Зовнішня політика Туреччини на сучасному етапі




ЗМІСТ

Вступ.........................................................................................................................3

Розділ 1. Західний вектор у зовнішній політиці Туреччини...............................6
1.1 Взаємовідносини з країнами ЄС......................................................................6
1.2 Кіпрська проблема...........................................................................................11

Розділ 2. Євроатлантична політика Туреччини.................................................14
2.1 Діяльність Туреччини в рамках НАТО.........................................................14
2.2 Турецько-американські відносини................................................................16

Розділ 3. Регіональна політика Туреччини. Відносини з іншими країнами...20
3.1 Політика Туреччини на Близькому і Середньому Сході............................20
3.2 Інтереси Туреччини в Чорноморсько-Каспійському регіоні і на Кавказі.24
3.3 Взаємовідносини Туреччини та Російської Федерації................................26

Висновки................................................................................................................31
Список використаної літератури.........................................................................33




ВИСНОВКИ

На сьогоднішній день Турецька Республіка є активним членом глобального світового співтовариства і проводить багатовекторну зовнішню політику. Не відмовляючись від свого західного вибору, вона дуже активно діє в Центральній Азії, на Кавказі, Балканах, а також на Близькому і Середньому Сході (БСС), де вона довгий час сприймалася лише як партнер США й Ізраїлю і відчувала на собі доволі вороже ставлення арабського світу.
Загалом Туреччина  відіграє помітну роль у семи цілком відмінних регіонах: Західній Європі, Балканах, Східному Середземномор’ї, Близькому Сході, Кавказі та Каспії, Центральній Азії і Чорному морі. Важливість стратегічного положення Туреччини зростає завдяки близькості до джерел енергоносіїв: Каспійського моря та Північного Ірану. Туреччина є вагомим споживачем та транзитною країною енергоносіїв, що дозволяє їй відігравати значну роль у „геополітиці трубопроводів”.
Відповідно до національних інтересів держави та документу щодо національної безпеки зовнішня політика Туреччини після 2002р. характеризується наступними тенденціями:
-    продовження курсу на вступ до Європейського Союзу, що є основою зовнішньополітичного курсу правлячої партії;
-    прояв у зовнішньополітичному курсі Туреччини деякої автономності (позиціювання) від політики США, відхід від політики беззаперечної залежності від цієї вагомої світової сили, несхвалення зовнішньополітичного курсу Сполучених Штатів всередині країни, перш за все, щодо її близькосхідної політики;
-    активізація та вихід на новий конструктивний рівень політики держави на Близькому і Середньому Сході;
-    вихід на новий конструктивний рівень відносин Туреччини з Російською Федерацією, перехід від конфронтаційного розвитку відносин, особливо у політичній сфері, на більш прагматичну основу, основними критеріями якої стають взаємовигідність і зацікавленість у співпраці;
-    посилення уваги у зовнішній політиці Туреччини до Чорноморсько-Каспійського (ЧКР) та Центральноазіатського (ЦАР) регіонів;
   
-    активний розвиток зовнішньополітичних взаємин з іншими регіонами світу, включаючи Далекий Схід, Тихоокеанський регіон, Латинську Америку та Африку.

     Зовнішня політика Туреччини багато в чому визначається транснаціональними та трансрегіональними питаннями. Одними з найгостріших проблем є поширення зброї масового знищення та розробка балістичних ракет. Близькість Туреччини до потенційних джерел загрози ставить перед її оборонною політикою інші завдання, ніж перед політикою її європейських партнерів.
    В цілому, багатовекторність є особливістю зовнішньої політики Туреччини. З 1952 р. Туреччина входить в НАТО, 1995 р. у Європейський Економічний Союз. На сучасному етапі ініціатива вступу Туреччини у Європейський Союз залишається головною ціллю зовнішньої політики, зі впевненістю можна припустити, що у найближчому майбутньому, турецьке керівництво буде слідувати саме прозахідній політиці. Тим більше що у самій республіці ця ініціатива підтримується повністю.






СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.    Nicole and Hugh Pope. Turkey unveiled. A history of modern Turkey. – New York: Overlook Press, 2000. – 256 p.
2.    Stone L.A. Turkish Foreign Policy: Four Pillars of Tradition // Perceptions. – June-July 2001. − Vol. VI, #2.
3.    Targets and Priorities of Turkey’s Foreign Policy //
4.    Turan I. Relationships between Turkey and Ukraine and Cooperation with Countries of Black Sea Region // Україна-Туреччина: минуле, сучасне та майбутнє // Збірник наукових праць. – Упорядник: Туранли Ф.Г. − К.: „Денеб”, 2004. – С. 507-509.
5.    Turkey’s Security Perspectives and its Relations with NATO
6.    Авакова Р.М., Лисова А.Г. Турция и НАТО. Новое партнерство. – М.: ЗАО „Финстатинформ”, 2000. – 243 с.
7.    Арутюнян А.Э. Отношение Турции к Ираку // Турция в новых геополитических условиях/ Отв. ред. Н.Ю. Ульченко. – М.: Институт изучения Израиля и Ближнего Востока, Институт Востоковедения РАН, 2004. – С. 88-96.
8.    Бильхан М., Сергийчук В. Дружественные государства: Украина и Турция // Diyalog Avrasya. – 2004. – С. 84-87.
9.    Волович О. Між Сходом і Заходом. Туреччина на європейсько-азіатському роздоріжжі // Політика і час. – 1998. – №8.
10.     Восточное Средиземноморье. Международные отношения в 80-90-е гг. ХХ в. – М., 1992. – 375 с.
11.     Гумпель В. На стыке Европы и Азии. Посредническая роль Турции как региональной власти // Internationale politik. – 1998. – № 1. – Р. 28.
12.     Гурьев А.А. К вопросу об усилении разногласий между США и Турцией // Ближний Восток и современность (Вып. 25) / Отв. ред. А.О. Филоник. – М.: Институт  Ближнего Востока, 2005. – С.124-136.
13.     Джиллов Х. Экономика Турции. – М.: Наука, 1971. – 276 с.
14.     Егоров В.К. Турецко-американские отношения в контексте борьбы с глобальным терроризмом // Турция в новых геополитических условиях / Отв. ред. Н.Ю. Ульченко. – М.: Институт изучения Израиля и Ближнего Востока, Институт Востоковедения РАН, 2004. – С. 8-20.
15.     Задонский С.М. Роль военного фактора во внутренней и внешней политике Турции // Армия и власть на Ближнем Востоке: от авторитаризма к демократии/ Отв. ред В.М. Ахмедов. – М.: Институт изучения Израиля и Ближнего Востока, 2002. – С. 356-368.
16.     Иванова И.И. Некоторые направления турецко-американского сотрудничества // Современный исламский Восток и страны Запада / Отв. ред М.Р. Арунова, А.О. Филоник. – М.: Институт изучения Израиля и Ближнего Востока, 2004. – С. 77-84.
17.     Ігнатьєв П. М. Країнознавство. Країни Азії: Навчальний посібник. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2006. – 424с.
18.     Карпелева И., Андреев А. История Турции. – М.: Евролинц, 2003. – 286 с.
19.     Киреев Н.Г. Развитие капитализма в Турции: К критике теории „смешанной экономики”. – М.: Наука, 1982. – 376 с.
20.     Косиков А.С. Военно-политический потенциал Турции // Востоковедный сборник (Вып.2) / Отв. ред. В.А. Исаев, А.О. Филоник. – М.: Институт изучения Израиля и Ближнего Востока, 2001. – С. 212-217.
21.     Кримський А. Історія Туреччини. – К., 1996. – 328 с.
22.     Кунаков В. В. Турция и ЕС: проблемы економической интеграции. – М., 1999. – 169 с.
23.     Мартов М.М. Военно-экономическая политика Турецкой Республики и ее сотрудничество с зарубежными странами // Армия и власть на Ближнем Востоке: от авторитаризма к демократии / Отв. ред В.М. Ахмедов. – М.: Институт изучения Израиля и Ближнего Востока, 2002. – С. 369-387.
24.     Моисеев П.П. Турция: „Программа экономической стабилизации” 1980 г.// Турция: История и современность. – М.: Наука, 1988. – 394 с.
25.     Побережний В. Основа для оптимістичного прогнозу. Минуле та сучасне українсько-турецьких відносин // Політика і час. – червень 1996. – №6. – С. 10-15.
26.     Побережний В. Туреччина у зовнішній політиці України // Нова політика. – 2002. – №3 (35). – С. 29-33
27.     Пророченко Н.О. Історія Туреччини: Навч. посібник для вищих навчальних закладів. – К.: „Світ знань”. – 2002. – 286 с.
28.     Пророченко Н.О. Туреччина: історія, культура, географія. – К.: „Світ знань”. – 2005. – 232 с.
29.     Речь Премьер-министра Турции Р.Т. Эрдогана „В нужное время, в нужном месте” //
30.     Старченков Г. Современная Турция. – М., 1989. – 493 с.
31.     Турецкая Республика: Справочник. – М.: Наука, 1990. – 275 с.
32.     Турецкие двери в НАТО
33.     Турция в ХХ веке. – М.: ИНИОН РАН, 2002. – 274 с.
34.    Турция между Европой и Азией. Итоги европеизации на исходе ХХ века. – М.: Институт востоковедения РАН, 2001. – 197 с.
35.     Турция: история, экономика, политика. – М., 1983. – 134 с.
36.     Угургаури С. „Немецкие турки”. Поиск идентичности // Восток. – 2004. – №3.
37.     Цыганков П.А. Теория международных отношений. – М.: Гардарики, 2002. – 590 с.


 
 

Студентські статті