Класифікація та кваліфікація умисних вбивств







ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………..………3
РОЗДІЛ І ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА, ЩО ПЕРЕДБАЧАЄ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ВБИВСТВО НА ТЕРЕНАХ УКРАЇНИ…………………………………………………………………………….9
 1.1. Кримінальна відповідальність за вбивство у дореволюційний період……10
1.2. Кримінальна відповідальність за вбивство у радянський період…………….
 РОЗДІЛ ІІ КЛАСИФІКАЦІЯ УМИСНИХ ВБИВСТВ…………………………..
РОЗДІЛ ІІІ КВАЛІФІКАЦІЯ УМИСНИХ ВБИВСТВ…………………………..
 3.1. Загальні умови і правила кваліфікації умисних вбивств……………………………
 3.2. Кваліфікація простого і привілейованих складів вбивств………………………….
3.3. Кваліфікація вбивств при обтяжуючих обставинах………………………………….
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………………..
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……………………………….

 

 

ВИСНОВКИ
Важлива ознака правової демократичної держави полягає в тому, що права людини в ній набувають самостійного юридичного значення. З ними повинні співвідноситися всі нормативно-правові акти. Таким  чином, одним із найголовніших завдань держави та законодавства, кримінального зокрема, є правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина. Мається на увазі як захист від свавілля з боку держави, так і інших громадян – ніхто не може позбавити людину життя, це є не припустимим ні для держави та її органів, ні для громадян.
Життя людини – це те єдине і невід’ємне благо, яке має найвищу цінність і повинно бути об’єктом охорони від протиправних посягань. Без нього всі інші блага, права та свободи практично втрачають для людини свій сенс, адже із  втратою життя людина перестає існувати, і ніщо, ніякі матеріальні блага, ніякі права і свободи вже не мають для неї жодного значення, стають просто непотрібними. Саме тому серед протиправних, перш за все злочинних, посягань на життя і здоров’я особи, особливу небезпеку становлять ті, єдиним чи основним безпосереднім об’єктом є життя людини, а саме – вбивство.  Слід пам’ятати, що позбавлення життя людини – незворотне і невідшкодовуване, ніщо не замінить втрачене життя, тому вбивство серед усіх інших злочинів, характеризується найвищим ступенем суспільної небезпеки. Кримінальне законодавство всіх країн світу наповнює Особливу частину КК нормами, що містять положення про відповідальність за умисні вбивства, і, тим самим, на правовому рівні стверджує пріоритет загальнолюдських цінностей. Кримінальний закон в рівній мірі бере під охорону життя усіх громадян, іноземців і осіб без громадянства на території України незалежно від їх статі, раси, кольору шкіри, віку, стану здоров’я, матеріального та соціального становища, політичних та релігійних переконань. Безперечно, життя кожної людини є неповторним і однаково важливим для законодавця. Правова охорона людини від злочинних посягань, як на найбільш важливу соціальну цінність, забезпечуються нормами Кримінального Кодексу України 2001 р. Новий Кримінальний Кодекс України більш детально і ґрунтовно закріпив злочини проти життя особи, об’єднав просте вбивство з кваліфікованими складами у одній статті, доповнив існуючу систему вбивств новими, зокрема, деякими кваліфікованими відповідно до проблем часу, увів визначення поняття вбивства, чим припинив дискусії з цього приводу. Однак, не зважаючи на те, що охорона людини є одним із пріоритетних завдань держави, кожного її органу, який по своїй суті представляє і гарантує права, свободи і законні інтереси кожного, кримінальне законодавство України все-таки містить певні недоліки. Хоча, як ми бачили розглядаючи інститут умисного вбивства в історичному аспекті, законодавство про відповідальність за злочини проти життя і здоров’я людини  постійно розвиваючись, вдосконалювалось, набуваючи більш довершених форм. І, не рахуючи періоду “соціалістичного занепаду”, викликаного політикою держави, продовжує розвиватись і вдосконалюватись стаючи на шлях гуманізації і прямуючи до Європейського. Цей процес не припиняється і до нині, так що, маємо надію, недоліки чинного кримінального законодавства з часом  будуть виправлені.
Але поки що невтішним є той факт, що з року в рік кількість насильницьких злочинів проти особи стійко і послідовно зростає. Чинники, які на це впливають, є різноманітними, однак встановлено, що пияцтво, розбещеність, вседозволеність винних та потерпілих осіб були першопричинами вбивства. І оскільки у нашому суспільстві нейтралізувати такі чинники поки-що не вдається, боротися із цим суспільно небезпечним явищем слід іншим шляхом. Таким шляхом є підвищення компетентності органів, які розслідують злочини та карають винних осіб. Як показує вивчення практики, працівники таких органів досить часто допускають помилки при кваліфікації злочинів і, як наслідок, призначене покарання не лише не відповідає ступеню суспільної небезпеки вчиненого діяння, а і не виконує завдань, які ставить перед ним кримінальне законодавство, сприяючи, таким чином, подальшому розвитку злочинності. Для покращення ситуації необхідно більш детально і ґрунтовно досліджувати інститут умисних вбивств, запроваджуючи теоретичні здобутки у практику.
Отже, підсумовуючи все вище сказане, можна ствердити про те, що злочинність завжди існувала, існує і буде існувати, адже поки що жодна держава світу не знайшла  дієвого засобу для її цілковитого викорінення. Кримінальне законодавство – важливе знаряддя і орієнтир по боротьбі з нею взагалі та найнебезпечнішими насильницькими злочинами, зокрема. Адже у чинному нині Кримінальному Законі закріплено і диференційовано злочинні діяння і покарання за них. В свою чергу, обов’язок уповноважених органів знайти йому правильне застосування, а саме – вірно кваліфікувати вчинене діяння, враховуючи всі обставини справи та визначити відповідну йому міру відповідальності. У цьому їм повинні допомогти науковці, вивчаючи і досліджуючи проблемні аспекти чинного кримінального законодавства знайти єдине правильне їх вирішення і, тим самим, удосконалити його та зробити боротьбу зі злочинністю більш ефективною.     
Список використаних джерел і літератури:

