Політика і мораль




ЗМІСТ

ВСТУП    3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ МОРАЛІ    6
1.1. Поняття та природа моралі    6
1.2. Структура моралі    10
1.3. Функції моралі    14
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1    21

РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ ТА ФУНКЦІЇ ПОЛІТИКИ    22
2.1. Поняття і структура політики    22
2.2. Об’єкти і суб’єкти політики    26
2.3. Функції політики    30
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2    34

РОЗДІЛ 3. СПІВВІДНОШЕННЯ ПОЛІТИКИ І МОРАЛІ    35
3.1. Особливості взаємодії політики і моралі    35
3.2. Синтез політики і моралі    44
3.3. Роль моральних мотивів у політиці України    53
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3    61

ВИСНОВКИ    62
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ    65

 

ВИСНОВКИ

Отже, мораль – це система поглядів, уявлень, норм, оцінок, що регулюють поведінку людей; одна з форм суспільної свідомості. Мораль як одна із форм суспільної та особистісної свідомості є системою поглядів, уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей. її основу становлять переконання, звичаї, традиції, громадська думка. Мораль спирається не на силу й авторитет установ, що змушували б дотримуватися конкретних норм, правил, приписів, а на свідомість – як колективну, так й індивідуальну.
Мораль є свідченням певного рівня розвитку, духовної зрілості людини, характеру її відносин з іншими людьми і світом. Пізнати природу моралі означає насамперед з’ясувати, яким вона є феноменом – природним чи надприродним. До сфери моралі належать як духовні явища (мораль часто називають формою суспільної свідомості), так і матеріальні – моральність. Етичні концепції, в яких визнається природний характер моралі, називають натуралістичними.
Підсумуємо, що моральна діяльність і моральні відносини є об’єктивованим, вираженим у поведінці й соціальних зв’язках, аспектом моралі. Вони реалізуються у відносно тривких, типових і масових формах поведінки і стосунків людей.
Структурно мораль утворюють дві сфери – моральна свідомість і моральна практика. Моральна свідомість – вираження ідеального належного, на яке слід орієнтуватись. Моральна практика – сфера індивідуально-масових виявів поведінки, стосунків, діяльності, орієнтованих на найвищі, універсальні вселюдські цінності.
Підкреслимо, що головним завданням моралі е перетворення потенційного буття індивіда як людини на актуальне. Функціональний аналіз моралі дає змогу розкрити деякі її грані. Серед найважливіших функцій моралі виокремлюють регулятивну, оцінно-імперативну, комунікативну, пізнавальну, виховну, орієнтуючу.
 
