Ефективність державного управління та її критерії




ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………....2
РОЗДІЛ I. Ефективність та державне управління....……………………………..6
РОЗДІЛ II. Критерії та  оцінка ефективності державного управління.……….14
2.1. Критерії ефективності державного управління……….……………….14
2.2. Оцінка ефективності державного управління………………………….20
РОЗДІЛ III. Підвищення ефективності державного управління – мета його
реформування…………………….…………………………………………..29
3.1. Основні фактори, які впливають на підвищення ефективності     державного управління……………………………….……………………...30
3.2. Матеріальний фактор як засіб підвищення ефективності державного
управління…………………………………………………………………….35
ВИСНОВКИ..……………………………………………….……………………..45
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА  ЛІТЕРАТУРИ….……………51


ВИСНОВКИ
          В результаті проведеного дослідження наукового аналізу теоретичних і прикладних аспектів ефективності державного управління та її критеріїв в Україні, а також можливих шляхів її підвищення, було встановлено ряд висновків науково-теоретичного та практичного значення.
          Незважаючи на значний інтерес науковців до проблематики ефективності державного управління та її критеріїв, на даний час у науковій літературі відсутні комплексні дослідження даної проблеми. Відповідно немає і загальновизнаного визначення поняття ефективності управління взагалі та ефективності державного управління зокрема. Складність визначення цьго поняття зумовлена багатьма чинниками, насамперед, природою ефективності, її змістом та функціями. Ефективним слід вважати управління, управління державою, коли кожна людина почувається і живе в цій державі комфортно в матеріальному, моральному і духовному плані. Нажаль, це не стосується нашого управління, управління державою з надзвичайно низьким мотиваційним рівнем державних управлінців, від яких безпосередньо і залежить ефективність державного управління. Ефективності треба вчитися. Це практика, практичні навички, яких слід набувати у процесі постійної і копіткої праці.
         Ефективність державного управління – це своєрідний результат досягнення поставленої соціальної мети за максимально можливої економії суспільної праці. Висока ефективність управління залежить від багатьох факторів: політико-правових, фінансово-економічних, морально-ідеологічних, організаційно-управлінських та професійно-особистісних. Ефективним державне управління буде лише тоді, коли управлінський процес, тобто реалізація функцій керуючої системи, приведе до розв’язання завдань, які стоять перед нею і до бажаного суспільно-корисного результату.
 Крім того, слід зазначити наступне:
1.    підвищення ефективності функціонування державної служби України   сьогодні становить актуальну проблему, що вимагає негайного вирішення.
2.    завдання підвищення ефективності державної служби вбачається            можливим та необхідним вирішувати в етичній площині, враховуючи унікальне значення моральної свідомості у структурі особистості та особливий статус державної служби, як соціально-етичного феномена, що впливає на розвиток державності.
3.    як безпосередній інструмент аналізу тих ситуацій, від яких залежить ефективність функціонування державної служби, доцільно застосувати систему еволюційних мір, до якої входять доцільність, адекватність, толерантність. Вона дає змогу не тільки адекватно проаналізувати певну кризову ситуацію, але й запропонувати відповідні кроки щодо її нейтралізації.
         Що стосується критеріїв ефетивності державного управління, то, виходячи із дослідженого матеріалу, у масштабах суспільства пропонується враховувати при вимірюванні ефективності управлінської діяльності держави такі показники: 1) рівень реального національного продукту на душу населення; 2) рівень зростання реального національного продукту на душу населення; 3) ступінь використання витрат; 4) здатність до споживання виробленого; 5) рівень конкуренції; 6) адекватність і точність планування.
