Концепція розподілу влади як система стримувань і противаг




 
План
Вступ............................................................................................................................3
Розділ 1. Теорія розподілу влади в світовій політико-правовій думці..................5
1.1. Розробка парадигми розподілу влади в працях античних мислителів...........5
1.2. Розробка концепції поділу влад у вченні Дж. Локка ......................................8
1.3. Втілення теорії поділу влади в політико-правових поглядах Ш.-Л. Монтеск’є .................................................................................................................12
Розділ 2. Поділ влади – основа демократичної системи правління.....................16
2.1. Взаємодія між виконавчою та законодавчою гілками влади........................16
2.2. Контрольна діяльність судової влади..............................................................21
Розділ 3. Втілення принципу стримувань і противаг в політичній системі та законодавстві сучасної України..............................................................................26
Висновки....................................................................................................................34
Список використаних джерел...................................................................................37
 



Висновки
Одним з головних засобів обмеження державної влади, інституційною гарантією прав та свобод особи в сучасній правовій державі стає принцип поділу функцій влади. Ідея поділу влади як недопущення встановлення диктаторського режиму і політичного свавілля зародилася ще в сиву давнину. Її розвивали Платон і Аристотель, Полібій і Цицерон, Локк та Монтеск’є, Джеферсон та Гамільтон, доки вона не набула сучасного вигляду, доки не утвердилась остаточно тріада влади – законодавча, виконавча і судова гілки. При чому вже з епохи Нового часу дослідники розуміли, що принцип розподілу влади повинен означати не тільки жорсткий розподіл функцій між органами державної влади, а й механізм їх тісної взаємодії з метою вирішення проблем державотворення і підтримки стабільності в державі.
Сьогодні принцип поділу влади знаходить два основних тлумачення, практичним втіленням яких є президентська і парламентська моделі. Якщо в першій, інститут президентства ототожнюється з главою виконавчої влади, то в другій він не належить до жодної з гілок влади і займається виконанням функцій третейського судді у відносинах між ними; головною з гілок влади є законодавча, в особі парламенту. Обидві ці моделі вважаються досить ефективними в сфері здійснення ефективної державної влади і знаходять практичне застосування в таких каїнах як США та Велика Британія відповідно. Проте, з метою забезпечення дії принципу стримувань і противаг, європейська політико-правова практика створила змішану республіку, яка поєднує в собі елементи парламентської та президентської форм правління.
Незважаючи на це, можна сказати, що періодичні загострення суперництва між виконавчою і законодавчою гілками державної влади тією чи іншою мірою властиві всім демократичним країнам. Що характеризує постійний пошук оптимальних шляхів державного управління.
Таке суперництво постійно відбувається і в Україні, але воно приховує в собі конфліктну ситуацію. Адже деякі політики і державні діячі намагаються розв’язати всі суперечності через утвердження зверхності однієї гілки влади над іншими. Це, в поєднанні з невизначеністю конституційно-правового статусу Президента і становить основну перешкоду на шляху реалізації в Україні принципу поділу однієї державної влади на три гілки.
Односторонній натиск на роз’єднання функцій влади не сприяє конструктивному розв’язанню проблеми, оскільки це може призвести до неоднозначних і не передбачуваних наслідків. Це не означає, що будь-яке прагненні тієї чи іншої гілки влади до відстоювання своїх законних інтересів має сприйматись як щось підозріле і небезпечне для стабільності політичної системи. Суть питання в тому, щоб державні та політичні діячі навчилися мислити як складові елементи цієї системи. Тобто, незалежно від виду та форми суперечностей, що виникають між гілками влади, конкретні люди, що стоять за ними повинні дбати перш за все про досягнення не своїх корпоративних інтересів, а інтересів держави.
Якщо всі державні дискусії будуть розвиватися в руслі такого підходу, то це стане запорукою узгодженого і гармонійного розвитку всіх гілок державної влади та її інститутів. Посилення виконавчої влади має врівноважуватись зростанням авторитету і повноважень парламенту. Поява нових законів, розширення правового поля повинно супроводжуватись розширенням функцій і посиленням волі виконавчої влади. Одночасно хотілося б мати надію, що обидві названі гілки влади зможуть спільними зусиллями домогтися того, щоб у країні з’явилася довгоочікувана сильна і незалежна судова влада. Особливості кожної з гілок влади свідчать про неможливість існування демократичного суспільства під проводом однієї чи навіть двох гілок влади. Тільки узгодження функцій всіх трьох гілок влади спроможне забезпечити функціонування та розвиток демократизму.
Отже, серед основних недоліків вітчизняної концепції розподілу влади можна назвати:
    Декларативність деяких вказаних в Конституції України положень щодо реалізації принципу стримувань і противаг, які не повною мірою втілюються на практиці.
    Невизначеність статусу Президента у системі органів державної влади, відмінність між його реально здійснюваними повноваженнями і компетенцією, вказаною в Основному Законі, - дуалістична система виконавчої влади.
    Невідповідність статусу Кабінету Міністрів “головному органу в системі органів виконавчої влади”.
Приймаючи до уваги все вище сказане можна зробити висновок, що проблема реального забезпечення дієвості механізму стримувань і противаг між гілками влади полягає не тільки в конституційному закріпленні розподілу влади, а й в його активній реалізації на практиці.
 
Список використаних джерел та літератури:
1.    Конституція України від 28 червня 1996 р.
2.    Проект Закону України “Про внесення змін до Конституції України”. – К., 2003.
3.    Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1991. – № 35.
4.    Аристотель. Политика. Сочинения: В 4-х томах. – М., 1983. – Т. 4.
5.    Класики політичної думки: від Платона до Макса Вебера. – К.: Тандем, 2002.
6.    Колодій А. Політологія. – К., 2003.
7.    Локк Дж. 2 трактати про врядування. – К., Основи, 2001.
8.    Монтескье Ш.-Л. Избранные произведения. М., 1955 .
9.    Мартинюк Р. С. Реалізація принципу поділу влади в сучасній Україні: політико-правовий аналіз (Неопублікований манускрипт)– Острог, 2005.
10.    Основи демократії / За заг. ред. А. Колодій. – К., 2002.
11.    Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку / За ред. Ф. М. Рудича. – К.: Парламентське видавництво, 2002.
12.    Політологічний енциклопедичний словник .
13.    Себайн Д., Торсон Т. Історія політичної думки. К.: Основи, 1997.
14.    Тацій Ю., Погорілко М. Конституційне право України. – К., 1998.
15.    Фрицький О. Ф. Конституційне право України. – К., 2002.
16.    Шаповал В. М., Борденюк В. І., Журавльова Г. С. Парламентаризм і законодавчий в Україні. – К.: Видавництво УАДУ, 2000.
17.    Шаповал В. М. Вищі органи сучасної держави. Порівняльний аналіз. – К.: Програма Л, 1995.
18.    Бульба О. Законодавча влада як один з елементів принципу розподілу влади // Право України. - №6, 2002. – С. 113-118.
19.    Дахова І. Поняття виконавчої влади та її місце в державному механізмі України (конституційний аспект) // Право України. - №12, 2002. – С. 23-27.
20.    Долежан В., Василюк С. Реформа державної влади: шляхи і варіанти реалізації // Право України. - № 12, 2002. – С. 33-37.
21.    Сіверський Г. Мрія про ідеального управлінця // День. – № 58, 2 квітня 2005.
 
 

Студентські статті