1.    Конституція України. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996. – 250 с.
2.    Кримінальний кодекс України: Текст відповідає офіційним станом на 1 вересня 2002 р. – К.: Аттіка, 2002. – 160 с.
3.    Кримінально-процесуальний кодекс України: Текст відповідає офіційним станом на 1 жовтня 2003 р. – К.: Школа, 2003. – 208 с.
4.    Постанова Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7.02.2003 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи» // Вісник Верховного Суду України. – 2003. - № 1. – С. 37-42.
5.    Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972-2002 рр.: Офіц. видання / За заг. ред. В.Т. Маляренко. – К., 2003. – 560 с.
6.    Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах 1973-2002 рр.: Офіц. видання. – К., 2003. – 613 с.
7.    Андреева Л. Влияния ошибки обвиняемого в личности потерпевшего на квалификацию преступлений // Советская юстиция. – 1970. –  №  21.  – С. 7-11.
8.     Аниянц М. Ответственность за преступление против жизни. – М., 1964. – 321с.
9.    Борисов В., Куц В. Преступления против жизни и здоровья: вопросы квалификации. – Х.: Консум, 1995. – 91 с.
10.     Бородин С. Преступления против жизни. – М.: Юристъ,  1999. – 356 с.  
11.     Бородин С., Глушков В. Убийство из сострадания и проблема эвтаназии // Общественные науки и современность. – 1992. - № 4. – С. 138 – 145.
12.    Волков Б. Мотив и квалификация преступлений. – Казань, 1969. – 212с.
13.     Волков Б. Мотивы преступлений. – Казань, 1982. – 145 с.
14.     Грун А. Назревшие вопросы необходимой обороны // Соц. законность. – 1958. - № 1. – С. 54 -57.
15.    Демидов Ю. Человек – объект уголовно-правовой охраны // Советское государство и право. – 1972. - № 2. – С. 108-112.
16.    Дзентис Я. Судебная практика по делам о необходимой обороне // Сов. юстиция. – 1970. - № 2. – С. 3-9.
17.     Дідівська Н. Умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення: особливості змісту окремих ознак та деякі питання кваліфікації // Вісник Верховного Суду України. – 2005. - № 1. – С. 40-43.
18.     Дубинина М. Уголовная ответственность за преступление, совершенное в состоянии сильного душевного волнения: Автореф. Дисс… канд. юрид. наук. – М., 1971. – 21 с.
19.     Жижиленко А. Преступление против личности. – М.; Л., 1927. – 95 с.
20.     Загородников Н. Преступление против жизни по советскому уголовному праву. – М., 1961. – 390 с.
21.    История законодательства СССР и РСФСР: Сборник документов. – М., 1955. – 746 с.
22.     Козак В. Право граждан на необходимую оборону. – Саратов, 1972. – 305 с.
23.    Колосовский П. Преступление против жизни и здоровья (исторический очерк). – М., 1857. – 469 с.
24.     Коментар до Конституції України. – К., 1996. – 112 с.
25.     Кони А. О праве необходимой обороны. – М., 1996. – 234 с.
26.    Коржанский Н. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М., 1980. – 243 с.
27.     Коржанський М. Кваліфікація злочинів. – К.: Аттіка, 2002. – 640 с.
28.     Коржанський М. Кримінальне право України. Особлива частина. – К.: Ґенеза, 1998. – 653 с.
29.     Короленко М. Кваліфікація і класифікація умисних вбивств при обтяжуючих обставинах. – К., 2002. – 575 с.
30.     Короленко М. Повторність в умисних вбивствах за обтяжуючих обставин // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 14. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002. – С. 323-326.
31.     Короленко М. Співучасть в умисних вбивствах та її вплив на кваліфікацію // Правова держава. – 2001. - № 3. – С. 74-80.
32.     Кригер Г. К вопросу о разграничении убийства в состоянии аффекта и убийства, совершенного при превышении пределов необходимой обороны // Вестник МГУ. – 1961. - № 1. – С. 267-278.
33.     Кримінальна відповідальність за умисні вбивства за обтяжуючих обставин в Україні та інших державах // Вісник Верховного Суду України. – 2003. - № 4. – С. 23-27.
34.     Кримінальне право України: Особлива частина / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.; Х., 2002. – 546 с.
35.     Кудрявцев В. Общая теория квалификации преступлений. – М.: Юристъ, 2001. – 304 с.
36.     Кудрявцев С. Конфликт и насильственное преступление. – М., 1991. – 290 с.
