Олійножировий комплекс України




ЗМІСТ

Вступ........................................................................................................................3
Розділ І
Теоретичні аспекти дослідження олійножирової промисловості .
1.1. Місце, суть та значення олійножирової промисловості  у народному господарстві............................................................................................................5
1.2. Галузева структура олійножирового компексу....................................7
1.3.  Фактори формування та принципи розміщення олійножирового комплексу..............................................................................................................11
Розділ ІІ
Особливості функціонування олійножирового комплексу в Україні
2.1. Вирощування соняшника як основного ресурсу для виробництва олії...........................................................................................................................16
2.2. Альтернативні джерела виробництва олії в Україні............................18
2.3.Оцінка олійножирового комплексу в Україні.........................................21
Розділ ІІІ
Перспективи розвитку олійножирового комплексу в Україні. 
3.1. Зарубіжний  досвід  розвитку олійножирового комплексу..................24
3.2. Пріоритетні напрями розвитку  олійножирового комплексу України.................................................................................................................26
Висновки…………………………………………………………………...……28
Список використаних джерел...........................................................................31
Додатки





ВИСНОВКИ

Олійножирова  промисловість – це переробка насіння соняшника, сої, ріпаку, льону, арахісу, оливок, а також інших видів олійних культур з метою виробництва олії, маргарину, мила та інших похідних від насіння та олії продуктів : оліфи, соняшникового та соєвого борошна, харчового білку, мильної пасти, емульсолу, кулінарних жирів тощо.
Олійножировий комплекс ґрунтується, в основному, на виробництві та переробці насіння олійних культур і має свою структуру. Він складається з сировинної бази , власне олійножирової промисловості та обслуговуючих галузей.
Будь-який комплекс має свої власні галузі, що забезпечують його сировиною. В  олійножировому комплексі сировинною базою є продукція сільського господарства.
До основних обслуговуючих комплексів  олійножирового комплексу відносять  машинобудівний, паливно-енергетичний та    транспортний комплекси. Машинобудівний комплекс забезпечує олійножирову промисловість необхідними засобами виробництва,  паливно-енергетичний – паливом та енергією для здійснення процесу виробництва, і транспортний комплекс -  перевезеннями як сировини (олійножирова промисловість тяжіє до сировини), так і готової продукції. Окрім того, важливим обслуговуючим комплексом олійножирового є комплекс хімічної індустрії, що забезпечує виробництво першого хімічними інгредієнтами.
Олійно-жирова промисловість займається виготовленням рослинних масел, майонезів і різного роду олій.
Виділяють наступні фактори розвитку олійно-жирового комплексу:
•    природні умови;
•    погодні умови;
•    наявність сировинної бази;
•    наявність переробних і обслуговуючих підприємств;
•    добробут населення;
•    сприятливе податкове законодавство;
•    інші фактори.
Найважливішими принципами розміщення продуктивних сил, якими керуються при вирішенні питань просторового розподілу підприємств і галузей, і зокрема, олійножирового комплексу є:
•    наближення виробництва до джерел сировини, палива, води;
•    наближення виробництва до регіонів з високим рівнем забезпеченості трудовими ресурсами;
•    наближення виробництва, до ринків збуту;
•    врахування при розміщенні виробництва транспортабельності сировини та продукції, наявності відповідних комунікацій;
•    обмеження надмірної концентрації промислових об'єктів у великих містах;
•    збалансоване розміщення підприємств виробничої і невиробничої сфер, збалансованість між головними, допоміжними та обслуговуючими галузями спеціалізації;
•    охорона навколишнього природного середовища, раціональне і комплексне використання природних ресурсів, забезпечення здорових умов життя і праці населення;
•    урахування інтересів економічної інтеграції в європейський і світовий простір.
Основною олійною культурою України є соняшник. Вирощування даної рослини зосереджене зокрема на півдні країни.
За останній 2005 рік Україна за виробництвом насіння соняшнику та однойменної олії  увійшла до трійки світових продуцентів. Вона значно зміцнила свої позиції другого, після Аргентини, світового експортера соняшникової олії, збільшивши свою частку до 22% світового виробництва.
Виробництво соняшнику і соняшникової олії є перспективним для України, однак, в країні є інші олійні культури, які мають також важливе значення для економіки.
    Крім соняшнику, в олійножировій промисловості використовується насіння рапсу (ріпаку), льону-довгунця, рицини, коноплі та гірчиці. Однак, найбільше значення для економіки України має саме вирощування льону–довгунця та ріпаку.
У складі олійножирової галузі України майже тридцять великих підприємств, які спроможні виробляти продукцію з різних видів олійних культур (соняшнику, рапсу, льону, сої), маргарин, мило.
Темпи зростання виробництва олійної продукції дають можливість розглядати майбутнє галузі з оптимізмом. Продукція експортується майже в 30 країн близького і далекого зарубіжжя.
Грунтовне вивчення зарубіжного досвіду та його адаптація до національних умов має важливе значення у контексті пошуку вітчизняними науковцями ефективних шляхів збільшення обсягів інвестицій у олійно-жирову галузь аграрного сектору України.
Перспективним завданням, яке сьогодні стоїть перед Україною в олійножировому комплексі є насамперед збільшення обсягів виробництва сировини як соняшнику, так і алльтернативних джерел, для повного завантаження підприємств олійнопереробної  галузі.
Для цього супроводжуючим завданням, яке стоїть перед державою є створення сприятливого інвестиційного клімату для вітчизняних і зарубіжних інвесторів в інвестування олійножирового комплексу, а також запропонувати сільськогосподарським підприємствам свою підтримку у вигляді дотацій.





СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.    Масляк П.О. Геграфія. Навчальний посібник. – К., 1998. - 340 с.
2.    Заставний Ф.Д. Географія України.— К., 1994.— 367с.
3.    Масляк П.О. Соціально-економічна географія України.— Л.:Освіта, 2000.— 680с.
4.    Дерев’янко О.“Основні напрями системного трансформування харчової промисловості України”//Економіка України.— 2000, —№1, ст. 45.
5.    Балабанов Г.В.“Продовольчий ринок України: оцінка регіональних відмінностей”//Український географічний журнал.—1999, —№1, ст. 32.
6.    “Розміщення продуктивних сил України”/ за ред. Є.П.Качана – К.,1998.—  458с.
7.    Українська географічна енциклопедія.— К.,1993.— 930с.
8.     “Розміщення продуктивних сил України”/ за ред. В.В. Ковалевського – К.: Знання,  1998.— 545 с.
9.     В.Я. Романов. Економічна і соціальна географія 10 клас. – Запоріжжя: Просвіта, 2000.— 239с.
10.    Розинська К.Л. “Проблеми збирання соняшнику”//Фінанси  України.— 2005, — №4, ст.110.


 
 

Студентські статті