Слово «політика» вживається на практиці у надзвичайно широкому розумінні. Грецькою слово «політика» означає мистецтво управління державою, тобто спосіб реалізації цілей держави всередині та за межами її території.  Існують два основні підходи до тлумачення терміна «політика»: з одного боку, це заняття мало достойне й цинічне, з другого – високоморальне й творче, притаманне «справжнім аристократам духу».
Розглядаючи політику як сферу людської діяльності, можна тлумачити її трьома способами: політика як діяльність на етичних засадах, політика як засіб досягнення егоїстичних цілей та ціннісно-нейтральне розуміння політики.
У ціннісно-нейтральному розумінні політика є сферою діяльності, яка обмежена певними умовами, й намагається досягти бажаної мети в державному управлінні чи міждержавних відносинах. Інакше кажучи, політика – це участь суб’єктів політики у справах держави і громадянського суспільства у формі політичної діяльності та реалізація цієї участі через конкретні політичні технології, механізми, форми і методи здійснення політичної влади.
Узагальнимо, що об’єктом політики в різних сферах суспільства є відносини соціальних груп із питань, життєво важливих для зазначених груп і суспільства взагалі, а також відносини між ними та державними інституціями. Суб’єктів політики можна класифікувати різними ознаками.
Варто зазначити, що функції і властивості політики реалізуються за допомогою низки засобів. Такими засобами є право і примус (як найважливіші засоби здійснення влади), а також мораль» мова, символіка тощо.
Підсумуємо, що політизація всіх сфер суспільного життя – це одна з прикметних рис сучасного суспільства. Політика – форма суспільної свідомості і діяльності, яка має багато вимірів. Одним із найважливіших «вимірів» політики, критерієм її ефективності є мораль.
Етичні поняття – добро, справедливість, обов’язок, честь, совість, шляхетність – не тільки виражають оцінку політичної діяльності держави, влади, тієї або іншої політичної партії або політичного руху, але й виступають «стимулятором» або ж «регулятором» політики і політиків, що служать об’єктами такої оцінки.
Процес синтезу політики і моралі – складний, внутрішньо суперечливий. Їх діалектико-функціональний зв’язок, як правило, не виступає на поверхні суспільного життя відкрито та чітко.
Варто зазначити, що політика та мораль розрізняються за своїм носієм. Суб’єкт політики – великі соціальні спільності та утворення: клас, соціальна група, політична партія, держава. Суб’єктом моралі виступає вся спільність людей (загальнолюдська мораль), рід людський.
Для всіх форм суспільної свідомості спільним є те, що в моралі та політиці відображається конкретне суспільне буття, мораль і політика активно зворотно впливають на суспільне буття, взаємно проникають одне в одне, взаємодіють між собою, включаються в єдину надбудову того або іншого суспільства. Спільне між формами суспільної свідомості – мораллю та політикою – виявляється, насамперед, в їх яскраво відображеній соціальності змісту моралі та політики, що знаходить пряме вираження в рішеннях і документах суспільних, державних організацій і органів.
Також розрізняють норми політичні та правові, моральні та естетичні, говорять про норми поведінки, про канони в мистецтві, про норми пізнавальної і перетворювальної діяльності, про звичаї і традиції як про норми тощо.
Підсумуємо, що політична етика – відкрита система, що орієнтується на врахування нових ситуацій, розташування та зміни співвідношення взаємодіючих соціальних сил. Проблеми національної самовизначеності, етики і культури національних відносин в сучасних умовах перебувають в центрі уваги політика.
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.    Абеляр П. Этика или познай самого себя / П. Абеляр // Теологические трактаты. – М.: Прогресс: Гнозис, 1995. – 481 с.
2.    Аболина Т. Г. Исторические судьбы нравственности: философский анализ нравственной культуры / под ред. Т. Г. Аболиной. – К.: Лыбидь, 1992. – 251 с.
3.    Алексеев С. С. Философия права / под ред. С. С. Алексеева. – М.: Норма, 1997. – 329 с.
4.    Аристотель. Большая этика: соч. в 4-х т. / под ред. Аристотель. – М.: Мысль, 1983. – Т. 4.
5.    Асмус В. Ф. Этика Канта / В. Ф. Асмус // И. Кант. Соч. в 6-ти т. – М.: Мысль, 1995. – Т. 4. – Ч. 1.
6.    Барщевский М. Ю. Адвокатская этика / под ред. М. Ю. Барщевского. – М.: Б.И., 2000. – 483 с.
7.    Борейко В. Е. Прорыв в экономическую этику / под ред. В. Е. Борейко. – К.: Б.и., 2001. – 389 с.
