Кримінально-правова характеристика злочину планування




ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1. МІСЦЕ ЗЛОЧИНУ, ПЛАНУВАННЯ, ПІДГОТОВКИ, РОЗВ’ЯЗУВАННЯ ТА ВЕДЕННЯ АГРЕСИВНОЇ ВІЙНИ У КРИМІНАЛЬНОМУ КОДЕКСІ УКРАЇНИ ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ ………………………………...8
1.1.Мiсце злочину, передбаченого ст. 437 Кримінального кодексу України, в Особливiй частинi кримiнального права…………………...............8
1.2 Значення для кримінально правової політики забезпечення національної безпеки України…………………………………………………..17
Висновки до Розділу 1………………………………………………….....22
РОЗДІЛ 2. ЮРИДИЧНІ ОЗНАКИ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ ПЛАНУВАННЯ, ПІДГОТОВКИ, РОЗВ’ЯЗУВАННЯ ТА ВЕДЕННЯ АГРЕСИВНОЇ ВІЙНИ…………………………………………………………..24
2.1. Об\\\'єкт та об\\\'єктивна сторона складу злочину……………………...24
2.2. Суб\\\'єкт та суб\\\'єктивна сторона складу злочину…………………...30
Висновки до Розділу 2………………………………………………….....36
РОЗДІЛ 3. КВАЛІФІКАЦІЯ ПЛАНУВАННЯ, ПІДГОТОВКИ, РОЗВ’ЯЗУВАННЯ ТА ВЕДЕННЯ АГРЕСИВНОЇ ВІЙНИ…………………...38
Висновки до Розділу 3……………………………………………………..47
ВИСНОВКИ…………………………………………………………….....48
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...52