         Але процес управління – надзвичайно складна комбінація управлінських діянь, зворотних зв’язків і залежностей. Кількісному виміру вони, як правило, не підлягають, мабуть, саме тому, що критерій ефективності управління є, передусім, якісною, сутнісною характеристикою управлінської діяльності. Для кількісного значеним потрібно знати продукт певної сфери людської діяльності. Управління не є самостійним продуктом, це продукт матеріального і духовного виробництва. Соціальний прогрес можна розглядати як спільний (загальний) продукт діяльності працівників, зайнятих у різних сферах суспільного життя, і управлінців. Управлінська праця безпосередньо не створює елементів вартісної формули, тобто у вимірі результативності її не можуть застосовуватися вартісні кількісні показники. Хоча у науці управління робляться спроби визначити загальний критерій ефективності управління, однак науково обгрунтованих формул розрахунку “чистої” ефективності управління досі немає. Та і навряд чи це можливо, оскільки на результат функціонування об’єкта управління справляють вплив й інші чинники: політичного, соціального, психологічного та іншого порядку. Отже, рівень ефективності управлінської діяльності зумовлений складною взаємодією багатьох чинників – технічного, організаційного, політичного, соціально-психологічного та морально-ідеологічного характеру.
          Узагальнюючи наукові дослідження з цієї проблеми та практичну діяльність органів влади, можна дійти висновку, що її результати мають подвійну характеристику – об’єктивну і суб’єктивну. Саме цей поділ повинен бути первісним у класифікації критеріїв ефективності. Якщо роботу посадової особи позитивно оцінює безпосередній керівник – це, безумовно, його суб’єктивна оцінка, хоча такий висновок може бути підкріплений кількісними і якісними критеріями оцінки результативності роботи цієї особи. Але коли через неефективну роботу тієї ж особи (можливо, це будуть прояви брутальності, байдужості, недбалості) клієнти державного управління звертаються із скаргами до керівництва – то це вже об’єктивна оцінка.
 Таким чином, державне управління у широкому розумінні передбачає залучення широких верств населення до визначення результативності діяльності владних інститутів. Саме така оцінка є найбільш об’єктивною. Вона визначає якісну інтегральну ефективність системи державного управління в його тривимірному просторі (законодавча, виконавча, судова влада). Будь-яке звуження розуміння поняття державного управління спрощує проблему визначення його ефективності за рахунок вирізнення окремих елементів системи. Можна зробити висновок, що проблеми оцінки ефективності мають вирішуватись з урахуванням спрямованості діяльності органів державного управління. Ефективність представницької влади повинна визначатися її спроможністю відображати в законодавчих актах потреби й інтереси громадян. Це стосується й органів місцевого самоврядування, які ставлять на меті забезпечення реалізації інтересів територіальної громади. Ефективність виконавчої влади має визначатися за напрямками роботи та сферами впливу окремих органів. Тут можна застосувати систему спеціальних кількісних показників. Найбільш суттєву об’єктивну оцінку можна одержати тільки за    рахунок встановлення надійного зворотньго зв’язку із споживачами послуг держави – громадянами.
          Отже, досягнення високої якості будь-якого виду соціальної діяльності людини залежить від підвищення ефективності управління і розвитку демократичних форм та методів його здійснення. Тому підвищення функціональної результативності роботи державного апарату залежить від розширення і поглиблення демократичних засад його діяльності. При цьому слід урахувати і такі фактори забезпечення високої ефективності управління, як політико-правові, фінансово-економічні, техніко-технологічні, організаційно-управлінські, морально-ідеологічні, професійно-особистісні та інші. Свідченням цього є наша дійсність: демократичних засад, можна сказати, достатньо, а ефективність державного управління назвичайно низька.
     Демократія, соціальна справедливість й ефективність управління - взаємозалежні поняття. Причому справедливість виступає соціально-моральним і правовим фактором і критерієм ефективності державного управління. Демократизм, соціальна справедливість, висока якість та ефективність – основні організаційні і морально-правові підвалини реформування державного управління. Та ці принципи визначаються не як абстрактні цінності, а як реальні масштаби для вимірювання соціально-моральних характеристик службовців і управлінських дій. І чим вищими будуть ці вимоги, тим вищою повинна бути й ефективність управлінської діяльності. Реформування, оптимізація організації державного управління будуть виправдані, якщо всі ланки державного апарату функціонуватимуть ефективно. Надмірна громіздкість і ускладненість державного апарату не може забезпечити високої соціальної ефективності управління.
