Інститут екстрадиції в міжнародному праві




ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ I. Поняття та джерела інституту екстрадиції………………………….5
1.1. Поняття видачі правопорушників…………………………………………...5
1.2. Джерела інституту екстрадиції……………………………………………...9
РОЗДІЛ II. Міжнародно-правова  процедура видачі злочинців……………...13
2.1. Підстави й мотиви здійснення екстрадиції…………………………….....13
2.2. Порядок видачі правопорушників…………………………………………17
РОЗДІЛ ІІІ. Міжнародно-правові гарантії захисту прав людини та інститут екстрадиції……………………………………………………………………….23
3.1. Загальні гарантії захисту прав людини при екстрадиції…………………23
3.2. Конвенція про захист прав людини як особливе джерело гарантій……..27
Висновки…………………………………………………………………………30
Список використаної літератури……………………………………………….33

 

 

 

ВИСНОВОК

Місце екстрадиції у системі міжнародного права тлумачиться аж ніяк не однозначно. Іноді його вважають інститутом другорядним, який відживає свій вік. Тим часом злочинність ускладнюється; організована злочинність різних держав  установлює тісні контакти; злочинці, що вчинили злочин в одній країні, ховаються на території іншої, часто міняючи місця проживання, одержуючи підтримку й сприяння з боку своїх «побратимів». Все це робить проблему екстрадиції досить актуальною. У той же час відзначається прагнення багатьох держав не видавати своїх громадян, що скоїли злочин за кордоном, якщо навіть вони не користуються дипломатичним імунітетом. Інші ж країни охоче віддають «своїх» злочинців, знімаючи із себе тягар їх ресоціалізації.
Розуміння правової природи екстрадиції також неодинакове. Деякі вчені вважають, що видача злочинців – це чисто адміністративне питання, тому що часто рішення про неї приймає не суд, а уряд або який-небудь його орган. Водночас екстрадицію можна розглядати як елемент кримінально-процесуального права, тому що в наявності є порядок передачі людини, що скоїли злочин, іншій країні з дотриманням певних процесуальних гарантій. Екстрадицію можна вважати й частиною кримінального права, а саме – інституту виконання покарання.
Екстрадиція – передача підозрюваних, обвинувачених чи підсудних осіб державою, на території якої вони перебувають іншій державі (на її вимогу) для притягнення цих осіб до кримінальної відповідальності та покарання.
Екстрадиційні правовідносини, як і будь-які інші суспільні відносини, складаються з трьох елементів: суб’єкта, яким виступає певна держава, об’єкта – особа, яка вчинила злочин, та змісту. Юридичним фактом даних правових відносин є певний фактичний склад, елементами якого виступають факт вчинення суспільно-небезпечного, кримінально караного діяння та перебування особи поза юрисдикцією держави, наділеної суверенною владою притягти до кримінальної відповідальності та засудити таку особу.
На сьогоднішній день в Україні набули чинності такі міжнародні правові акти з питань кримінального судочинства, як Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах, Європейська конвенція про видачу правопорушників, Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та інші міжнародно-правові акти.
Інститут екстрадиції є інститутом договірного, а не звичаєвого права. Як прикладом цього є той факт, що Україна уклала договори про видачу злочинців з Республікою Панама, Федеративною Республікою Бразилія, Республікою Індія, Китайською Народною Республікою, Республікою Казахстан та іншими державами.
Деякі теоретики права помітили дві тенденції, які характеризують сучасну практику й систему правового регулювання екстрадиції, яка застосовується країнами Європи:
1)    екстрадиційні процедури стають більш гнучкими.
Сучасні договори більше не містять обмеженого переліку екстрадиційних злочинів, видача стає можливою за будь-який важкий злочин. Традиційні обмеження екстрадиції, зокрема, відмова від видачі за діяння політичного характеру, втрачають своє значення;
2)    необхідність більш інтенсивного й ефективного міжнародного співробітництва потребують використання спрощених процедур видачі.
Проблема видачі злочинців є однією з найскладніших серед відносин міжнародної правової допомоги, що пояснюється комплексністю цього інституту. Даний правовий інститут кримінальному праву України донедавна був невідомий і увійшов у національне законодавство через імплементацію норм міжнародних договорів.
Поява інституту екстрадиції в правовій системі України зумовлює необхідність дослідження природи основних елементів екстрадиційних правовідносин.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.    Нормативно-правові акти

