Завдання та компетенція державного департаменту України з виконання покарань




ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ В УКРАЇНІ 6
1.1 Система органів і установ виконання покарань, підпорядкованих Департаменту, та їх організаційна структура 6
1.2 Взаємодія установ і органів виконання покарань з іншими державними органами, які ведуть боротьбу зі злочинністю 12
РОЗДІЛ 2. ЗАВДАННЯ ТА КОМПЕТЕНЦІЯ ДЕРЖАВНОГО ДЕПАРТАМЕНТУ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ 16
2.1 Завдання та функції Департаменту 16
2.2 Завдання і повноваження голови Департаменту та колегії 25
ВИСНОВКИ 29
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 31



ВИСНОВКИ

Сьогоднішня діюча система органів та установ виконання покарань законодавчо закріплена у ст. 11 Кримінально-виконавчого кодексу України. До органів виконання покарань належать: Державний департамент України з питань виконання покарань, його територіальні органи управління (регіональні управління та відділи), кримінально-виконавча інспекція. До кримінально-виконавчих установ належать: кримінально-виконавчі установи відкритого типу та кримінально-виконавчі установи закритого типу.
Засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях: мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, середнього рівня безпеки та максимального рівня безпеки.
Підсумуємо, що діяльність суду, державних органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, установ і органів виконання покарань нерозривно зв’язана між собою. Характер взаємодії з кожним із них має свою специфіку. Вона обумовлюється загальним рівнем економічного і політичного розвитку суспільства, особливостями того чи іншого етапу боротьби зі злочинністю, місцем і роллю даного органу в боротьбі з нею, їх правовою регламентацією і умовами діяльності, специфікою покладених на них завдань.
Зазначимо, що форми взаємодії установ і органів виконання покарань не вичерпуються лише наведеними вище. Напрями і форми взаємодії не є постійними, вони змінюються, удосконалюються під впливом динамічних змін у соціально-економічній, політичній, духовній та інших сферах життя суспільства. Безперечне лише те, що досягнення мети кримінального покарання неможливе без найтіснішої взаємодії установ і органів виконання покарань з іншими інститутами держави і суспільства в цілому.
Варто підкреслити, що у своїй діяльності Департамент керується Конституцією і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, Положенням про Департамент. Департамент у межах своїх повноважень організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.
Департамент узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо удосконалення цього законодавства і у встановленому порядку вносить їх на розгляд Президенту України і Кабінету Міністрів України.




 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Джерела:

1.    Виправно-трудовий кодекс України: Науково-практичний коментар. – К., 2009.
2.    Закон України «Про виконавче провадження» № 606-ХІV від 21.04.99 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 24.
3.    Закон України «Про внесення змін до Виправно-трудового кодексу України» від 11.07.2001 р. / Голос України. – 2001. – 30 серпня.
4.    Закон України «Про державну виконавчу службу» № 202/98 від 24.03.98 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 36–37.
5.    Закон України „Про Державну кримінально-виконавчу службу України”
6.    Закон України від 22 квітня 1998 р. № 344/98 «Про утворення Державного департаменту України з питань виконання покарань».
7.    Кримінальний кодекс України. – К.: Юрінком Інтер. – 240 с.
8.    Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань (від 10 червня 2009 р. N 587)
9.    Положення про порядок та умови виконання кримінальних покарань, не пов’язаних із заходами виправно-трудового впливу // Відомості Верховної Ради України. – 1984. –№ 27.

Література:

10.    Алексеев О.М. Общая теория права. Юридическая литература. – М., 1981, т.1. - 424 с.
11.    Копейчикова В.В. Загальна теорія держави і права. – К., 1997. – 424 с.
12.    Кримінально-виконавче право України: Навч. посібник /Під заг. ред. О. М. Джужи. – К., 2000.
13.    Кульчицький В. С., Настюк М. І., Тищик Б. Й, Історія держави і права України. - Львів, 1996. – 453 с.
14.    Музиченко П. Історія держави і права України. – К., 1999. - с. 385 – 398
15.    Саідов А.Х. Порівняльне правознавство і юридична географія світу. – М., 1993. – 512 с.
16.    Скакун О.Ф. Теорія держави і права. – Харків: Консул, 2001. – 656 с.
17.    Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навч. посіб. – Т.: Карт-бланш, 2002. – 247с.
18.    Теорія держави і права: Юрінком Інтер Навч. посіб./ За ред. С.Л. Лисенкова.– 2-ге вид, перероб. і доп. 2005. – 608 c.
19.    Тихомиров Ю.А. Курс порівняльного правознавства. – М., 1996. – 457 с.
20.    Трубніков В.М. Кримінально-виконавче право України.: Навч. посібник. – Харків, 1998.
21.    Филонов В.П., Фролов А. Й. Уголовно-исполнительное законодательство Украины. – Донецк, 1998.
22.    Хропанюк В.Н. Теория государства и права. Учебное пособие для высших учебных заведений. - М.: И.П.П. "Отечество", 1993.- 525 с.
23.    Цвайгерт К., Кетц Х. Вступ в порівняльне правознавство в сфері приватного права. – М., 1995. – 310 с.
24.    Черданцев А.Ф. Теория государства и права: Учебник для вузов. – М.: Юрайт, 2000. – 298 с.
 
 

Студентські статті