          Що стосується матеріального фактору, то серед факторів підвищення ефективності праці взагалі та праці у сфері державного управління зокрема, він відіграє одну з вирішальних ролей і залишається для більшості людей достатньо сильним чинником для підвищення мотивації. Враховуючи зарубіжний досвід, з метою удосконалення оплати праці, підвищення ефективності державного управління та покращення соціальної захищеності державних службовців в Україні було б варто:
1.    керівникам центральних органів виконачої влади здійснити конкретні заходи, спрямовані на вдосконалення структури апарату управління;
2.    під час затвердження фонду оплати праці органів виконавчої влади передбачити кошти на виплату посадових окладів, доплати за ранг державного службовця, надбавки за класний чин, кваліфікаційний клас, знання, надбавки за інтенсивність праці та особливий характер роботи, премій та матеріальної допомоги;
3.    ввести надбавку за вислугу років у відповідному розмірі, починаючи з одного року;
4.    в системі президентської влади мають бути відповідні науково-дослідні центри з вивчення та прогнозування інститутів державного управління;
5.    доцільно створити державний центр структур та інститутів державної влади та заснувати відповідний фонд державної служби.
          Розглядаючи матеріальний стимул мотивації як засіб підвищення ефективності державного управління необхідно врахувати такі речі: будь-які зміни в оплаті праці з метою підвищення його ефективності, в тому числі і підвищення заробітної плати, стають для персоналу вже недійсними через два місяці після введення, оскільки починає спрацьовувати ефект звикання до доходу. Тому перше ніж вирішувати питання про підвищення заробітної плати, потрібно досконало вивчити мотиваційну структуру працівників. Дуже важливо правильно встановити величину зміни заробітної плати. Класична економія праці спирається на постулат: люди бажають працювати менше, нести меншу відповідальність, менше ризикувати і отримувати більшу винагороду. Існує така категорія, як поріг матеріальної чутливості до стимулювання. Лише коли очікувана винагорода сприймається працівником як значна, він схильний затрачати свій час і зусилля, приймаючи на себе відповідальність. Тобто, піднімаючи заробітну плату держслужбовцям необхідно тонко і вміло продумати механізм підвищення винагороди за виконану працю для того, щоб краще мотивувати працівника.
          Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що в цілому в ході проведеного дослідження виконані основні його завдання.
          Практична реалізація даних висновків і пропозицій мала б сприяти успішному вирішенню завдань у сфері ефективності державного управління.























СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
I. ДЖЕРЕЛА
1.    Конституція України (Основний Закон): Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. – Х.: Фоліо, 2005. – 45 с.
2.    Про державну службу: Постанова Верховної Ради України від 16.12.1993  року // Відомості Верховної Ради України. -  1993. - №52. – Ст. 490.
3.    Про стратегію реформування системи державної служби в Україні: Указ Президента України № 599/00 від 14.04.2000 року // Офіційний вісник України. – 2001. - №15. – Ст. 87.
4.    Про підвищення ефективності системи державної служби: Указ Президента України № 280/04 від 05.03.2004року // Офіційний вісник України. – 2004. - №25. – Ст. 47.
5.    Про концепцію розвитку законодавства про державну службу: Указ Президента України № 1/05 від 05.01.2005 року // Офіційний вісник України. – 2005. - №38. – Ст. 147.

II. ЛІТЕРАТУРА

6.    Алюшина Н. А. Диагностика мотивов самореализации современных управленцев // Нова парадигма. Спецвипуск. Вип. 8. 1998. – Запоріжжя: ЗДУ, 1998. С. 75-79.
7.    Англо-український словник термінів і понять з державного управління / Уклали Г. Райт та ін.. Пер. з англ. – К.: Основа, 1996. – 128 с.
8.    Артим І. І. Сучасні підходи до оцінки ефективності державного управління // Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика. Матеріали щорічної науково-практичної конференції, 23.01.2003. Част. 1. – Львів: ЛРІДУ, 2003. –  С.78-82 .
9.    Атаманчук Г. Р. Теория государственного управления. – М.: Юрид. Лит., 1997. –  178 с.
