Передумови створення Міжнародного військового трибуналу в Гаазі




План

I. Передумови створення Міжнародного військового трибуналу в Гаазі.
 1.1. Криза Югославської федерації.
 1.2. Розпад Федеративної Народної Республіки Югославії.
 1.3. Створення Союзної Республіки Югославія.

II. Особливості діяльності Гаазьського військового трибуналу.
 2.1. Створення Гаазьського військового трибуналу по колишній Югославії.
 2.2. Юрисдикція Міжнародного трибуналу.
 2.3. Склад і структура Міжнародного трибуналу в Гаазі.
          2.4. Компетенція Гаазьського військового трибуналу по колишній Югославії.









Висновки
Провівши дане дослідження можна дійти таких висновків.  Що напротязі всієї історії людства регіональні конфлікти неприпинялися. Причинами виникнення конфліктів дуже часто являється соціальна, національна і конфесійна неоднорідність суспільства. Помітне місце в сучасному житті займають національно-етнічні конфлікти – конфлікти на основі боротьби за права та інтереси етнічних і національних груп. Найчастіше вони пов'язані із територіальними або статусними претензіями. Зокрема, Югославський конфлікт виник із такої проблеми. Вся недовга історія Югославії повна гострими міжнародними конфліктами, а розпад її, який відбувся на наших очах, став найяскравішою сторінкою історії сучасної Європи. Спроби розібратися у витоках Югославської кризи не можлива без знання історії.
Як часів Першої світової війни так і за часів  Другої світової війни Югославія не жила спокійним життям. Навіть, якщо проналізувати життя під час Другої світової війни, Югославія переживала тяжкі часи. Югославія воювала на стороні Антигітлерівської коаліції, була окупована Німеччиною і її союзниками і розчленована, проти окупантів билися багаточисельні партизанські загони. Зокрема, з окупантами боролися четники і партизани, які  воювали по-різному. Югославія була знекровлена війною, в боях загинула велика кількість людей.
 Після Другої світової війни Югославія стала соціалістичною федерацією з шести союзних республік під назвою Федеративна Народна Республіка Югославія (ФНРЮ). В 1974 році було прийнято Конституцію СФРЮ, згідно якої суб'єктами федерації були шість соціалістичних республік і два автономні соціалістичні краї. Всі народи Югославії були визнані рівноправними. У Соціалістичній Федеративній Республіці Югославії (СФРЮ) прагнення до самостійності республік і ослаблення центру посилилися після смерті її президента І. Броз Тіто, якому вдавалося за допомогою жорстоких методів упродовж чотирьох десятиліть зберігати лад і відносну цілісність федерації. У той час опорою югославської єдності були комуністична доктрина, а також гасло "Братерство і єдність всіх народів".
Наприкінці 80-х років розпочався крах комуністичної диктатури. Почалися глибокі перетворення в ролітичній галузі, що характеризувалися становленням політичного плюралізму, прагненням до реалізації національної рівноправності.
 На загострення міжнаціональної і релігійної ворожнечі і громадянську війну на території Югославії, вплинуло також те, що  не лише республіканські этнократичні еліти, але і країни Європейського Союзу (ЄС) і Ватикан, поспішили визнати незалежність Хорватії, Словенії, Боснії і Герцеговини і Македонії без всяких на те об'єктивних підстав.  В результаті розпаду югославської федерації виникло декілька дрібних держав, що ворогують і навіть воюють між собою. У розколі Югославії були зацікавлені ті країни, які хотіли в сферу свого впливу включити території, що відкололися від неї.
        У 1981 року розпочалося одне з перших міжнаціональних зіткнень у Югославії – події в автономною краї Косово, де вибухонебезпечна ситуація виникла ще в перші повоєнні роки. Вільний режим переселення албанців до Косово викликав необхідність співіснування людей різних національностей, релігій, культур. Косово спочатку було наділено такими правами, які, практично, зрівняли його з республіками. Відбувалися постійні сутички між албанською і сербською громадами краю. 80-ті роки в Югославії минули під знаком міжнаціональних зіткнень  у Косово.
Край опинився на порозі громадянської війни. Соціальна несумісність республік і країв, нерівність в економічному рівні розвитку республік, трагічні напластування минулої історії югославських народів і строкатість етнічного та конфесійного складу населення відіграли роль каталізатора у процесі розпаду Югославії в 1990-1991рр.  25 червня 1991 року проголосили свою незалежність Словенія і Хорватія, 14 жовтня 1991 р. – Боснія і Герцеговина, 17 листопада 1991 р. – декларувала свою незалежність Македонія. Громадянська війна , що розгорнулася на теренах СФРЮ в 1991 році, стала гіршим із варіантів розпаду югославської федерації.  За цих умов Скупщина Сербії і Чорногорії, а на прикінці квітня 1992 року і югославський парламент у складі представників цих республік прийняли рішення про перетворення СФРЮ на Союзну Республіку Югославію (СРЮ) зі столицею в Белграді. СРЮ була проголошена федерацією двох республік: Сербії (в її складі два краї – Воєводина і Косово) і Чорногорії.
