Дистанційне навчання у ВУЗах





Зміст
Зміст 2
ВСТУП 2
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ТА ТЕХНОЛОГІЇ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ 2
1.1 Історія розвитку дистанційного навчання 2
1.2 Дистанційний курс як основний елемент технології дистанційного навчання 2
РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ПРИ ДИСТАНЦІЙНОМУ НАВЧАННІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЙОГО РОЗВИТКУ В СВІТІ 2
2.1 Процес та методи дистанційного навчання 16
2.2 Розвиток дистанційної освіти  за кордоном 18
ВИСНОВОК 20
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 21
 


ВИСНОВОК
Отже, було відмічено ряд переваг дистанційного навчання. Але, якщо абітурієнт  надумав вступати на дистанційну форму навчання через те, що думає прогулювати і не вчитися, то це велика помилка. Контроль тут дуже жорсткий. Хоч ця форма навчального процесу видається легшою за традиційне навчання на стаціонарному відділенні, це не означає, що вчитися не потрібно.
Тверда звітність – на цьому тримається вся система дистанційної освіти. За кожен пройдений розділ курсу потрібно звітувати перед своїм викладачем (тести, контрольні роботи і т.п.). Лише постійна звітність дозволяє продовжувати навчання.  До речі, « дистанційний диплом» західних вузів нічим не відрізняється від звичайного ( у ньому зазначається, що ви прослухали повний курс  відповідного університету, але не вказується, на якій формі навчання).
Існують основні показники або індикатори якості, що визначають ефективність досліджуваної системи освіти в цілому: методологія формування системи знань; методологія формування системи  професійних умінь і навичок;  рентабельність освітнього процесу і розумну стратегію цін за навчання.
На основі проведеного дослідження, вдалося виділити наступні критерії ефективності системи освіти у співвідношенні з іншими системами:
1)    система освіти більш ефективна в порівнянні з іншою, якщо навантаження студента  впродовж певного  періоду (семестр, рік ) у відповідній системі буде більш рівномірним, ніж у тій з якою порівнюємо. Це твердження ґрунтується на тому, що в більшості випадків не можливо сформувати систему знань при нерівномірному навчальному навантаженні чи перевантаженні  студентів  за короткий інтервал часу;
2)    дистанційна система освіти більш ефективна з урахуванням впровадження інтерактивних ділових ігор у цій технології навчання;
3)    система навчання повинна бути рентабельною при розумній «політиці цін».
         Необхідні умови для дистанційного навчання нами були визначені наступні:
    По-перше, доступ до комп’ютера.
    По-друге, вихід до мережі  інтернет. Якщо такої можливості немає, можлива кейсова форма, тобто студенту видається так званий «кейс», що містить усі необхідні навчальні матеріали і посібники (книги, диски з дистанційними курсами, методичні вказівки та інше ) .Спілкування з викладачем організовується у вигляді консультацій  та шкіл вихідного дня.
    По-третє, бажання навчатися і вміти працювати самостійно. Це дуже важливо, тому що саме від цих двох рис залежить ефективність всього навчального процесу.
У системі дистанційного навчання нами було виділено чотири типи суб’єкта:
1. студент  - той , хто навчається;
2. тьютор  -  той, хто навчає;
3. організатор  -  той, хто планує навчальну діяльність, розробляє програми навчання, займається розподіленням студентів за групами і навчальним навантаженням на тьюторів, вирішує різні організаційні питання;
4. адміністратор  -  той, хто забезпечує стабільне функціювання системи, вирішує технічні питання, слідкує за статистикою роботи системи.
Таким чином, дистанційна форма навчання на сучасному етапі свого розвитку має як переваги так і недоліки. Перешкодою до повного впровадження вище згаданої форми навчання в Україні є недостатнє матеріально-технічне забезпечення. Водночас, досвід західної системи освіти доводить, що впровадження дистанційного навчання у нашій країні є невідворотним. Це лише питання часу та бажання посадовців привести систему освіти в Україні до європейських стандартів.  



   
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України “Про Національну програму інформатизації” від 4.02.1998 р.
2. Гуржій А.М. Інформаційні технології в освіті / Проблеми освіти: наук. метод. зб. – К.: ІЗМН, 1998. – Вип. ІІ. – С. 5-11.
3. Дмитренко П.В., Пасічник Ю.А. Дистанційна освіта. – К.: НПУ, 1999. – 25 с.
4. Освітні технології. Навч. – метод. Посібник/ за ред. О. М. Пєхати. –К., 2001
5. Німов О. Моїсеєнко С. Англійський без репетитора// комп’ютерний огляд. – 1997. - №27. – с. 35-38.
6. Комунікація розвитку дистанційної освіти в Україні. – К., 2000. – 12.
7. Концепція діяльності Українського центру дистанційної освіти Національного технічного університету “Київський політехнічний інститут”. – К.: КПІ, 2000. – 5 с.
8. Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні. – К.: КПІ, 2000. – 12 с.
9. Колмогоров В.П., Малитиков Е.М., Карпенко М.П. Теоретические и практические аспекты развития дистанционного образования в Российской Федерации // Образование. – 2000. – № 1. – С. 42-54.
10. Татарчук Г.М. Институционализация дистанционного обучения: социологический аспект // Образование. – 2000. – № 1. – С. 63-72.
11. Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах: підручн. / кол. Авторів під ред. Ніколаєвої С.Ю. – К.: Левіт, 1999.
12. Сердюков П.І. Технологія розробки комп’ютерних програм з іноземних мов. – К. – Ленвіт, 1996. – с. 112.
13. Коваленко Ю.А. “Використання іноземних мов ” // іноземні мови. – 1999. №4.
14. Асояц П.Г. “Мультимедійний курс GCSE з навчання писемного мовлення” // іноземні мови. – 1999. №4
15. Триндаде А.Р. Информационные и коммуникационные технологии и развитие человеческих ресурсов // Дистанционное образование. – 2000. – № 2. – С. 5-9.
16. Digital Copying Policy Issues in Higher Education. WebNet Journal - #2 – 1999 – p. 5-6.
17. Davidson, C. and A. Tomic. 1994. Removing computer phobia from the writing classroom. ELT Journal.
18. Levinsky H., Sperka M., Wolf G., Kalkan’s G. Th. E-Hermes project: Open and Distance learning in secondary education. SOCRARES and YOUTH EUROPEAN COMMISSION. 1999.
 
 

Студентські статті