції» влітку 2006 року стало причиною катастрофічного обвалу рейтингу СПУ в центральноукраїнськіх областях. За рік спікерства О.Мороза і перебування СПУ в «антикризовій коаліції» партія втратила 776 тис. прихильників. Отже, перебування в «помаранчевому таборі», а потім участь в «антикризовій коаліції» закінчилися для Олександра Мороза перетіканням голосів його прихильників до харизматичніших і молодших лідерів, які стали уособленням двох опонуючих таборів.
КПУ, не проводячи гучної і витратної кампанії, легко подолала трипроцентний бар'єр, показавши при цьому результат в більше мільйона голосів виборців на свою підтримку. Частина аналітиків вважає, що КПУ вдалося забрати частину прихильників Партії Регіонів. Багато хто пояснює посилення позицій комуністів розчаруванням позицією Соцпартії і Олександра Мороза, який за останні півтора роки встиг побувати і в «помаранчевому», і в «біло-блакитному» таборі.
Фактично за останні декілька років сформувалася негативна тенденція, за якою ліві сили втрачають свій електорат. Кризу української лівиці видно неозброєним оком.

Список використаної літератури та джерел:
1. Базів В.А. Політичні партії в незалежній Україні: генеза і типологія. – Львів: Світ, 1999. – с. 205.
2. Білоус Л. О. Політичні об’єднання України. – К.: Україна, 1993. – с. 135.
3. Гаджиев К.С. Политическая наука: Учебное пособие. – М., 1995. – с. 435.
4. Гарань О. Майборода О. Українські ліві між ленінізмом і соціал-демократією. – К.:Видавничий дім „КМ academia”, 2001. – 242 с.
5. Гавриленко А. – “Що обєднує лівих і правих” – Вечірній Київ - 3 березня – 1999р.
6. Грабовський С. Депутатський практимум. Ідеологія. Партії. Електорат. Заняття №8 Від комунізму до інайронменталізму. С. 102 
7. Голобуцький Т.Г., Криворучко В.О., Кулик  В.М. Якушик. Політичні партії України. - Київ: Вир, 1996. – с. 148.
8. Голосов Г.В. Форматы партийных систем в новых демократиях: институциональные факторы неустойчивости и фрагментации // Полис. 1998. №1. – С. 84
9. Діяк І. В. Хто захистить народ і державу: Комуністична партія України чи українська комуністична партія? – К.: Наукове видання, 2000. – 263 с.
10. Дюверже М. Политические партии. – М., 2002. – с. 450.
11. Закон України “Про політичні партії в Україні” // Голос України; 2001, 12 травня.
12. Колодій А. Ф. Політичний спектр: про деякі критерії “лівих” і “правих” політичних рухів у посттоталітарних суспільствах //Філософська і соціологічна думка. – 1995. - №9-10. – С. 95.
13. Коломийцев В.Ф. Партии в зеркале западной политологии // Государство и право. – 1995.- №10. – С. 84.
14. Костилєва С., Ворошилов О. Нові тенденції в розвитку політичних партій України // Нова політика. – 1996. - №6. – С. 64.
15. Кречмер Г. Фракції в парламенті. – К.: Заповіт, 1999. – с. 128.
16. Кужелюк Ю. Українські політичні партії: тенденції сучасного розвитку // Українські варіанти. – 1998. - №3-4. – С. 58.
17. Мороз О. О. Політична анатомія України. – К.: Парламентське видавництво, 2004. – 388 с.
18. Обушний М. І. Політологія. Навчально-методичний комплекс: Підручник: Вид. 2-ге, перероб. та доп. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – с. 704.
19. Олійник В. В. Парламент 2002: час вибору. - К.: Логос, 2001. – 252 с.
20. Партия демократического социализма. Пятнадцать лет Социалистической партии Украины. Хроника событий. Документы./ за ред. В. Я. Шибко. – К.: Міленіум, 2007. – 303 с.
21. Политология. Энциклопедический словарь. - М., 1993. – с. 265.
22. Политология. Учебник для вузов / Под ред М.А.Василика. – М., 1999. – с.126.
23. Україна. Конституція (1996). Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії ВРУ 28 червня 1996 р. – К.:Велес, 2006. - 48 с.
24. Яблонський В. М., Латко Я. Р. Сучасні політичні партії України: Політикам і початківцям. – К.: Альт прес, 1999. – с. 162.
 
 

Студентські статті