10.    Білик Р. Критерій ефективності діяльності районної державної адміністрації // Вісник УАДУ. Вип. 2. Ч. 1. – К.: УАДУ, 2001. – С. 68-71.
11.    Василенко В. О. Теорія і практика розробки управлінських рішень. – ЦУЛ, 2002. – 275 с.
12.    Венедиктов В.С., Іншин М.І., Клюєв О.М. Організаційно-правові засади сучасної державної служби України: Науково-практичний коментар. – Харків: Вид-во Національного університету внутрішніх справ, 2004. – 287 с.
13.    Воронько Л. Культура праці державного службовця: спроба понятійного визначення // Вісник УАДУ. Вип. 3. – К.: УАДУ, 2001. – С.306-317.
14.    Державне управління: Навч. посіб. / Під ред. А. Ф. Мельник. – 2-е вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2004. –  252 с.
15.    Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. В. Б. Авер’янова. – К.: Юрінком-Інтер, 1998. –  246 с.
16.    Занюк С. Психологія мотивації: Навч. посіб. – К.: Либідь, 2002. –  110 с.
17.    Кистяковский  Б. А. Социальные науки и право. Очерки по методологии социальних наук и общей теории права. – М., 1916. – 612 с.
18.    Кілієвич О. Ефективність державного управління і конкурентоспроможність національної економіки // Збірник наукових праць УАДУ при ПУ. Вип. 2. Част. 1. – К.: УАДУ, 1999. – С. 111-121. 
19.    Колот А. Мотивація персоналу: підручник. – К.: КНЕУ,  2002. – 149 с.
20.    Колпаков В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 244 с.
21.    Козюра І. В. Підвищення ефективності новообраних депутатів місцевих рад // Актуальні проблеми державного управління: науковий збірник. Вип. 1. Част. 3. – Х.:ХаРІДУ, 2001. – С. 29-31
22.    Козловський В. Морально-психологічний стан управлінців як критерій ефективності управління // Вісник УАДУ. Вип. 3. – К.:УАДУ, 2001. – С. 64-71.
23.    Колтун В. “Етика” і “ ефективність” у державній службі: // Збірник наукових праць УАДУ при Президентові України. Вип. 1. – К.: УАДУ, 2001. – C. 180-192.
24.    Королько І. Шляхи самореалізації молодого державного службовця //Ефективність державного управління в контексті становлення громадянського суспільства: Матеріали щорічної науково-практичної конференції, 22.01.2002. – Львів: ЛРІДУ УАДУ, 2002. – С.51.
25.    Крупчан О. Найважливіший напрямок реформування державної служби – підвищення ефективності її функціонування // Збірник наукових праць УАДУ при ПУ. – К.: Видавництво УАДУ, 1998. – Вип. 1. – С. 230-233.
26.    Лесечко М., Чемерис А., Рудницька Р. Технологія прийняття управлінських рішень у державному управлінні та місцевому самоврядуванні. – Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2003. – 115 с.
27.    Марко Г. Удосконалення управління персоналом в державних установах  // Ефективність державного управління в контексті становлення громадянського суспільства: МЩНПК, 22.01.2002. – Львів: ЛРІДУ УАДУ, 2002. – С. 56-58.
28.    Малиновський В.Я.  Державна служба. – К., 2003. – 196 с.
29.    Миронова Н. С. Сучасні підходи до оцінки ефективності державного управління // Актуальні проблеми державного управління: науковий збірник. Вип. 1. – Х.: ХаРІДУ, 2000. – С. 16-25.
30.    Нижник Н. Р., Машков О. А. Системний підхід в організації державного управління. – К.: УАДУ, 1998. –  208 с.
31.    Нинюк І. Як стати професійним урядовцем (державним службовцем) (досвід Республіки Польща) // Збірник наукових праць НАДУ при Президентові України. Вип.1. – К.: НАДУ, 2004. – С. 99-108.
32.    Нинюк М. Шляхи вдосконалення організаційної роботи щодо формування етичної культури державних службовців // Вісник УАДУ. Вип. 3. – К.: УАДУ, 1999. – С. 238-248.
