Перспективи запровадження податку на нерухомість в Україні





дипломна робота, 83 сторінки




ВИСНОВКИ

Дослідження даного питання та аналіз законодавства дають можливість зробити наступні висновки. 
Як нами встановлено в роботі податок на нерухомість у світовій практиці є стабільним та дієвим джерелом наповнення місцевих бюджетів.
Цей податок за рівнем надходжень носить показники вищі, ніж акцизний збір, оскільки є лише обмежене коло платників – ті, хто займаються виготовленням або торгівлею підакцизними товарами, податок на додану вартість, у цьому випадку коло платників хоч є набагато ширше, але розмір залежить від вартості товару, а вони не всі коштують по 2-3 тис. гривень. До того ж кошти від цих податків надходять до Державного бюджету, а звідти лише якась частина перерозподіляється на місцевому рівні.
Тому законодавці зарубіжних країн знайшли вихід як наповнювати місцевий бюджет не за рахунок динамічних операцій, таких як купівля-продаж, дарування, отримання прибутку від зайняття певною діяльністю, а за рахунок статики – володіння нерухомістю.
Проаналізувавши матеріали, ми прийшли до висновку, що для розширення бази оподаткування, законодавці зарубіжних країн, включили до неї всі складові елементи нерухомості – земельні ділянки, будівлі, гаражі, квартири, споруди. В опрацьованих законопроектах категорично розділяється база  на дві категорії: земля та будівлі і  споруди. На нашу думку це фактично звужує базу даного податку та сприяє функціонуванню окремого земельного податку, що існує на даний час.
Ми встановили, що в світовій практиці для об’єднання в єдине ціле використовують комплексний підхід до визначення кола платників даного податку. Сюди належать як власники, так і орендарі, тобто всі особи, які на постійній або тимчасовій основі, або юридично чи фактично, володіють тим чи іншим об’єктом оподаткування.
В наших законопроектах спостерігається виділення платниками лише власників нерухомості. При цьому орендні відносини залишаються поза їх увагою, посилаючись на дію законів  “Про оренду державного та комунального майна” та  “Про оренду землі”. Цим ми покладаємо на власника подвійний податковий тягар і створюємо надмірну плутанину у платниках.
Опрацьовані теоретичні основи визначення бази оподаткування дають підстави говорити про існування трьох комбінацій обрахування у світовій практиці: виходячи з площі; використовуючи за основу ринкову вартість об’єкту; сукупна вартість з урахуванням площі та ринкової вартості. У запропонованих законопроектах не спостерігається однозначності у обранні методики оцінки бази.  Вони використовують методику оцінки виходячи як з площі так і за ринковою вартістю.
Кожен з цих методів має як свої переваги, так і недоліки, але з врахуванням зарубіжного досвіду, ми прийшли до переконання, що фактично найкращою, в своїй основі, є застосування методу оцінки виходячи з ринкової вартості. Даний метод є не лише найбільш гнучким до коливань вартості об’єкту на ринку нерухомості, а й на ціну відчутно впливає місцезнаходження об’єкту, що дає можливість враховувати найбільшу кількість факторів.
Вивчаючи матеріали пов’язані з ставками, ми побачили, що вони безпосередньо залежать від бази оподаткування, а їх розмір є диференційований.
В загальному, можна визначити, три способи встановлення ставок: розміри закладаються у законі “Про державний бюджет” на відповідний рік; обов’язок визначення ставок покладається на органи місцевого самоврядування; граничні межі ставок встановлюються Законом, а органи місцевого самоврядування в цих межах варіюють розміри ставок для конкретних місцевостей. Останній спосіб найбільш активно діє у таких країнах як Франція, Канада, Ірландія.
В цьому питанні Україна наслідує світову практику, оскільки у більшості опрацьованих законопроектах саме такий спосіб встановлення ставок представлений. На нашу думку, він дасть органам місцевого самоврядування регулювати надходження залежно від ситуації на ринку нерухомості та платоспроможності платників на конкретній території.
Цікавим, на наш погляд, виявилось питання щодо пільгової системи. В ході дослідження ми виявили суттєві розбіжності у розумінні поняття  “пільги” та його змістовим наповненням. У світовій практиці пільги розуміються як заходи щодо зниження податку на нерухомість з метою послаблення суттєвого тягаря оподаткування платників податків з низьким рівнем прибутків. До таких заходів належить відстрочка сплати, дотації, податкове кредитування. З їх допомогою створюються вигідні умови для платника, що забезпечують можливість сплачувати частинами, або зараховуються у розрахунок сплати інших податків. Особливістю є те, що платник врешті-решт все одно сплачує даний податок, навіть якщо застосовується такий захід як скасування, то це лише у виключних випадках і на термін не більше одного року.
В українських законопроектах поняття пільг тлумачиться надто буквально, як повне та безповоротне звільнення від сплати. Якщо слідувати нашому законодавцю, то пільги це особливий статус для платника, якщо він, для прикладу, є пенсіонером, інвалідом, володіє нерухомістю загальною площею не більше 100 м2, що тягне за собою, так звану, недоторканість – захист від сплати.
Тобто в зарубіжних країнах пільги розуміються як захід, саме захід, що носить тимчасовий та відплатний характер, в нас же це постійний стан, що залежить не лише від платоспроможності платника, а й “метражу”.
В процесі вивчення матеріалу ми зіткнулися чи не з найбільшою проблемою, яка фактично гальмує процес впровадження податку на нерухомість – органи на які покладаються обов’язок реєстрації та оцінки нерухомості. В Болгарії, Австрії, Швеції та інших країнах існують незалежні органи завданням яких і є реєстрація та оцінка, переоцінка об’єктів раз на три роки.
Законопроекти взагалі ж наділяють такими повноваженнями чи то органи ДПІ, чи то якесь комунальне підприємство. При цьому їхні повноваження настільки широкі, що дозволяють з легкістю знівелювати положення Конституції, що стосуються особистих непорушних прав людини і громадянина – права на недоторканість житла.
В Україні таких органів не те, що не існує, а й навіть мова не ведеться про їх створення, оскільки точиться запекла боротьба між Земельним кадастром, БТІ, Мін’юстом за право проводити такі операції. Кожен з цих органів апелює до своєї чесності, прозорості та незаангажованості, хоча ми вже маємо практику оцінки БТІ жилих приміщень, і, можна сказати, що їх оцінка  “повністю відповідає” дійсній ринковій вартості.
Під час ознайомлення з даною темою, ми не могли залишити поза увагою питання відповідальності. В світовій практиці, відповідальність прив’язується не до платника, а безпосередньо до об’єкту. Якщо платник вчасно не сплачує, перший раз до нього застосовують попередження, при повторному порушенні об’єкт підлягає конфіскації з правом продажу. В наших законопроектах ми не знайшли статей, які б прямо встановлювали відповідальність за недотримання чи порушення вимог законодавства стосовно сплати податку на нерухомість. Виходить, що якщо не передбачено відповідальності, то не має і вини. 
Отож, податок на нерухомість потрібен для стимулювання розвитку нового будівництва, ремонту аварійних будівель і споруд, зносу не використовуваної нерухомості, економічного розвитку країни.
Наша країна повільно, проте впевнено входить в міжнародний ринок нерухомості. Про це свідчить уже існуючий інтерес закордонних підприємців до купівлі квартир, офісів та інших об’єктів у великих містах. Тому наша податкова система повинна відповідати світовим стандартам. Разом із тим досвід показує, що просто скопіювати хорошу систему оподаткування нерухомості неможливо в силу місцевих особливостей і традицій.
 
 

Студентські статті