Проза В. Підмогильного - проблематика, художня специфіка




ЗМІСТ

ВСТУП    3

РОЗДІЛ 1. РАННЯ ПРОЗА ПІДМОГИЛЬНОГО ТА ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ    10
1.1. Джерела творчої неординарності В. Підмогильного    10
1.2. Вплив Ніцше на прозову творчість Валер’яна Підмогильного    14
1.3. Проблема голоду в ранніх творах письменника: «Син», «Собака», «Проблема хліба»    24
Висновки до розділу 1    32

РОЗДІЛ 2. МІСТО І СЕЛО – НАСКРІЗНА ТЕМА ТВОРЧОСТІ В. ПІДМОГИЛЬНОГО    33
2.1. Урбаністичні уявлення автора та проблема «міста» в ранніх творах: «Старець», «Остап Шаптала», «Третя революція»    33
2.2. «Місто» – перший урбаністичний роман в українській літературі    43
2.3. Індивідуалізм, конформізм та міщанство в творах «Невеличка драма» й «Повість без назви»    48
Висновки до розділу 2    58

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМАТИКА ТА ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ РОМАНУ «МІСТО»    59
3.1. Проблема людини і людей, відчуження та абсурду в романі «Місто»    59
3.2. Мовно-образна структура роману «Місто»    77
3.3. Інтелектуальні і моральні засади життя головного героя як засіб висвітлення позиції автора    85
Висновки до розділу 3    100