8.    Ботавина Р. Н. Этика деловых отношений / под ред. Р. Н. Ботавинй. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 271 с.
9.    Букреев В. и. Этика права / под ред. В. И. Букреева, И. Н. Римской. – М.: Юрайт, 1998. – 379 с.
10.    Валеев Д. Ж. Происхождение морали / под ред. Д. Ж. Валеев. – Саратов: Изд-во Саратов, ун-та, 1981. – 248 с.
11.    Валла Л. Об истинном и ложном благе; о свободе воли / под ред. Л. Валла. – М.: Наука, 1989. – 231 с.
12.    Вейс Ф. Нравственные основы жизни / под ред. Ф. Вейса. – Минск: Юнацтва, 1994. – 230 с.
13.    Горлач М.І. Політологія: наука про політику / під ред. під ред. М.І. Горлач. – К., 2009. – 598 с.
14.    Грамши А. Искусство и политика. / под ред. А.Грамши. – М., 1991. – 231 с.
15.    Гусарєв С. Д. Юридична деонтологія / під ред. С. Д. Гусарєва, О. Д. Тихомирова. – К.: ВІРА-Р 1999. – 378 с.
16.    Гусейнов А. А. Краткая история этики / под ред. А. А. Гусейнова, Г. Иррлитц. – М.: Мысль, 1987. – 354 с.
17.    Гусейнов А. А. Этика / под ред. А. А. Гусейнова, Р. Г. Апресяна. – М.: Гардарика, 1998. – 481 с.
18.    Давид Р. Основные правовые системы современности / под ред. Р. Давида. – М., 1988. 287 с.
19.    Дегтярев А. А. Методы политологических исследований // Вестн. МГУ. Сер. Политические науки. – 1996. – № 6.
20.    Демидов А. И., Малько А. В. Политология в вопросах и ответах / под ред. А.И. Демидова. – М., 1998. – 341 с.
21.    Дробницкий О. Г. Понятие морали / под ред. О. Г. Дробницкого. – М.: Наука, 1974. – 312 с.
22.    Дробницкий О. Г. Проблемы нравственности / под ред. О. Г. Дробницкого. – М.: Наука, 1977. – 254 с.
23.    Етика: навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 487 с.
24.    Зеленкова И. Л. Этика / под ред. И. Л. Зеленковой, Е. В. Беляевой. – Минск: Тетра-Системс, 1998. – 471 с.
25.    Иванов В. Г. История этики древнего мира / под ред. В. Г. Иванов. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1980.
26.    Иванов В. Г. История этики средних веков / под ред. В. Г. Иванова. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1984. – 417 с.
27.    Кондрашов В. А. Этика. Эстетика / под ред. В. А. Кондратова. Е. А. Чачиной. – Ростов н/Д: Феникс, 1999. – 454 с.
28.    Кропоткин П. А. Этика / под ред. П. А. Кропоткина. – М.: Политиздат, 1991. – 378 с.
29.    Кузнецова Г. В. Природа моральных абсолютов / под ред. Г. В. Кузнецовой, Л. В. Максимова. – М.: Наследие, 1996. – 214 с.
30.    Малахов В. А. Етика / под ред. В. А. Малахова. – К.: Либідь, 2000. – 438 с.
31.    Малахов В. А. Етика: курс лекцій / под ред. В. А. Малахов. – К.: Либідь, 1996. – 273 с.
32.    Мильнер-Иринин Я. А. Этика, или Принципы истинной человечности / под ред. Я. А. Мильнер-Иринин. – М.: Наука, 1999. – 178 с.
33.    Мур Д. Э. Принципы этики / под ред. Д. Э.Мур. – М.: Прогресс, 1984. – 123 с.
34.    Мур Д. Э. Природа моральной философии / под ред. Д. Э.Мур. – М.: Республика, 1999. – 281 с.
35.    Некрасов А. И. Этика / под ред. А. И. Некрасова. – X.: Одиссей, 2003. – 391 с.
36.    Прокофьев А. В. Об этическом смысле антитезы «мораль для человека» или «человек для морали» / А. В. Прокофьев // Вопросы философии. – 1998. – № 6.
37.    Прокофьев А. В. Фундаментальное этическое равенство и проблема социальной этики / А. В. Прокофьев // Общественные науки и современность. – 2002. – № 2.
38.    Развитие этики: панорама идей // Вопросы философии. – 1984. – № 6.
39.    Ревякина Н. В. Политическое значение трактата Л. Валла «Заявление о ложном и вымышленном дарении Константина» / Н. В. Ревякина // Вестник МГУ. – Серия 9. История, –1961. – № 3.
40.    Резвицкий Н. И. Категория совести в этике Гегеля / Н. И. Резвицкий // Вестник ЛГУ. –1965. – № 5.
41.    Рикер П. Этика и политика / П. Рикер // Философская и социологическая мысль. – 1995. – № 5–6.
42.    Розин А. В. Моральные абсолюты в историческом мышлении / А. В. Розин // Вестник МГУ.  – Серия 7. Философия. – 1997. – № 2.
43.    Рыбакова Н. В. Моральные отношения и их структура / Н. В. Рыбакова. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1974.
44.    Самсонова Т. В. Теоретические проблемы этики / Т. В. Самсонова. – М.: Изд-во МГУ, 1966. – 371 с.
45.    Словарь по этике / под ред. И. С. Кона. – М., 1983. – 471 с.
46.    Фромм Э. Психоанализ и этика / под ред. Э. Фромма. – М.: Изд-во АСТ, 1998.
47.    Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки) / під ред. П.П. Шляхтуна. – К.: Либідь, 2002. – 576 c.
 
 

Студентські статті