Конституційно-правовий статус Кабінету Міністрів України




 

ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ВИЩОГО ОРГАНУ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ В СУЧАСНИХ РЕСПУБЛІКАНСЬКИХ ФОРМАХ ПРАВЛІННЯ
1.1.    Конституційно-правовий статус уряду в парламентських республіках.
1.2.    Конституційно-правовий статус уряду у президентських республіках.
1.3.    Конституційно-правовий статус уряду в змішаних республіках.

РОЗДІЛ  ІІ. РОЗВИТОК КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ
2.1. Конституційно-правовий статус Кабінету Міністрів України за змістом Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України від 8 червня 1995 року.
2.2.  Конституційно-правовий статус Кабінету Міністрів України за змістом редакції Конституції України від 28 червня 1996 року.
2.3.  Конституційно-правовий статус Кабінету Міністрів України за змістом Конституції  України в редакції від 8 грудня 2004 року.

РОЗДІЛ  ІІІ. АКТУАЛЬНІ  ПРОБЛЕМИ  РЕЛІЗАЦІЇ  КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ  УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ
 3.1.    Компетенційний дуалізм виконавчої влади в Україні.
 3.2. Процедура формування Кабінету Міністрів України: вади конституційної регламентації.
 3.3.  Парламентська відповідальність Уряду в Україні: особливості конституційно-правового регулювання. 70
ВИСНОВКИ 77
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ   80