37.    Навроцький В. Кримінальне право України. Особлива частина: Курс лекцій. – К., 2000. – 590 с.
38.     Навроцький В. Теоретичні поняття кримінально-правової кваліфікації. –К.: Аттіка, 1999. – 463 с.
39.     Науковий коментар кримінального кодексу України / За ред. М.Й. Коржанського. – К.: Аттіка, 2002. – 656 с.
40.     Науково-практичний коментар кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. / За ред. В.П. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Аттіка Волков Б. Мотивы преступлений. – Казань, 1982. – 145 с., 2004. – 1196 с.
41.    Науково-практичний коментар кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, 2001. – 1104 с.
42.     Наумов А. Мотивы убийства. – Волгоград, 1973. – 222 с.
43.     Остапенко Л. Відмежування умисного вбивства від завідомого залишення без допомоги матір’ю своєї новонародженої дитини // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - № 1. – С. 110-117.
44.     Остапенко Л. Проблемні питання кваліфікації умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - № 6. – С. 67-70.
45.     Остапенко Л. Умисне вбивство та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у стані сильного душевного хвилювання // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 17. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002. – С. 387-391.
46.     Пилипчук П., Мельник М. Проблеми кваліфікації умисного вбивства, вчиненого на замовлення // Право України. – 1999. - № 2. – С. 23-27.
47.     Побегайло Э. Умышленные убийства и борьба с ними. – Воронеж, 1965. – 178 с.
48.     Попов А. Преступление против личности при смягчающих обстоятельствах. – СПб., 2001. – 435 с.
49.      Портнов И. Убийство в состоянии аффекта при отягчающих обстоятельствах // Социалистическая законность. – 1974. – № 7. – С. 76-81.
50.     Практика судів України в кримінальних і цивільних справах. – К., 2003. – 456 с.
51.    Российское законодательство Х-ХХ веков. – 1984. – Т.1. – 845 с.
52.     Савченко А. Мотив і мотивація злочину. – К.: Аттіка, 2002. – 144 с.
53.     Сенаторов М. Потерпілий від злочину і значення для кваліфікації злочину та призначення покарання // Право України. – 2004. - № 3. – С. 3-7.
54.     Сидоров Б. Аффект. Его уголовно-правовое и криминологическое значение. – Казань, 1978. – 367 с.
55.     Смітієнко В., Кузнєцов В. Насильницька некорислива злочинність як предмет правового дослідження // Право України. – 2000. - № 8. – С. 34-38.
56.    Соборное уложение 1649 г.: Текст и комментарии. – Л., 1987. – 374 с.
57.    Собрание важнейших памятников по истории русского права. – СПб, 1859. – 846 с.
58.    Сташис В., Баженов С. Преступления против личности в УК УССР и судебной практике. – Х., 1987. – 532 с.
59.    Сысоева Т. Убивство, совершонное в состоянии аффекта. – Екатеринбург, 2000. – 279 с.
60.    Таций В. Объект  и предмет и преступления по советскому уголовному праву. – Х.,1988. – 376 с.
61.     Теоретичні поняття кримінально-правової кваліфікації. – К.: Аттіка, 1999ю – 463 с.
62.    Тишкевич И. Условия и пределы необходимой обороны. – М., 1969. – 205 с.
63.    Ткаченко В. Для установления сильного душевного волнения необходимо проведение экспертизы // Сов. юстиция. – 1971. - № 5. – С. 23-28.
64.    Ткаченко В. Квалификация убийств и телесных повреждений в состоянии сильного душевного волнения // Вопросы криминалистики. – 1964. - № 12. – С. 47-51.
65.     Ткаченко В. Необходимая оборона по уголовному праву. – М., 1979. – 267 с.
66.    Фельдштейн Г. Главные течения в истории уголовного права России. – М., 2003. – 289 с.
67.     Филеновский И. Ревность как мотив преступления // Соц. законность. – 1973. – № 2. – С. 9-14.
68.     Шаргородский М. Преступление против жизни и здоровья. – М., 1948. – 257 с.
69.     Шестаков Д. Супружеские убийства как общественная проблема. – СПб, 1992. – 190 с.
70.     Эксметги А. О судебно-психологической экспертизе // Сов. юстиция. – 1968. - № 6. – С. 34-39.
71.     Ягодинський В. Чому підлітки вчиняють тяжкі злочини // Право України. – 1998. - № 2. – С. 46-47.
72.     Якубович М. Вопросы теории и практики необходимой обороны. – М., 1961. – 189 с.




 
 

Студентські статті