Бу-Ба-Бу на тлі літературного процесу кінця 80-х – початку 90-х





курсова робота, 20 сторінок

ПЛАН


      ВСТУП.
1. ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ТА ДІЯЛЬНОСТІ ПОЕТИЧНОЇ ГРУПИ «Бу-Ба-Бу».
2. КАРНАВАЛЬНА ЛІТЕРАТУРНА ТРАДИЦІЯ У ТВОРЧОМУ СТИЛІ ЛІТГРУПОВАННЯ «Бу-Ба-Бу».
2.1.ЛІРИЧНИЙ КАРНАВАЛ У ПОЕЗІЇ Ю. АНДРУХОВИЧА.
2.2.СИНТЕЗ ЛІРИЗМУ ТА ІРОНІЧНОСТІ У ПОЕТИЧНІЙ ТВОРЧОСТІ О.ІРВАНЦЯ.
 2.3.ВІРШОВАНЕ ШОУ В.НЕБОРАКА.
            ВИСНОВКИ.



ВИСНОВКИ
Остання чверть ХХ століття була періодом завершення епохи колоніального статусу України та добою прискореного літературного розвою. Водночас вийшло на яв написане протягом майже ста років. “Жива українська література відновила свою повноту, але все ще залишається розподіленою на “декілька літератур”: офіціоз,    ех-репресовану, так звану професійну – що все ще уточнює обсяги своєї популярності, і марґінальне письмо “для літературних гурманів”. Відкритішою і демократичнішою стала літературна теорія. Усі ці чинники спровокували постмодерну ситуацію української версії.
З середини 80-х років в українській літературі відбуваються переорієнтації світоглядного характеру, формується нова літературна ситуація, першим яскравим стилем якої стала карнавалізація. Одним із її проявів була ситуація “нової котляревщини”, коли мова художньої літератури “повстає” проти літературної мови. Руйнування норм було спричинене не невіглаством (адже більшість сучасних авторів мають досконалу філологічну освіту), а спробою нівелювати розлам між мовою літератури і спрофанованою українською літературною мовою. Більше того, починає змінюватися ставлення до літератури, розуміння її завдань і функцій. Це сприяло переакцентації поширених тематики і проблематики художніх творів, найуживаніших образів і форм.
У такому складному контексті інтелектуального та соціально-політичного розвитку постала творчість поетів-вісімдесятників. Це позначилося і на її характері, тому що в деяких випадках вона стала своєрідною антитезою до поезії класиків соцреалізму. Твори сучасних письменників важко обмежити рамками певного напрямку чи течії. Це є свідченням нового типу світобачення, мислення, творчості, нової мови.
Поети-вісімдесятники – це покоління освічених людей, переважно з гуманітарною освітою. Вони часто переосмислюють духовні цінності, підпорядковуючи їх світовим філософським концепціям. Їм притаманне мислення мистецькими асоціаціями, ремінісценціями, цитатами, використання цитації як діалогу. У прийомах літературної цитації виявляється ставлення до мистецтва слова як до складової дійсності, що належить певній епосі, культурі, особистості. Поетична група “Бу-Ба-Бу”, що від самого початку своєї діяльності сприймалася критикою як епатажна, стала яскравим виразником нових поглядів на літературу. У цьому контексті творчість бубабістів варто розглядати не як руйнування традицій, а як їхнє оновлення, розвиток, введення в систему світових формостильових взаємодій. Якщо ж говорити про кореляцію новаторство – традиційність, то у творчості бубабістів воно переходить у синтез. Ю. Андрухович, О. Ірванець і В. Неборак не розробили в літературі нічого принципово нового, усі їхні нововведення є за своєю суттю відновленням традицій чи то забутих, чи то заборонених. Так, ними було відновлено практику неофіційних поетичних вечорів із залученням інших видів мистецтва (музики, театру, живопису), завдяки відмові від будь-яких обмежень на тематичному, образному, мовному рівнях, вони розширили межі поетичного мовлення.
