Диференціація процесуальної форми та її значення для досягнення завдань кримінального судочинства




Зміст
Зміст..........................................................................................................................2
Вступ………………………………………………………………………..............3
 Розділ    1     Поняття диференціації кримінального судочинства..............6
 Розділ 2 Особливі (диференційовані) форми провадження в             кримінальному процесі………………………………………………………….13
2.1  Особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх…………………………………………………………………….13
2.2   Особливості провадження із застосування примусових заходів медичного характеру …………………………………………………...29
2.3 Особливості провадження у кримінальних справах приватного обвинувачення……………………………………………………...39
2.4    Протокольна форма досудової підготовки матеріалів…...46
Висновок………………………………………………………………………….51
Список використаних джерел та літератури…………………………………...55



Висновок
Метою даної роботи було якомога грунтовніше дослідити особливості (диференційованих) кримінально процесуальних форм. Відтак, для досягнення даної мети, було поставлено ряд дослідницьких завдань. Одним з цих завдань, було вивчення та дослідження правового регулювання особливих (диференційованих) форми провадження в кримінальному процесі.
Під диференціацією ж кримінального процесу слід розуміти існування в системі кримінального процесу ряду самостійних проваджень, пристосованих для різних потреб, ознаками яких є :
• наявність у даного провадження певної матеріально-правової бази, яка об'єктивно вимагає відмінностей в законодавчому регулюванні;
• комплексність провадження, тобто наявність певних особливостей в діяльності правоохоронних органів на всіх стадіях кримінального процесу;
• наявність істотних відмінностей в порівнянні із звичайним порядком провадження, які зрештою призводили б до зміни форм діяльності по цих справах.
 Відтак, проаналізувавши проблеми застосування особливостей провадження в справах про злочини неповнолітніх можна зробити висновок, що провадження у кримінальних справах неповнолітніх здійснюється за загальними правилами, але з деякими особливостями, які визначаються соціально-психологічними характеристиками неповнолітніх. Основною метою запровадження у кримінально-процесуальному законі особливого порядку провадження в цих справах є забезпечення (гарантування) реалізації неповнолітніми їхніх прав та законних інтересів. Процесуальні ж особливості провадження, здійснюваного у зв'язку із вчиненням неповнолітніми злочинів (суспільно небезпечних діянь), стосуються обох стадій досудового провадження — порушення кримінальної справи і досудового слідства. У стадії порушення кримінальної справи особливості провадження виявляються на етапах прийняття заяв, їх перевірки (в основному — відібрання пояснень) і вирішення (прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи).  Під час досудового слідства особливості провадження стосуються або всієї стадії (обов'язковість провадження досудового слідства; провадження його слідчими органів внутрішніх справ; можливість виділення справи про злочин неповнолітнього в окреме провадження), або окремих процесуальних дій (пред'явлення неповнолітньому обвинувачення; його допиту; давання доручень органу дізнання; закінчення досудового слідства). Для участі в судовому розгляді справ щодо неповнолітнього суд може залучити суб'єктів, які за законом несуть відповідальність за його виховання. Судовий розгляд кримінальної справи, закритої слідчим за погодженням із прокурором у зв'язку з направленням її до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів виховного характеру, здійснюється за особливими правилами і в особливому порядку, які істотно відрізняються від загальних правил судового розгляду. Суд у кримінальній справі щодо неповнолітнього, що надійшла з обвинувальним висновком, має право (за наявності для того підстав) не постановляти вирок, а закрити справу і застосувати примусові заходи виховного характеру.
Охарактеризувавши особливості провадження із застосування примусових заходів медичного характеру можна визначити, що підставами здійснення провадження із застосування примусових заходів медичного характеру є стан неосудності або обмеженої осудності особи. У кримінальних справах про суспільно небезпечні діяння неосудних осіб не встановлюють обставини, що стосуються суб'єктивної сторони діяння та впливають на покарання. Ознаками, що вказують на можливу наявність стану неосудності, є перенесені травми голови, неадекватна поведінка особи, перебування на обліку у лікаря-психіатра. Провадження у кримінальних справах про неосудних і обмежено осудних осіб здійснюється за загальними правилами судочинства. Особливості провадження в цих справах пов'язані із необхідністю забезпечити права особи, щодо якої здійснюється провадження, бо саму її через хворобливий стан правами, які б давали їй можливість захищатися, не наділено. За результатами провадження у справах із застосування примусових заходів медичного характеру виносять не вирок, а ухвалу або постанову. Наявність у особи психічної хвороби не може бути підставою до відмови у порушенні кримінальної справи, так само, як і до порушення кримінальної справи щодо конкретної особи (справу порушують за фактом діяння). У стадії досудового слідства неосудну особу можуть не допускати до участі в слідчих діях, щодо неї не складають постанову про притягнення як обвинуваченого. За результатами досудового слідства складають не обвинувальний висновок, а постанову про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. У кримінальних справах про застосування примусових заходів медичного характеру немає стадії попереднього розгляду справи суддею. Участь неосудної особи у судовому засіданні не є обов'язковою. Якщо ж ця особа бере участь у судовому розгляді справи, то вона не виступає у судових дебатах, їй не надають останнє слово. У результаті судового розгляду кримінальної справи про неосудних чи обмежено осудних осіб може бути прийнято рішення про застосування примусових заходів медичного характеру, про закриття справи, про направлення її для провадження досудового слідства. Примусові заходи суд може скасувати (в разі повного видужання особи) або змінити (якщо стан її здоров'я покращився). Якщо примусове лікування скасовують щодо особи, яка захворіла після вчинення злочину, то суд повинен одночасно вирішити й питання про відновлення кримінальної справи.
Дослідивши особливості провадження у кримінальних справах приватного обвинувачення варто зазначити, що вирішення питання про порушення та закриття кримінальної справи повністю залежить від волевиявлення потерпілого, а дізнання і досудове слідство у цих справах не провадять.  Обвинувачення в суді підтримує не державний обвинувач (прокурор), а приватний обвинувач — потерпілий. Стадія порушення кримінальної справи приватного обвинувачення збігається у часі зі стадією попереднього розгляду справи суддею. У разі надходження зустрічної скарги суддя порушує справу за зустрічним обвинуваченням, а якщо будуть виявлені під час розгляду справи ознак злочину, що переслідується в публічному порядку, суддя повідомляє про це прокурора. У справах приватного обвинувачення, в яких об'єднано зустрічні обвинувачення, учасники виступають у дебатах один раз.
Проаналізувавши та охарактеризувавши протокольну форму досудової підготовки матеріалів, були зроблені наступні висновки. Таким чином, протокольна форма є особливим видом провадження у вітчизняному кримінальному процесі, яке характеризується певним спрощенням, прискоренням та сумарністю. Підготовка матеріалів у протокольній формі є виключною компетенцією органів дізнання, а за результатами провадження складають протокол про обставини вчинення злочину. Протокольну форму підготовки матеріалів застосовують тільки в певній категорії злочинів, перелік яких визначено процесуальним законом. Строк провадження у протокольній формі становить до 10 днів, але може бути продовжений прокурором до 20 днів. Досудове провадження у протокольній формі здійснюється в два етапи, на першому з яких його веде орган дізнання, а на другому — прокурор, а судовий розгляд кримінальної справи, порушеної прокурором за матеріалами протокольної форми, не має особливостей, за винятком скороченого (10-денного) строку провадження.










