Космологія Авести




ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ПРО СТАРОІРАНСЬКУ РЕЛІГІЮ ЗОРОАСТРИЗМ 6
1.1 Особливості виникнення зороастризму 6
1.2 Зороастризм як дуалістична релігія 9
РОЗДІЛ 2. КОСМОЛОГІЯ СВЯЩЕННОЇ КНИГИ ЗОРОАСТРІЙЦІВ 12
2.1 Пантеон богів у релігії Авести 12
2.2 Авестійський креаціонізм та есхатологія зороастризму 16
ВИСНОВКИ 24
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 27
ДОДАТКИ 30





 ВИСНОВКИ

Зороастризм виникає в умовах жорстокої боротьби племен Східного Ірану за традиційну племінну демократію. Саме тоді у вченні Заратуштри було сформовано демократичні мотиви, а саме зороастризм став ідейною основою народних рухів. Він повинен був ідеологічно обґрунтувати перехід до землеробства й осілого тваринництва завдяки політичному об’єднанню в державу з міцною владою. Для цього був потрібен якщо не цілковитий монотеїзм, то хоча тенденція до нього. Зороастризм спершу рішуче заперечував культури інших народів, стверджуючи культ Ахура-Мазди. Але він не міг себе ізолювати від попередньої культової традиції. Поступово більш ранні божества індоіранських племен приживаються в зороастрійському культі, а попередня культова творчість вливається в зороастрійські тексти;
Зороастризм – перша з так званих релігій містичного одкровення, тобто релігій, вчення яких одержане пророком від єдиного Бога. За ним ідуть іудаїзм, християнство, іслам. Пророка, якому було дано одкровення, звали Заратуштра, грецькою мовою – Зороастр (“той, хто приносить жертви зіркам”). Версії про роки його життя мають діапазон від XIV ст. до н.е. до I половини VI ст. н. е. Життя Заратуштри сповнене багатьох див. Мав надзвичайну волю і творив чудеса: ходив, наприклад, по воді, як по суші. Премудрості навчався у халдеїв і досяг в цьому великої досконалості. Отримавши одкровення, почав проповідувати у себе на батьківщині, але побачивши, що тут його вчення не визнається, змушений піти у вигнання. Йому надав притулок цар давньоіранської держави Віштаспа, де зороастризм став панівною релігією;
Священною книгою зороастризму вважається Авеста. Цей складний твір створювався упродовж багатьох віків. Найдавнішою його частиною є Гати; в них було втілено вчення пророка Заратуштри, гімни богам і міфічним героям, яким поклонялися індоіранці ще до зороастризму. Вважається, що Гати склав сам пророк. Найдавніші частини Авести зберігалися спочатку в усній традиції. Письмові записи виникли значно пізніше. Сучасна Авеста поділяється на п’ять книг. Повністю збереглась лишень книга Вендідат, де розповідається про створення світу, історію людства, є тлумачення про охорону ритуальної чистоти.
В Європі зміст Авести став відомий у XVIII ст. після перекладу Дюперрона в 1771 році французькою мовою, що дало змогу навіть простежити вплив вчення Авести на формування релігійних систем пізнішого походження;
Зороастризм вперше в історії релігій висунув детальну систему есхатологізму (релігійне вчення про кінцеву долю людства і Всесвіту). Основою цього вчення є дуалістичне розуміння двох його першоначал – добра і зла. З цією концепцією пов’язане і зороастрійське розуміння людини, яка є продуктом божого творіння, створена Ахура-Маздою для добра. Але людина має вільну волю, може піддаватися впливу зла і сприймати його.
Боротьба добра і зла неодмінно завершиться перемогою добра. Тоді все людство об’єднається під головуванням Саошьянта (Спасителя) і утворять єдину державу з єдиною мовою. Зло буде знищене вогнем і розплавленим металом. Така есхатологічна картина підносила авторитет зороастризму серед політеїстичних релігій давнього світу.
Звичайно, що в цій боротьбі людині допоможе Ахура-Мазда і його пантеон богів, які керували стихіями природи, порами дня і так далі. Окремим богам присвячено численні яшти (гімни) в Авесті.
Мав зороастризм і свій символ віри, який згадується в Авесті, де людина визнає Ахура-Мазду єдиним богом, відрікається від зла і обіцяє боротися з темними силами;
В інтерпретації Зороастра етика набула божественного сенсу, перетворившись на релігію, за якою все існуюче поділяли на два полярно протилежних табори – світ добра, світла і царство темряви, зла. Між ними точиться постійна непримиренна боротьба, яка є основою всіх процесів на землі і в світі богів. А для того, щоб добрі сили перемогли, потрібна і людська допомога, яка виявляється в чесноті, чистоті. Тому зороастризм обґрунтовує загальнолюдські норми моралі. Попередні релігії обмежувались соціальними нормами, відзначали передусім ставлення людини до суспільних обов’язків, а потім до інших людей. А зороастризм концентрує увагу на особі. В основі його етики – тріада – добра думка, добре слово, добре діло. Віруючий тому все життя повинен збирати ці елементи тріади. Головною доброчесністю зороастрійця є землеробство і скотарство;
