Шляхи та засоби підвищення ефективності уроку іноземної мови





наукове дослідження, 40 сторінок



Зміст


1. Вступ
II. Шляхи та засоби підвищення ефективності уроку іноземної мови.
1 .Психологічні основи навчання іноземних мов
1.1 Психологічний клімат на уроці
2. Вимоги до уроку іноземної мови
2.1 Загальні вимоги до форм діяльності учнів на уроці
3. Гра на уроці іноземної мови
4. Пісня як засіб засвоєння мови
5. Проектна методика у навчанні іноземної мови
6. Використання сюжетних історій в малюнках
III. Висновки
Додатки.
ВСТУП
Сьогодні в Україні відбуваються динамічні перетворення у політичному, соціально-економічному і культурному житті. Зростає потреба суспільства в людях, що володіють іноземною мовою як засобом спілкування. Зростає реальна можливість для учнів спілкуватися зі своїми зарубіжними ровесниками через Інтернет, у міжнародних літніх таборах тощо. Реалії сьогодення ставлять перед ними проблему оволодіння мовою як засобом спілкування та взаємодії. Усе це суттєво вплинуло на підхід до іноземної мови як навчального предмета. Необхідність навчити школярів використовувати іноземну мову як інструмент у діалозі культур різних країн світу спонукає науковців-методистів і вчителів-практиків переосмислювати цілі іншомовного навчання та акцентувати увагу на пошуках дієвих засобів їх досягнення.
Держстандарт і нові програми з іноземних мов для середніх загальноосвітніх навчальних закладів України стали своєрідним відгуком на соціальне замовлення суспільства. У цих документах, що базуються на Рекомендаціях Ради Європи , закладено принципи комунікативної спрямованості, особистісної орієнтації, автономії учня, взаємопов\'язаного навчання видів мовленнєвої діяльності. Один із ключових принципів Рекомендацій Ради Європи – іноземні мови – для життя.
Школа є першою сходинкою в реалізації стратегічної мети навчального предмета «Іноземна мова». На початковому етапі закладаються основи комунікативної компетенції, що дають змогу здійснювати іншомовне спілкування і взаємодію дітей на елементарному рівні, в тому числі і з носіями мови. При цьому повинні бути максимально враховані реальні потреби та інтереси учнів у спілкуванні й пізнавальній діяльності. Практичною метою навчання іноземних мов у школі є розвиток здатності школяра до спілкування іноземною мовою. Реалізація цієї мети пов\'язана із формуванням в учнів таких комунікативних умінь:
а) розуміти і породжувати іншомовне висловлювання відповідно до
конкретної ситуації спілкування, мовної задачі і комунікативного наміру;
б) здійснювати свою мовленнєву і немовленнєву поведінку, беручи до уваги правила спілкування і національно-культурні особливості країни мови, що вивчається;
в) користуватися раціональними прийомами оволодіння іноземною мовою і самостійно удосконалюватися в цьому. 
Здатність до спілкування іноземною мовою передбачає також формування в учнів якостей, що роблять процес оволодіння мовою як засобом міжкультурної комунікації ефективним, а саме:
• інтересу і позитивного ставлення до мови, що вивчається, до культури народу, що розмовляє цією мовою;
• загальнолюдської свідомості;
• розуміння себе як особистості, яка належить до певної мовної і культурної спільноти;
• самостійності у певних видах навчальної діяльності;
• розуміння важливості вивчення іноземної мови.
Важливим є також розвиток в учнів загальномовних, інтелектуальних, пізнавальних здібностей, емоцій і почуттів, стимулювання психічних процесів, які є базисними в оволодінні іншомовним спілкуванням, виховання культури спілкування в різних видах колективної взаємодії, а також підтримання готовності до такого спілкування.
Навчаючи дітей іноземної мови, вчитель вводить їх у світ іншої культури. Становлення і розвиток країнознавчої мотивації, в основі якої лежить інтерес до життя однолітка за кордоном, до народу країни, мова якої вивчається, є однією із основних цільових установок, її успішній реалізації сприяє різноманітний навчальний матеріал, що в цікавій формі відображає життя зарубіжних однолітків. Він формує емоції та образно-художню пам\'ять учнів, стимулює їхнє образне мислення, розвиває смаки і почуття.