Висновки


Українська державність має тисячолітню історію, але наука державного будівництва тільки починає формуватись і проходить в  складних соціально-політичних та економічних умовах. Перед наукою державного будівництва поставлені складні завдання, що пов’язані з формуванням демократичної публічної влади та становлення нових владних інституцій. Становлення України  як суверенної правової держави потребує вирішення широкого кола державно-правових проблем з урахуванням вітчизняного державотворення і зарубіжного досвіду.
Одним із найактуальніших питань є реформування системи державного управління в Україні, а саме вдосконалення організації та діяльності Кабінету Міністрів України. Основою цього є визначення конституційно-правового статусу уряду, який є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Процес правового врегулювання статусу уряду затягнувся, і велика кількість відносин у цій сфері або не врегульовані, або регулюються актами держави чи самого уряду.
Конституція сучасної правової держави виступає як основний і дієвий інструмент регулювання суспільних відносин. Вона повинна об’єднувати правову систему держави, надавати їй стабільності та впорядкування. Процес прийняття Конституції був для України дуже важливим та важким. Перед прийняттям Основного Закону був прийнятий ряд нормативно-правових актів, які не могли стати основою демократичного правового режиму. Таким чином, для прискорення та успішного завершення конституційного процесу в Україні було підписано Конституційний Договір, який носив тимчасовий характер. За даним договором державна влада в Україні будується на засадах розподілу її  законодавчу, виконавчу і судову. В першу чергу нас цікавить виконавча гілка влади, яка була зосереджена в руках президента. Він проголошувався главою держави і виконавчої влади, яку він здійснює через очолюваний ним Уряд.  Проте, з прийняттям 28 червня 1996 року Конституції України  порядок здійснення виконавчої влади змінився. Вищим органом виконавчої влади став Кабінет Міністрів України. Він є відповідальним  перед Президентом та підконтрольним і підзвітний Верховній Раді України. Здавалося б, що на цьому конституційний процес мав би завершитися. Проте, політико-правовий статус Уряду у системі поділу влади досить невизначений. Оскільки, в тексті Основного Закону відсутня належна регламентація порядку і послідовності дій Глави держави  і Парламенту щодо формування Кабінету Міністрів, а саме призначення Прем’єр-міністра.  Детальна регламентація питань організації і діяльності органів виконавчої влади дасть змогу запобігти виникненню спірних питань. Наприклад, державна регламентація питань організації і діяльності органів виконавчої влади має бути віднесена до компетенції Кабінету Міністрів України. Це дасть змогу в певній мірі забезпечити належну організацію усієї системи органів виконавчої влади. Необхідно посилити  роль Кабінету Міністрів України у сфері виконавчої влади та в системі стримувань і противаг. Цього можна досягти за допомогою внесення коректив до конституційного механізму призначення, функціонування, відповідальності та звільнення насамперед Прем’єр-міністра. 
Корективи були внесенні шляхом прийняття відповідних поправок до Конституції України. Вони були зумовлені переходом України до парламентсько-президентської форми правління та застосування парламентського способу формування Уряду. Відсутність належної регламентації повноважень Президента та Парламенту зумовлює  постійну боротьбу між ними за переваги у контролі над діяльністю Уряду, що ще раз доводить слабкість Кабінету Міністрів України.
 Тому організація виконавчої влади вимагає покращення у напрямку переходу до раціоналізованого парламентаризму, який включає сильну і самостійну виконавчу владу. Така влада може діяти лише за умови формування її на партійній основі в умовах реального парламентаризму.  За  відсутності політичних партій, які здатні на основі парламентської більшості  сформувати Кабінет Міністрів України та взяти на себе відповідальність за його діяльність. На жаль в Україні умови для посилення ролі Уряду відсутні, а саме розвинена багатопартійна система. Тому поряд із слабким статусом уряду постає інша проблема – неусталений характер партійної системи і відсутність потужних центристських партій. Після внесення змін до Основного Закону ми повернулися в результаті до первинної редакції Конституції України від 28 червня 1996 року.
Основним завданням конституційної реформи  2004 року був перерозподіл відповідних повноважень Президента України на користь Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України з метою досягнення більшого балансу в системі поділу влади. Реформа надала реального характеру відповідним нормам ст. ст. 106 та 113 Конституції, які закріплюють розподіл компетенції у виконавчій сфері між Главою держави та Урядом. Таким чином в Україні була запроваджена подвійна структура влади, а точніше дуалізм виконавчої влади.  Визначальною рисою дуалізму виконавчої влади в Україні в період чинності Конституції України в редакції від 8 грудня 2004 р. стало те, що в умовах високого конфліктного потенціалу владарюючих політичних сил, який виразно простежувався в ситуації “співіснування”, інститут президента демонстрував “функціональну недостатність” й виявлявся позбавленим необхідних інструментів для реалізації свого конституційного статусу. Фактично в цей період у ситуації “співіснування” дуалізм відповідних повноважень Глави держави й Уряду у виконавчій сфері перетворювався на конфлікт повноважень. Гострота цього конфлікту становила небезпеку для державного суверенітету нашої держави.
Такий конфлікт повноважень надав актуальності питанню про перегляд існуючого дуалізму у виконавчій сфері в рамках змішаної форми правління. Наслідком такого перегляду стало продовження конституційного процесу, який повернув існуючу модель дуалізму виконавчої влади в інший бік. Шукаючи шляхи зміни формату дуалізму виконавчої влади необхідно врахувати такі пропозиції: урівноваженні можливості впливу глави держави і прем’єра  на прийняття та реалізацію спільних повноважень; прийняття урядових атів, що стосуються повноважень Президента, на засіданнях КМУ під головуванням Президента; вилучення із компетенції Президента права скасовувати акти КМУ; припинення повноважень Прем’єр-міністра України лише за його заявою. Запропоновані пропозиції зможуть внести поправки  у модель дуалізму виконавчої влади.
 Ще однією актуальною  проблемою державно-правового життя України є відсутність у тексті Основного Закону належної регламентації порядку і послідовності дій Глави держави й Парламенту щодо формування Кабінету Міністрів України і, зокрема, призначення Прем’єр-міністра України. Теорії конституційного права відомі дві основні моделі формування уряду – парламентська і позапарламентська.  Позапарламентский спосіб формування Уряду був також одним із головних чинників періодичного загострення протистояння між Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою України, зумовленого відстороненням Парламенту від механізму формування Уряду і, відтак, представництва в останньому інтересів парламентських партій. Конституційна реформа 2004 року запровадила парламентський спосіб формування уряду, що дозволило розв’язати певні суперечності у взаємодії Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, але не всі. Головною вадою  даного способу формування уряду є партійний критерій, за яким відбувається формування уряду.  І знову ж виникає та сама проблема про яку ми вже згадували – відсутність потужних центристських партій у представницькому органі формування коаліційного Уряду є завжди потенційно проблематичним. Особливості партійної системи України, а точніше, незавершений характер її розвитку, низька ймовірність утворення потужної центристської більшості у представницькому органі робить формування Уряду на коаліційній партійній основі малоефективним, якщо не безперспективним взагалі.
Важливим внутрішньодержавним питанням будь-якої країни є стабільність у формуванні і функціонуванні органів державної влади. Досить актуальним питанням являється проблема взаємовідносин різних державних органів, а також їхня відповідальність. Одним з елементів системи взаємної відповідальності інститутів державної влади України є відповідальність уряду. Наслідком підзвітності і підконтрольності уряду перед парламентом є його відповідальність перед представницьким органом. Широке використання форм парламентської відповідальності уряду є характерною рисою парламентарних і наближених до них республіканських форм правління. У таких формах правління уряд формується у парламентський спосіб, а застосування інституту парламентської відповідальності уряду тісно пов’язане з болючим для нашої держави питанням, а саме особливостями партійної системи. Це проблема породжує питання терміну повноважень уряду, оскільки, нестабільність партійної системи і відсутність сильних центристських партій зумовлює скорочення строку діяльності уряду.  Парламентська відповідальність уряду має забезпечити узгодженість і послідовність дій законодавчої та виконавчої влад. Вона виявляється насамперед в ухваленні Парламентом Програми діяльності Уряду, виконання якої є критерієм оцінки відповідності дій Кабінету Міністрів України суспільним потребам.
Фактично інститут парламентської відповідальності уряду в Україні до вступу в дію конституційних поправок 1 січня 2006 р. залишався нерозвиненим і його потенціал належним чином не використовувався. В Україні у згаданий період парламентська відповідальність уряду не набула того значення, яке вона має в європейських розвинених парламентарних і наближених до них республіканських формах правління. Слід наголосити, що у президентських та наближених до них змішаних республіках інститут парламентської відповідальності уряду не функціонує.


 
 

Студентські статті