 У 80-ті роки в літературу приходить покоління письменників-урбаністів. Їхня поява обумовлена не лише походженням, але й потребою створення саме міської літератури і за змістом, і за формою. Поезії Ю. Андруховича, О. Ірванця й В. Неборака не лише про місто, його мешканців та події, вони написані мовою міста. Саме тому творчі вечори цих авторів і були, і залишаються популярними серед молоді.
Поезії бубабістів є безпосередньою емотивною реакцією на зовнішні чи внутрішні стимули, умови життя. Заглиблення в абстрактне минуле, міфи, перекази, легенди не робить їх відірваними від життєвих проблем, бо у них є вірші з чітко висловленою життєвою і громадянською позицією. Проте такі твори ні в якому разі не стають поетичною програмою показового патріотизму. Вони становлять поетичне осмислення всієї історії України, народу, літератури. Хоча на відміну від поетів 60-х – 70-х років у бубабістів, як і в решти поетів кінця століття, панує спокійний розповідний тон, відсутній вплив конкретної історичної дійсності, закличних інтонацій.
Головним предметом зацікавленості для Ю. Андруховича, О. Ірванця й В. Неборака стають фрагменти щоденного життя – летючі моменти, незначні епізоди, позірні почування. Поетичний світ бубабістів позбавлений високої “поетикальності” з одного боку та грандіозних історичних тем і постатей – з іншого. Проте політика, болючі проблеми сьогодення в них присутні, особливо в іронічних поезіях О. Ірванця (“Депутатська пісня”, “Пісні східних слов’ян”, “Ода гривні” тощо). Ліричні мініатюри, які також зустрічаються у творчості бубабістів, є надзвичайно витонченими і навіюють екзистенційні роздуми.
Поезії бубабістів підкреслено екстравагантні. У них змінюється статус слова: втрачаючи звичну номінативну функцію, слово виступає і формою, і змістом поезії, її матерією. Особливості поезій бубабістів виявляються у сміливому експериментуванні з мовними засобами. Конструктивну роль виконують індивідуально-авторські неологізми (лексичні та семантичні), звукові прийоми, метричні схеми, строфічна організація, ритміко-синтаксичні конструкції. Поетичність (але не поетикальність) у цих творах досягається не шляхом використання тропів і фігур (у деяких текстах вони взагалі відсутні), а завдяки тону мовлення, лексичному матеріалові, синтаксису.
Такі особливості творчості літугруповання “Бу-Ба-Бу”, як поєднання публічності та популярності аж до культовості, ритуальність, карнавальність, іронічність та самоіронічність, пародійність, синтетичність, патріотизм, урбанізм, єдність масовості й елітарності, демократичність, толерантність, дають підстави виокремлювати бубабу як окремий стиль у межах постмодерністського художнього методу.
Отже, значний внесок поетичної групи “Бу-Ба-Бу” у вітчизняний літературний процес останньої чверті ХХ століття засвідчує їхню значимість і дозволяє розглядати як неординарне явище в українській літературі.






СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.    Андрухович Ю. Час і місце, або Моя остання територія // Дезорієнтація на місцевості. Івано-Франківськ, 1999;
2.    Білоцерківець Наталка. Бу-ба-бу та інші // Слово і час. – 1990. – № 1;
3.    Бубабістський хронопис Віктора Неборaка: ще одна інтрига з приводу сучасної української літератури. http://www.aup.iatp.org.ua/litplus/lit34-35.php#1;
4.    Введення у Бу-Ба-Бу (Есеїстика, хронопис кінця тисячоліття). – Львів: Класика, 2001. – 256 с.;
5.    Гундорова Т. Постмодерністська фікція Андруховича з постколоніальним знаком питання // Сучасність. – 1993. – № 9. – С. 79-83;
6.    Гундорова Т. Український літературний постмодерн. — К.: Критика, 2005. — С.21;
7.    Доповнена біографія // БУ-БА-БУ. Т.в.о. /.../ри. — Львів: Каменяр, 1995;
Про термінологічну плутанину, постмодернізм і стиль бубабу