 ВИСНОВКИ
5 квітня 2001 р. Верховна Рада прийняла новий Кримінальний кодекс –перший кримінальний кодекс незалежної України. Цій події передувала багаторічна і напружена праця з розробки проекту Кримінального кодексу (КК), що почалася у 1992 р., коли на підставі розпорядження Кабінету Міністрів було створено робочу групу з провідних учених та практиків України, яка відразу ж почала інтенсивно працювати над проектом.
Необхідність підготовки нового КК України була зумовлена передовсім тим, що правова демократична держава не може нормально розвиватися без існування відповідної законодавчої бази. Такою законодавчою базою в боротьбі зі злочинністю передусім є Кримінальний кодекс. Значне зростання злочинності у перші роки незалежної України, виявлення її агресивних форм, поширення організованої злочинності та злочинності у сфері економіки поставили нагальні питання щодо створення Кримінального законодавства, яке б відповідало сучасним реаліям і давало можливості належного здійснення заходів боротьби із злочинністю.
Запропонована в новому Кримінальному кодексі система Особливої частини відбила не тільки певні теоретичні набутки з питань її побудови, а, головним чином, відобразила систему суспільних відносин та соціальних цінностей, які склалися в Україні в перші десять років її формування як незалежної, демократичної держави, і які підлягають кримінально-правовій охороні.
Система Особливої частини поповнилася новими розділами , серед яких "Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку" (розділ XX). Ці розділи містять значну кількість статей, якими вперше встановлюється кримінальна відповідальність за діяння, що є суспільно небезпечними. В розділі XX – ст. 437 "Планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни”, ст. 439 "Застосування зброї масового знищення", ст. 442 "Геноцид" та ін. Більшість статей цього розділу уведені до Кримінального кодексу України 2001 року у відповідності із міжнародними конвенціями та договорами, учасником яких є Україна, відображає досягнення сучасної науки кримінального права, грунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права, стверджує принцип гуманізму та законності. Завершує систему Особливої, частини розділ "Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку". Передбачалося, що норми цього розділу будуть застосовуватися дуже рідко, а сфера їх дії вочевидь обмежена.
Планування, підготовка, розв'язання чи ведення агресивної війни  відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права є злочином проти миру, оскільки спричиняє порушення мирного співіснування народів та держав, не передбачає наявність численних людських жертв і невиправданих матеріальних затрат, неймовірні страждання мирного населення, зокрема жінок і новонароджених, руйнацію чи знищення народногосподарських об'єктів, архітектурних пам'яток  історії й культурних цінностей.
Під розв’язуванням агресивної війни чи воєнного конфлікту треба розуміти знищення останніх ідеологічних, політичних, дипломатичних та. інших перешкод, надання можливостей для розвитку агресії. Розв’язування війни може проявитися, скажімо, в пред’явленні ультиматуму іншій державі, різноманітних агресивно-провокаційних діях на кордоні, у фактичному початку іншого воєнного конфлікту.
Повнішу картину розуміння злочину планування, підготовки, розв’язування та ведення агресивної війни дав нам аналіз міжнародно-правових документів (Конвенцій, Протоколів та інших міжнародних договорів). Зокрема, значну роль у формуванні самого поняття міжнародних злочинів, їх ознак зіграли Нюрнберзький та Токійський військові трибунали, які визнали такими дії держав-агресорів у Другій Світовій Війні. Також вони встановили принцип індивідуальної відповідальності за вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, створивши прецедент засудження головних державних діячів держав-агресорів за міжнародні злочини.
Таким чином міжнародне право, виходячи зі світової політичної ситуації у ХХ ст., віднесло злочини проти миру та безпеки людства до категорії найнебезпечніших злочинів, зробивши боротьбу з ними пріоритетним напрямком розвитку міжнародного та національних кримінальних законодавств.
У ході нашої роботи був здійснений аналіз злочину планування, підготовки, розв’язування та ведення агресивної війни (ст. 437 Кримінального кодексу України), базуючись на нормах міжнародного права. Було встановлено, що кримінальний закон України у багатьох моментах відсилає нас до міжнародних нормативно-правових актів з метою тлумачення тих чи і інших понять. Проте, існує ряд відмінностей між нормами міжнародного та національного законодавства, що спричиняє неможливість ратифікації Україно. Деяких міжнародних договорів, а отже потребує якнайшвидшого узгодження, шляхом внесення змін до національного законодавства.
Особливо спірним питанням є порядок та особливості притягнення до кримінальної відповідальності за злочин планування, підготовки,   розв’язування та ведення агресивної війни та визначення юрисдикційної підсудності даного злочину.
 З 1 липня 2002 року розпочав діяльність Міжнародний кримінальний суд. Передбачалося, що до кримінальної відповідальності будуть притягнуті конкретні особи, котрі причетні до скоєння військових злочинів, злочинів проти людства та геноциду. Україна підписала Римський Статут Міжнародного кримінального Суду. Почався процес його ратифікації. Однак,  для ратифікації цього документа Україна має внести зміни до національного законодавства.
Створення Міжнародного Кримінального Суду (МКС) – це, можна сказати, нова ера в історії людства. До появи МКС не було такої судової установи, яка би карала конкретних осіб за найгірші злочини в історії людства (геноцид, військові злочини). Уперше ідея про такий постійно діючий міжнародний судовий орган з'явилася в середовищі міжнародних правозахисних організацій, таких як “Amnesty іnternatіonal”, Human Rіghts Watch, котрі створили цілу коаліцію за створення МКС. 17 липня 1997 року Римський Статут Міжнародного Кримінального Суду був ухвалений на спеціальній дипломатичній конференції. Більше 150 держав підписали цей статут.
Головним принципом Римського Статуту є так звана універсальна юрисдикція. Це означає, що, якщо злочин відбудеться в будь-якій точці світу, усі держави, які підписали Статут, повинні зреагувати й викорінити цей злочин. Кожна країна, яка ратифікує Римський Статут, стає учасником цього процесу. Наприклад, якщо громадянин держави, що ратифікувала Римський Статут, був причетний до скоєння геноциду чи злочинів проти людства або на території цієї держави, або поза її межами, то держава повинна видати цього громадянина Міжнародному кримінальному суду.
Така ситуація мала б повністю вирішити сформульовані вище проблеми, однак, при підписанні Римського Статуту між його учасниками виникли розбіжності у трактуванні злочину агресії. Тому даний злочин лише де-юре закріплений у ст. 5 вказаного Статуту, як одне із  діянь, на яке поширюється юрисдикція Міжнародного кримінального суду. Фактично ж, до узгодження даного питання Міжнародний кримінальний суд не може мати предметом свого розгляду дане кримінально карне діяння.
А, отже, даний злочин підпадає під юрисдикцію національних судів держав місця вчинення злочину та   громадянство особи злочинця (залежно від того, як  національний кримінальний закон визначає ці поняття).
 Таким чином, можемо зробити загальний висновок – злочин планування, підготовки, розв’язування та ведення агресивної війни, хоч і був введений до Кримінального кодексу України  9  років тому, до сьогодні не існує реальних механізмів зробити дану норму права «дієвою», тобто такою, що не лише проголошується, а може бути практично реалізована при необхідності.


 
 

Студентські статті