ВИСНОВКИ    101
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ    106

ВИСНОВКИ

Переосмисливши здобутки екзистенціалізму як літературного напряму В.Підмогильному вдалося створити високохудожні зразки прози з екзистенціальної проблематики. Твори В. Підмогильного можна безсумнівно вважати першими паростками в розвитку українського екзистенціалізму як світоглядної естетичної системи в Україні ще на початку ХХ століття.
Джерела, що сформували майбутню неординарну особистість В. Підмогильного, криються у дитинстві. Спершу – це вплив матері, малоосвіченої селянки, яка все життя працювала коло землі. Від матері у майбутнього письменника добірна та розмаїта мова, органічна й глибока любов до історії рідного краю. Потяг до минулого поглибився знайомством зі славетним істориком Запоріжжя академіком Д. Яворницьким. У творах А. Франса юнак віднайшов психологічну домінанту свого світосприймання, яке відзначалося самозаглибленістю, реалістичністю зі скептичним забарвленням. Саме під впливом його творчості формується одна з ключових ліній ідейно-естетичного формування його творчості. Хоча маємо зазначити, що в той час в своїх творах Підмогильний не ставив свідомість героїв ще у суперечність з суспільним поступом чи новим радянським життям. Він вів читача до об’єктивного поцінування спроможності людей, покликаних будувати нове суспільство, застерігав від ілюзорних сподіванок.
Зазначимо, що вплив, який справив Фрідріх Ніцше на культурний клімат двадцятого століття, важко переоцінити. Єдиною спробою дослідити ніцшеанські впливи на творчість Валер’яна Підмогильного є робота Максима Тарнавського «Між розумом та ірраціональністю. Проза Валер’яна Підмогильного». В ній автор доходить висновку, що почавши у ранніх оповіданнях із зображення виключно темних, ірраціональних сил у мотивації людських вчинків та гострої, болісної реакції самих героїв на усвідомлення значущості цієї мотивації в тому числі і для них самих, у зрілому періоді творчості Підмогильний приходить до цілком виваженої філософії протистояння аполонічного та діонісійського у світобудові і насамперед у людській душі. Ніцшеанські мотиви є насправді структуротворчими для більшої частини новел Підмогильного. Проте ніцшеанська тема у ранніх оповіданнях Підмогильного невиразна і неоформлена.
Підсумуємо, що художньому осмисленню і зображенню страшних картин голоду 1921 року присвячені оповідання «Син», «Собака», «Проблема хліба». Аналізуючи поведінку людини в конкретно взятих екстремальних умовах, В. Підмогильний намагається дати відповідь на питання: що переможе: дух чи плоть?
Варто узагальнити, що корінні українці ще на поч. XX ст. сприймали процес урбанізації як порушення гармонії існування селянина в природі. Саме звідси проростає наскрізний мотив екзистенційного жаху перед великим містом, що знайшов своє вираження на сторінках прози В. Підмогильного. до 20-х років ХХ ст. українська література, за винятком творів В. Винниченка, не мала розвинутої урбаністичної прози. У 20-ті вона вперше заявила про себе у творчості Валер’яна Підмогильного, пізніше у В. Петрова, М. Івченка, Г. Косинки, Б. Антоненка-Давидовича, Б. Тенети, І. Сенченка, О. Копиленка, П. Яценка, О. Ірванця, Н. Сняданки. Уточнимо, що найцікавішим для письменника в культурно-історичних умовах 20-х років виявився саме апокаліптичний характер концепції Шпенглера.
Проаналізувавши твори доходимо висновку, що тема міста – наскрізна у творчості Підмогильного. У В. Підмогильного переважно містом був Київ, який ріс, змінювався, українізувався, витворюючи з тих, що тисячами в цей час до нього попрямували, специфічно київський міський натовп. Вважаємо, що місто стало своєрідним символом певного типу свідомості як автора, так і його героя.
Так, місто як образ формується за допомогою великої метафоричної групи та стилістичних фігур. В оповіданні «Старець», «Остап Шаптала» Місто є алегоричним уособленням живого організму, що дуже схожий на людський, який живиться, розвивається, помирає... Це об’єднує ці твори. В «Третій революції» образ Міста, на нашу думку, є символічним, а не алегоричним, як у попередніх творах. Адже відомо, що алегорія тяжіє до інакомовної однозначності, тоді ж як символ, маючи з алегорією чимало спільного, передбачає ширший спектр неоднозначних витлумачень. Зміст символу є полісемічним.
У своїх ранніх творах автор зобразив образ Міста як щось холодне, вороже, де навіть його жителі почуваються мандрівниками, невтомними шукачами своєї мрії, у яких ледь живе надія на нормальне існування «протягом хоча б двох місяців». Однак, попри все можна відзначити, Місто в оповіданні «Старець» зображено жорстокішим, порівняно з Містом в «Остапі Шапталі», в якому головний герой на деякий час почувається щасливим і зрозуміли, прийнятим Містом. У «Третій революції», саме по собі місто є ні добрим, нізлим, а переможеним і підкореним селу.
Під час аналізу образу Міста ми розглянули один із проявів сплетіння споріднених принципів образного мислення В. Підмогильного. Таку образну єдність тропів, стилістичних фігур можна простежити на безлічі прикладів. Кожен троп має власну специфіку, і водночас розвиває постійні й різноманітні зв’язки з іншими видами тропів. Обов’язковою і, водночас, яскравою є їхня багатозначність. Письменник за допомогою метафоричних асоціацій відкриває нам зв’язки між явищами міської природи (її зображення у В. Підмогильного зливається із зображенням подій і почуттів, змальованих у творі) та передачею настрою героя.
В той же час, змоделювавши ситуацію духовної деградації особистості в умовах урбаністичного простору, використавши елемент антиутопічності, Підмогильний зробив спробу наблизити місто до свідомості українців, оголивши найнебезпечніші пуанти абстрактних перешкод. У цьому плані незавершеність роману «Місто» якнайефективніше спонукає читача до пошуку індивідуального шляху розв’язання проблеми збереження духовності.
Доходимо висновку, що за фабулою новин твір «Невеличка драма» досить подібний до «Міста». Але вбачати в «Невеличкій драмі» конфлікт лише на рівні проблеми «місто – село» недостатньо. В. Підмогильний вибудовує сюжетний антураж лише для глибшого проникнення в концептуальне пізнання людини як самодостатньої величини, зі своїм мікро- і макросвітом, де панує одвічний конфлікт між почуттям та інтелектом. В історії української літератури цей твір став суттєвою віхою не лише в доробку В. Підмогильного, а й органічною ланкою проблемно-інтелектуального роману в усій літературній спадщині нашої держави.
Проаналізувавши твір „Повість без назви” узагальнимо, що зовні, за фабулою, твір сприймається начебто досить віддаленим від актуальних проблем життя. Образ одного з героїв, Пащенка, письменник вимальовує під впливом модерної течії у французькому мистецтві – екзистенціалізму, що саме почав там все потужніше заявляти про себе. Але, вдаючись до екзистенціального трактування своїх персонажів, письменник і тут не втрачає суто національного відчуття окреслених проблем. Тонко відчуваючи психіку людського буття, він не може не бачити, як у суспільстві наростає знецінення творчої, мислячої особистості перед натиском соціального, загальноколективного в ім’я одержавленої ідеї недалекого, як здавалося, світлого майбутнього. Для В. Підмогильного персонажі Пащенко й Безпалько є не надуманими образами, а художнім втіленням тих крайнощів, до яких вдавалася інтелігенція у реальному житті.
Підсумуємо, що в романі „Місто” автор розкрив проблему людини і людей, відчуження та абсурду. Валеріана Підмогильного можна назвати українським предтечею А.Камю, Ж.-П. Сартра. Перегуки теми і сюжетів його роману «Місто» й багатьох оповідань із класиками екзистенціалізму, які творили значно пізніше, є не лише додатковим, цілком переконливим доказом спростування комплексу меншовартості української літератури, що склався за часів радянського режиму, а й безсумнівним потвердженням плідного розвитку екзистенціалізму як світоглядної естетичної системи в Україні ще на початку XX століття.
Проаналізувавши мовно-образну структуру роману «Місто» вважаємо, що саме в образно-смислових та мовних координатах постає у романі В. Підмогильного образ Міста, який має багатовимірну і складну структуру, але напрочуд цікавий і змістовний, якщо уважно вчитатись у текст, збагнути найтонші естетичні нюанси авторської думки.
Дослідивши текст роману В.Підмогильного «Місто» ми дійшли висновку, що у ньому є великий запас для співтворчості читача з письменником. Письменник сподівається на співтворчість, ставить читачеві питання, а той уже сам повинен подумати, як би він поводився в тій чи тій ситуації. Питання авторської позиції та підтексту в творі дуже важливі, їх не можна залишати поза увагою. Також підсумуємо, що автор насамперед змальовує людину як носія моральних цінностей, а вже потім як літературного персонажа – спеціаліста в певній галузі, зокрема літературній.




 
 

Студентські статті