Смерть у зороастрійців – це найбільше зло. Мертве тіло є продуктом перемоги злих сил, втілених в ньому. Звідси – все, що пов’язане зі смертю, з трупом, – нечисте. Тому мертвих навіть не слід закопувати в землю, опускати у воду чи спалювати на вогні – це оскверняє природні стихії. Їх виносили на високі кам’яні вежі, де тіло поїдали звірі та птахи.
Зороастрійський культ незмінний впродовж десятків століть і до сьогодні зберігся у послідовників зороастризму – парсів.
Таким чином доречно підкреслити, що зороастрійська релігія з її культово-обрядовою традицією та практикою складає унікальний феномен в контексті релігійних, суспільних та соціальних явищ.
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1.    Маковельский А. О. Авеста. – Баку: Издательство Академии наук АССР, 1960. – 144с.
2.    Абаев В. И.  Два зороастризма в Иране  //  Вестник древней истории. – 1990. - №4. – С.198 – 207.
3.    Аветисьян А. А. Очерки по истории религии и атеизма. Древний мир. – К., 1960.
4.    Бауэр В., Дюмотц И., Головин С. Энциклопедия символов / Перевод с немецкого Г. Гаева. – М.: Крон-Пресс,1999. – 512 с.
5.    Бойс Мэри. Зороастрийцы. Верования и обычаи. – М.: Наука,1987.
6.    Брагинский И. С.,  Лелеков А. А. Иранская мифология  /  Мифы народов мира:  В 2 Т.  – Т 1. – С. 560 – 561.
7.    Васильев Л. С. История религий Востока: – М.: Высшая школа, 1988, - 416с.
8.    Васильев Л. С. История религий Востока: религиозно-культурные традиции и общество. Учебное пособие для вузов по специальности “История”. – М.: Высшая школа, 1983. – 368 с.
9.    Геродот. Історії: В 9 книгах. – К.: Наукова думка, 1993. – 573с.
10.    Дандамаев М. А. Иран при первых Ахеменидах. (VI век до н. э.). М., Издательство восточной литературы, 1963. – 290с.
11.     Дандамаев М. А., Луконин В. Г. Культура и экономика Древнего Ирана. – М.: Наука, 1980. – 416с.
12.     Дорошенко Е. А. Зороастрийцы в Иране. Историко-этнографический очерк. – М.: Наука, 1982.
13.    Дьяконов М. М. Очерк истории древнего Ирана. – М.: Издательство восточной литературы, 1961. – 444 с.
14.    Дьяконов И. М. Архаические мифы Востока и Запада / [АН СССР]. – М.: Наука, 1990. – 246 с.
15.    Кривелев И. А. История религий: Очерки: В 2 Т. М., 1988.
16.    Кузнецов Б. И. Древний Иран и Тибет. (История религии бон). – СПб. Издательство “Евразия”, 1998. – 352 с.
17.    Лелеков Л. А. Амеша Спента // Мифы народов мира: В 2 Т. – Т. 1. – М.: Советская энциклопедия, 1991. – С. 67.
18.    Лелеков Л. А. Ангро-Майнью // Мифы народов мира: В 2 Т. – Т. 1. – М.: Советская энциклопедия, 1991. – С.78 – 80.
19.    Лелеков Л. А. Атар // Мифы народов мира: В 2 Т. – Т. 1. – М.: Советская энциклопедия, 1991. – С.120 – 121.
20.    Лелеков Л. А. Ахура-Мазда // Мифы народов мира: В 2 Т. – Т. 1. – М.: Советская энциклопедия, 1991. – С.141 – 142.
21.    Лелеков Л. А. Заратуштра // Мифы народов мира: В 2 Т. – Т. 1. – М.: Советская энциклопедия, 1991. – С.460 – 461.
22.    Луконин В. Г. Иран в III веке: Новые материалы и опыт исторической реконструкции. – М.: Наука, 1979. – 174с.
23.    Настольная книга атеиста. [Анисимов, Аширов, Беленький и др.; под общей редакцией Сказкина], 9-е издание. – М.: Политиздав, 1987.
24.    Поликарпов В. С. История религий. Лекции и хрестоматия. – М., 1997.
25.    Пьянков И. В. Ктесий о Зороастре. - «Материальная культура Таджикистана», выпуск I, Душанбе, 1968. – С.55-68.
26.    Редер Д. Г., Черкасова К. О. Історія Стародавнього світу. – В 2 Ч. – К.: Вища школа, 1972. Ч. 1. – С. 209.
27.    Релігієзнавчий  словник    /    За  редакцією  професорів  А.  Колодного  і  Б. Лобовика. – К.: Четверта хвиля, 1996. – 392С.
28.    Струве В. В. Родина зороастризма. – Рабочая хроника Института востоковедения за  1943 год. Ташкент, 1944.
29.    Токарев С. А. Религия в истории народов мира. – М.: Политиздат, 1976. – 575с.
30.    Топоров В. Н. Мазда // Мифы народов мира: В 2 Т. – М.: Советская энциклопедия, 1992. – С. 88 – 89.
31.    Фрай Р. Н. Наследие Ирана. – М., 1972. – 467с.
32.    Фрай Р. Н. Зороастрийские представления о бессмертии души. //Народы Азии и Африки. – 1967. – №3. – С. 132 – 135.
33.    Францов Г. П.    Научный   атеизм.    Избранные   труды.     [Ред.  -  сост.  П. Н. Федосеев и другие]. М.: Наука, 1972. – 628 с.
34.    Хрестоматия  по  истории  Древнего  Востока:  В 2ч.: Ч. 2  //  Под  редакцией Коростовцева М. А. – М.: Высшая школа, 1980. – 256 с.
35.    Хрестоматия   по   истории   Древнего   Востока  //   Под   редакцией Струве В. В., и Редера Д. Г. – М.: Издательство восточной литературы, 1963. – 534 с.
36.    Энциклопедия мистицизма. – СПб.: Издательство “Литера”, 1996. – 480 с.
 


 
 

Студентські статті