       1. Декларації ООН про злочинність та громадську безпеку від 12 грудня 1996 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
2.    Додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників від 15 жовтня 1975 р. Ратифікований Україною 16 січня 1998р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 13.
3.    Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників від 17 березня 1978р. Ратифікований Україною 16 січня 1998р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 13.
4.    Європейська Конвенція про взаємодопомогу у кримінальних справах (ратифікована Законом України від 16 січня 1998 р.) // Офіційний вісник України. – 1998. – № 13.
5.    Європейська Конвенція про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 р. Ратифікована Україною 16 січня 1998 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
6.    Європейська конвенція про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 р. Ратифікована Україною 22 вересня 1995 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
7.    Конвенція СНД про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 р. (Мінська конвенція). Ратифікована Україною 10 листопада l994p. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
8.    Кримінальний кодекс України: за станом на 10 січня 2010 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К. : ПАЛИВОДА А. В., 2010. – 188 с.
9.    Кримінально-процесуальний кодекс України: за станом на 18 січня 2011 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К. : Алерта, 2011. – 200 с.
10.    Резолюція 45/116 Генеральної Асамблеї ООН від 14. 12. 1990 р. «Типовий договір про видачу». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
11.    Про ратифікацію Європейської конвенції про видачу правопорушників, 1957 рік, Додаткового протоколу 1975 року та Другого додаткового протоколу 1978 року до Конвенції Закон України від 16 січня 1998 p. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
12.    Протокол до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 29 березня 1997р. Ратифікований Україною 3 березня 1998 р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 15.

2. Статті та навчальні посібники

13.    Абашидзе А. Х. Інститут екстрадиції у сучасному міжнародному праві / А .Х. Абашидзе, Ю. Г. Васильєв. // Юрист міжнародник. – 2003. – №3. – С. 11–19.
14.    Блищенко И. П. Международное уголовное право / И. П. Блищенко, Р. А. Каламкарян, [и др.]. – М.,1995. – 760 с.
15.    Бойцов А. И. Выдача преступников / А. И. Бойцов. – СПб., 2004. – 795 с.
16.    Валеев P. M. Выдача преступников в современном международном праве / P. M. Валеев. – Казань, 1976. – 126 с.
17.    Васильев Ю. Г. Институт выдачи преступников (экстрадиции) в современном международном праве / Ю. Г. Васильев. – М., 2003. – 319 с.
18.    Волженкина В. М. Выдача в российском уголовном процессе /         В. М. Волженкина. – М., 2002. – 336 с.
19.    Галенская Л. Н. Международная борьба с преступностью /                   Л. Н. Галенская. – М., 1972. – 167 с.
20.    Денисов В. Н. Реализация международно правовых норм во внутреннем праве / В. Н. Денисов, В. И. Евентов [и др.]. – К. : Наук. думка, 1992. – 244 с.
21.    Колосов Ю. М. Международное право / Ю. М. Колосов,                      В. И. Кузнецов. – М., 2004 – 277с.
22.    Кудрявцев В. Н. Международное уголовное право /                              В. Н. Кудрявцев. – М., 1999. – 580 с.
23.    Лихова С. Актуальні питання вдосконалення інституту екстрадиції / С. Лихова, М. Свистуненко. // Право України. – 2001. – № 1. – С. 65–69.
24.    Лобач В. Проблемні питання правової допомоги у кримінальному судочинстві / В. Лобач. // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – № 2. –      С. 42-50.
25.    Негодченко О. В. Міжнародне співробітництво у сфері правосуддя / О. В. Негодченко, В. М. Тертишник. – Дніпропетровськ, 2002. – 200 с.
26.    Нестеренко С. Правова природа інституту видачі (екстрадиції) /      С. Нестеренко. // Право України. – 2009. – № 11. – С. 167-169.
27.    Панов В. П. Сотрудничество государств в борьбе с международными уголовными преступлениями / В. П. Панов. – М., 1993. – 250 с.
28.    Пронюк Н. В. Сучасне міжнародне право: навч. посіб. - 2-ге вид., змін, та доп. / Н. В. Пронюк. – К. : КНТ, 2010. – 280 с.
29.    Сафаров Н. А. Экстрадиция в международном уголовном праве: проблемы теории и практики / Н. А.Сафаров. – M., 2005. – 260 с.
30.    Система конституційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні // Право України. – 2002. – № 5. – С. 110–116.
31.    Cмирнов М. И. Понятие и правовая природа выдачи (экстрадиции) / М. И. Cмирнов. // Прокурорская и следственная практика. – 2006. – № 3/4. – С. 99–115.
32.    Смирнов М. І. Поняття і сучасний стан інституту взаємної допомоги в кримінальних справах / М. І. Смирнов. // Право України. – 2003. – № 10. – С. 106–114.
33.    Тертишник В. Проблеми міжнародного співробітництва у сфері правосуддя: екстрадиція та конфіскація / В.Тертишник, О.Тертишник. // Юридична Україна. – 2003. – №6. – С. 34-39.
34.    Філяніна Л. А. Міжнародне співробітництво України у боротьбі зі злочинністю / Л. А. Філяніна // Наук. вісник Дніпропетровського юрид. ін-ту МВС України. – 2000. – № 2. – С. 218-222.
35.    Шаргородский М. Д. Выдача преступников и право убежища в международном уголовном праве / М. Д. Шаргородский. // Вестник Ленинградского университета. – 1947. – № 8. – С. 11-15.
36.    Шаргородский М. Д. Уголовный закон / М. Д. Шаргородский. – М., 1948. – 290 с.
37.    Шкарупа В. К. Деякі питання щодо екстрадиції в Україні /                                                                     В. К. Шкарупа, Г. Г. Забарний. // Наук. вісник Дніпропетровського юрид. ін-ту МВС України. – 2001. – № 1. – С. 155-160.



 
 

Студентські статті