Оскільки комунікативний підхід стає основним у досягненні поставлених цілей, виникає потреба у його вивченні і впровадженні у шкільну практику, оскільки сьогодні часто спостерігається нерозуміння його суті і незнання основних принципів організації навчальної діяльності. З огляду на це стає нагальною потреба вивчати позитивний вітчизняний та зарубіжний досвід і навчитися визначати, що є доцільним і цінним, а від чого слід відмовитися як від такого, що гальмує навчання іншомовного спілкування.
Як уже зазначалося, навчання іноземної мови – це моделювання процесу З спілкування, а отже, урок іноземної мови, – це модель процесу спілкування іноземною мовою. Це означає, що за основними параметрами таке навчання адекватне процесу реального спілкування. Ця адекватність зумовлена:
• явищем перенесення, без якого навчання не має сенсу; численні дані свідчать про те, що перенесення забезпечується саме усвідомленням адекватності умов навчання і умов використання результатів навчання;
• явищем мотивації, яка успішна настільки, наскільки повно моделюється в процесі навчання характер реального спілкування.
Щоб зробити мовленнєвий матеріал у школі комунікативне цінним, тобто
таким, який би не залишав учня байдужим, а стимулював його розумово-мовленнєву діяльність, заохочував до іншомовного спілкування, потрібно до змістового компонента спілкування включати питання, близькі школяреві (сім\'я, друзі, захоплення тощо), в також пропонувати види діяльності, що відповідають його віковим інтересам (гра, розігрування сценки із казки тощо).
Важливу роль у додержанні принципу мовленнєво-мисленнєвої активності відіграє і мовленнєвий характер уроку. Він виражається:
а)      у постановці комунікативних завдань;
б) у формах організації уроку;
в) у мовленнєвій і немовленнєвій поведінці вчителя.
2. Принцип орієнтації на індивідуальність учня вимагає врахування:
а) контексту діяльності молодшого школяра;
б) його життєвого досвіду;
в) сфери потреб, інтересів, бажань, схильностей;
г) світогляду;
ґ) емоційно-чуттєвої сфери (наприклад, для «провокування» учнів висловлюватися на захист своєї улюбленої гри, книги тощо);
д) статусу учня в колективі як особистості (для знаходження мовленнєвих партнерів, для призначення ведучого в групах тощо).
Неврахування цього принципу породжує відрив мовленнєвих дій учня від його реальних почуттів, думок, інтересів, світогляду, тобто мовленнєвий акт у цьому випадку буде психологічно ізольованим від діяльності особистості. За таких умов учитель примушуватиме учнів розглядати мову лише як деяку формалізовану систему, а не як засіб спілкування.
3. Функціональність передбачає опору не на систему мови, а на
систему мовленнєвих засобів, яка функціонує в процесі спілкування. Мовленнєві одиниці відрізняються від одиниць мови наявністю мовленнєвих функцій, які є основою організації навчального матеріалу.
Функція мовленнєвої одиниці полягає у вміщенні в собі комунікативного завдання, яке той, хто говорить, виконує за її допомогою. Слід розрізняти чотири рівні мовленнєвих одиниць:
1) лексична одиниця (слово, сталий вираз);
2) вільне словосполучення;
3) фраза;
4) позафразова єдність.
Способами організації мовленнєвих одиниць слід вважати ситуацію, соціальний контакт і проблему. Формами організації мовленнєвих одиниць усіх рівнів є:
а) мікродіалог і діалог;
б) мікромонолог і розгорнуте повідомлення.
Оскільки вивчити іноземну мову до рівня вільного володіння у школі неможливо, нові програми з іноземних мов для загальноосвітніх навчальних закладів виділяють ряд мовленнєвих функцій і зразків як модель системи мовленнєвих засобів, запропоновану для організації іншомовного спілкування учнів відповідно до етапу вивчення мови і вікових особливостей.
Отже, оволодіння системою мовленнєвих засобів мови повинно відбуватися через виконання вправ в межах цієї системи, а не через її зіставлення із системою мовленнєвих засобів іншої мови.