Давньоруські писемні памятки Х-ХІIІ століть як джерела пізнання давньої культури словян





ЗМІСТ

Вступ  .............................................................................................................          
Розділ І.   Особливості національної свідомості у «Повісті временних літ» …………………….…………………………………………………………
Розділ ІІ. Морально-етичні норми у церковно-повчальній літературі Київської Русі ….......................................................................................................                                      
 2.1. «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона .............
 2.2. «Повчання Володимира Мономаха дітям» …………………….
Розділ ІІІ. Морально-правові норми давніх слов\'ян у “Руській правді”……………………………………………....................................................
Висновки..........................................................................................................
Список використаних джерел та літератури


ВИСНОВКИ
Говорячи про зліт давньоруської літератури після прийняття християнства, не треба забувати, що вона багата насамперед своїм національним світовідчуттям. Давньоруські книжники закликали любити Батьківщину, виховували патріотизм і прагнення до виправлення недоліків суспільства. Вершиною художньої творчості, в якій об'єдналися складні і досить суперечливі світоглядні уявлення (язичництво з його тілесно-почуттєвим світосприйняттям, де людина "розчинена" в природі, і християнство з його закликом до відмови від грішного буття та орієнтація людини на "божественні цінності"), стала героїчна поема … В ній широко представлені народна символіка, міфологія, звичаї, на основі яких формулюються основні моральні вимоги, які висувалися до борців проти кочівників, утверджувалася рицарська доброчесність захисників держави.
Тим часом література приковує увагу дослідника своїми високими літературними прикметами і особливо для нас цінне, як одно з найбільш літературних, високо артистичних речей, які взагалі має наше письменство. Незвичайно важний ці документи і з того становища, що се взагалі найраніший літературний твір, який доховався до наших часів сорозмірно в чистій формі (напр., в порівнянні з «Повістею временних літ», котру дослідники кладуть приблизно на ті ж часи). Нарешті, з культурно-історичного погляду се незвичайно важний покажчик тих високостей, яких досягли книжники, так би сказати, першої черги, вихованці заведених Володимиром шкіл після офіціального запровадження християнства на Русі. Високо підіймається він над загальним рівнем після золотоустівського візантійського риторства, до котрого належить своєю риторичною манерою, так само як і століттям пізніший Кирило Турівський. Тільки той тісніше зливається з сими Златоустовими епігонами, замішується в їх юрбі, мало чим відрізняючись від них, тим часом як автор «Закона і Благодаті» могутньо злітає над сим пересічним риторизмом як індивідуальним своїм талантом, безпосередністю почуття, так і опануванням риторичних засобів — опануванням, а не підпорядкуванням себе ним. Використовуючи сі засоби для теми наскрізь оригінальної, національної — представлення прилучення до громади християнських народів своєї вітчини — Русі і звеличання її сучасної сили, блиску, поваги,— він творить річ єдину в своїм роді, яка не повторюється більше і зістається вічним набутком скарбниці не тільки нашої, але і світової.
Давайте процитуємо із першоджерела, тобто самого Іларіона: “Спершу був Закон, а потім Благодать, спершу тінь, потім - Істина“.“Зніс же й Мойсей із Синайської гори Закон, а не Благодать, тінь, а не Істину“. “Відійшло-бо світло місяця, коли засяяло сонце, так і Закон, коли Благодать з“явилася...І вже не горбиться людство в Законі, а в Благодаті розпрямлено ходить“. І ще багато можна навести висловів Іларіона, які свідчать про те, що він вслід за апостолом Павлом (див. Послання свтого апостола Павла до римлян)проповідував наступне: Закон був першим, але він лише тінь Істини, а Істиною стала Благодать Божа, яка вказала Закону його справжнє місце - бути лише всього-навсього тінню Істини. Академік Толочко, на жаль, помиляється теж. У сучасному контексті піднята Іларіоном проблема співвідношення Закону і Благодаті отримала форму проблеми співвідношення “закону“ і “правової культури громадян“. І науковцями вона сьогодні вирішується так, що правова культура є вищою за будь-яку конституцію, кодекс чи закон, але це не значить, що “треба припинити діяльність ВР“ - я цього не стверджував, не слід мені це приписувати. Формула забезпечення правопорядку згідно з ідеєю Іларіона така:“ правова культура громадян плюс законодавство“. Без правової культури громадян навіть найкраще законодавство стає лише хорошим інструментом для зловживань, що ми і маємо сьогодні, зокрема у судах, які на підставі одного і того ж закону виносять зовсім протилежні рішення. І таке явище стало масовим, бо позбавлись люди Благодаті, тобто правової і моральної Культури (у сучасному тлумаченні слова “Благодать“). Насправді ж можна сказати:“Культура - мати порядку!“. А законодавство - лише інструмент, який “працює“ залежно від правової культури того, хто його застосовує. Отже, давайте читати Іларіона правильно...
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА  ЛІТЕРАТУРИ
1.Антологія української поезії: В 6 Т. - К., 1984. - Т. 1.
2.Брайчевський М. Утвердження християнства на Русі. – К., 1988.
3.Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. Космогонічні українські народні погляди та вірування. - К., 1992.
4.Вовк Х. Студії з української етнографії та антропології. – К., 1995. – С. 170-227.
5.Возняк М. Історія української літератури: У 2 Кн. - Львів, 1992. - Кн. 1. - С. 101-128, 138-155, 159-213, 218-146.
6.Грицай М., Микитась В., Шолом Ф. Давня українська література. - К., 1989.
7.Грушевський М. Історія української літератури: В 6 Т., 9 Кн. - К., 1993. - Т. 2. С. 51-222; К., 1993. - Т. 3. - С. 5-250.
8.Єфремов С. Історія українського письменства. - К., 1995.
9. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу. - К., 1992.
10. Історія української культури. Під заг.редакцією І.Крипякевича. ІІ зшиток. – К.: АТ «Обереги», 1993. – 48 ст. (листопад 1936 с.56, березень 1937 с.242-247, лютий 1937 с.231-240).
11. Исаевич Я. Культура Галицко-волынской Руси. // Вопросы истории. - 1973. - №1.
12. Костомаров М. Слов’янська міфологія. – К., 1994. – С. 201-251.
13. Культура українського народу: Навчальний посібник. / В. Русанівський, Г. Вервес, М. Гончаренко. - К., 1994. - С.22-58.
14. Літопис Руський за Іпатським списком / Підг. Л. Махновець. - К., 1989.
14. Лихачев А. С. Русские летописи..., с. 62-77.
15. Марченко М. Історія української культури з найдавніших часів до середини XVІІ ст. - К., 1961. - С. 31-43, 48-60, 72-94.
16. Марченко, Михайло. 1959. Українська історіографія. Київ.
17. Обряды и верования древнего населения Украины. – К.,1990.
18. Повість времяних літ / Худож.-оформлювач А.С.Ленчик. – Харків: Фоліо, 2008. – 317 с.
18. Попович М. Мировоззрение древних славян. – К., 1985
19. Попович М. Нарис історії культури України. - К., 1998. - С. 7-55, 92-119.
20. Рыбаков Б. Язычество древних славян. - М., 1981.
21. Скуратівський В. Русалії. – К., 1996.
22. Енциклопедія українознавства: В 10 томах / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.
23. Теорія та історія світової і вітчизняної культури: Курс. лекцій. / Кер.авт.кол. А. Бичко. - К., 1993..
24. Українська культура: історія і сучасність: Навч. Посібник. / За ред. С. Черепанової. - Львів, 1994.
25. Чижевський Д. Історія української літератури: Від початків до доби реалізму. - Тернопіль, 1994.