33.    Оболенський О. Напрямки підвищення ефективності державної служби в місцевих органах влади  // Вісник УАДУ. Вип. 2. Част. 1. – К.: УАДУ, 2001. – С 46-52.
34.    Озірська С. Про доцільність та потреби вивчити мотивації професійної поведінки державних службовців //Вісник УАДУ. – 1997.-  № 3-4. – К.: УАДУ. – С.43.
35.    Рудніцька Р. М. Ефективність та результативність діяльності органів державного управління // Соціально-економічна ЕДУ: теорія, методологія та практика. МЩНПК, 23.01.2003. Част. 1. – Львів: ЛРІДУ, 2003. – С. 92-94.
36.    Савченко Б. Г. Дослідження ефективності територіальних органів влади // Актуальні проблеми державного управління: науковий збірник. Вип. 1. – Х.:ХаРІДУ, 2003. – С. 160-164. 
37.    Савченко Б., Калінкіна Н. Дослідження ефективності територіальних органів влади // Актуальні проблеми державного управління: збірник наукових праць. – Харків, 2002. Вип.2. – С.111-128.
38.    Селіванов В. Діденко Н. Діалектика приватного та публічного в правовому регулюванні // Право України. – 2001. - № 11. – С. 15-22.
39.    Селіванов В. М. Правова політика в Україні // Право України. – 2001. - № 12. – С. 6-14.
40.    Селіванов В. М. Приватноправові засади розвитку вітчизняної юридичної науки // Право України. – 2001. - № 3. – С. 25-29.
41.    Степанюк В. Соціальний захист державних службовців як фактор розвитку державної служби // Збірник наукових праць УАДУ при Президентові України. – К.: УАДУ, 1999.  Вип.2. Ч.2. – С. 154 - 157.
42.    Слободян І.М. Адаптація інституції державна служба до євро стандартів // Ефективність державного управління в контексті європейської інтеграції: Матеріали щорічної науково-практичної конференції ЛРІДУ НАДУ. 23.01.2004р. – Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2004. – Ч.1 – С.60.
43.    Стивенсон Н. Как мотивировать людей. / Пер. с англ. – М.: Олимп-Бизнес, 2002. – 230 с.
44.    Серьогін С., Хлуткова В. Організація кар’єри державного службовця як засіб попередження і запобігання корупції //Вісник УАДУ. – Вип. 4. – К.: УАДУ, 1999. – С.101.
45.    Телеш Т. Державна служба в органах місцевого самоврядування //Збірник наукових праць УАДУ при Президентові України. – Вип. 2. Ч.3. – К.: УАДУ, 2000. – С.138.
46.    Толстих Г. Шляхи забезпечення високоефективного державного управління // Збірник наукових праць УАДУ при Президентові України. – К.: УАДУ, 2000. Вип.2. Ч.3. – С. 287-297.
47.    Цвєтков В. В. Державне управління: основні фактори ефективності. – Х., 1996. – 457 с.
48.    Чернецька Г. Дещо про оплату праці державних службовців // Збірник наукових праць АДУ при Президентові України. – К.: УАДУ, 2000. Вип.1.  – С. 134-145.
49.    Чуніхін Г. Деякі аспекти вимірювання ефективності праці державного службовця // Ефективність державного управління в контексті  глобалізації та євроінтеграції / За заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. – К.: НАДУ, 2003. – С. 366-367.
50.    Шевелій Р. Про формування ефективного мотиваційного механізму управління людськими ресурсами // Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика. Матеріали щорічної науково-практичної конференції: 23 січня 2003 року. – Львів: ЛРІДУ, 2003.  Частина 2. – С. 62-73.
51.    Эпштейн Пол Д. Оценка технической эфективности – оценка способности учитивать потребности клиентов / Эффективность государственного управления. – К., 2001. – С. 234-244. 
52.    Эффективность государственного управления: пер. с англ. – М.: Фонд ” За економическую грамотность”, 1998. – 184 с.



 
 

Студентські статті