       Із розпадом СФРЮ й утворенням СРЮ тривала суверенізація Косово. Після двох референдумів, парламентських і президентських виборів у 1992 р., Косово проголосило себе незалежною республікою. Засудивши дії сербських і косовських радикалів, країни НАТО збільшили контингенти своїх миротворчих сил в Албанії та Македонії, щоб запобігти переростанню конфлікту в третю Балканську війну. Проте дипломатичними заходами цього врятувати хиткий мир на Балканах не вдалося, і 24 березня 1999 року розпочалася 76-денна військова операція Північноатлантичного альянсу проти Югославії. Командування НАТО дістало згоду югославського керівництва на розміщення миротворчих сил у Косово і 9 червня припинило військову операцію. Після повалення режиму Мілошевича офіційний Белград розпочав консультації щодо вступу країни до структур і міжнародних організацій, розраховуючи на їх підтримку. У вересні 2002 року державна співдружність Сербії та Чорногорії стала членом Ради Європи. У квітні цього року уряди Сербії і Чорногорії заявили про свою готовність співпрацювати з Міжнародним трибуналом по колишній Югославії. На території Югославії відбувалися жахливі злочини, на які не можна було просто дивитися, а необхідно було вживати активні дії, щоб припинити ці злочини і злочини, які могли б виникнути у майбутньому.
У результаті подій, які відбувалися на території Югославії Рада Безпеки ООН прийняла резолюції 808 і 827, 25 травня 1993 року, згідно з якими створювався -  «Міжнародний трибунал для судового переслідування осіб, які відповідальні за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, вчинені на території колишньої Югославії з 1991 року ». Місцезнаходженням Міжнародного трибуналу є Нідерланди – м. Гаага.  Створення Міжнародного Трибуналу по колишній Югославії є важливим етапом на шляху дійсного виконання обов'язку карати військових злочинців. Метою цього органу – зробити все можливе, щоб найбільш жахливі злочини, вчинені під час збройних конфліктів, не залишилися некараними.
 На нього покладений  обов'язок повернути справедливість по відношенню до жертв військових злочинів і злочинів проти людства. Статут Міжнародного військового трибуналу передбачає по відношенню до осіб, які вчинили серйозні порушення правил Женевських конвенцій 1949 року і інших норм, в тому числі таке діяння, як умисне вбивство або причинення тяжких страждань, катування і нелюдське ставлення, затримання громадян в якості заручників або їх незаконне депортування, застосування видів зброї, призначених для причинення надмірних страждань, геноцид і т.д. У ст. 1 Статуту Трибуналу передбачено, що він уповноважений здійснювати судове переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, вчинені на території колишньої Югославії з 1991 року. Трибунал має обмежене коло діяльності та обмежений часовими рамками.
Щодо складу і стукрури МТКЮ, то він на сьогоднішній день складається з 25 суддів: 16 постійних суддів, а також 9 суддів ad litem. Також Трибунал складається з таких чатин: судового органу, який складається із трьох Судових камер і однієї Апеляційної камери, Канцелярії Обвинувачувача, і Секретаріату. Як вже зазначалося метою трибуналу – переслідування осіб, відповідальних за тяжкі порушення  міжнародного гуманітарного права на території колишньої Югославії в період з 1991 року. Максимальне покарання, яке може застосувати трибунал – довічне ув'язнення.
Гаазьський трибунал розглянув досить велику кількість справ. Станом на літо 2008 року всього за час існування Трибуналу було проведено 142 судових процеси (в тому числі 92 проти сербів, 33 проти хорватів, вісім проти Косовських албанців, сім проти боснійських мусульман, і два проти македонців). Одні з них були значимими, інші менш значимими. Наприклад всім відомим є суд над Слободаном Мілошевичем, другою за значимістю  є справа Радована Караджича, розгляд якої може затягнутися на роки.  Зокрема трибуналом були розглянуті справи, які досить таки серйозно підіпвали його авторитет і змусили світ задуматися чи є діяльність трибуналу євективною, неупередженою і справедливою. Зокрема це були справи над осбами, які так і не дочекалися вороку суду, а загинули у в'язниці в Гаазі.  Але трбунал продовжує свою діяльність по розслідуванню злочинів, які ули вчинені на території колишньої Югославії.



 
 

Студентські статті