Список використаних джерел та літератури

1. Кримінально-процесуальний кодекс України: Чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 15 серп. 2005 р.:(відповідає офйц. текстові). – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2005. – 200с.
2. Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх: Закон України від 21 квітня 1995року \\ Відомості Верховної Ради України – 1995. - №41. – ст. 440.
3. Конституція України: прийнято на п’ятій  сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Просвіта, 1996. – 80 с.
4. Кримінальний кодекс України. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2006. – 224с.
5. Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну  чи іншу антигромадську діяльність: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2004 року №2 // Урядовий кур’єр. – 2004. - №6. – ст. 35.
6. Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів: Постановою Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 р. № 13 // Вісник Верховного Суду України. – 2004. - №8. – ст.57.
7. Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 3 червня 2005р. №7 // Вісник Верховного Суду України. – 2005. - № 6. – ст. 45.
8. Абросімова Ю. Загальносоціальні причини та умови злочинності неповнолітніх в Україні // Підприємство, господарство і право. – 2005. - №8. –С.137-140.
9. Арсеньев В.Д., Метлин И.Ф., Смирнов А.В. О дальнейшей дифференциации порядка производства по уголовным делам. // Правоведение. -1986.- № 1. -С.78 – 83.
10. Басков В.И. Протокольная форма досудебной подготовки материалов. – М.: Наука, 1986. – 130с. 
11. Баулін О.В., Карпов Н.С., Поповченко О.І., Савицький Д.О. Спрощене провадження в Україні: історія, сучасність, перспективи: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 210с.
12. Богуславская С.М. Прокурорский надзор по делам о несовершеннолетних: Методический совет.- М.: Госюриздат, 1955. – 103с.
13. Бояров В.І. Залучення спеціалістів-психологів до слідства у кримінальних справах // Вісник прокуратури. – 2002. №6. – С. 56-60.
14. Волкова Е. Преступность молодежи // Вопросы борьбы с преступностью.-  1988. - №47. – С.172-174.
15. Галаган А.И. Особенности расследования органами внутренних дел общественно опасных деяний лиц, признаваемых невменяемыми. – К., 1986. – с.121.
16. Гуковская Н.И. Деятельность следователя и суда  по предупреждению преступлений несовершеннолетних: Методическое пособие. - М.: Юридическая литература, 1967. – 112с.
17. Гуковская Н.И., Долгова А.И., Миньковский Г.М. Расследование и судебное разбирательство дел о преступлениях несовершеннолетних. – М.: Юридическая литература, 1974. – 208с.
18. Гусев С.И. Предупреждение правонарушений несовершеннолетних. – М.: Наука, 1977. – 202с.
19. Евтеев М.П., Кирин В.А. Законодательство об ответственности несовершеннолетних. - М.: Юридическая литература, 1970. – 136с.
20. Землянська В. Запровадження відновлюючих підходів: зміна погляду на кримінальне судочинство // Право України. — 2003. — № 10. — С. 155-159.
21. Игнатов А.Н. Уголовный закон охраняет права несовершеннолетних. – М.: Юридическая литература, 1971. – 88с.
22. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 576с.
23. Коваленко Є.Г., Маляренко В.К. Кримінальний процес України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 688с.
24. Колотило О. Неухильне додержання процесуальної форми // Право України. – 1996. - №6. – С.13-15.
25. Коченов М.М. Судебно-психологическая экспертиза несовершеннолетних. – М.: ИНИИТЭИМС, 1971. -68с.
26. Ленский А.В., Трубникова Т.В., Якимович Ю.К. Дифференциация уголовного процесса. - М.: Экон. образование, 2000. - 336 с.
27. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посіб. – К.: Істина, 2005. – 456с.
28. Марчук Ф. Дитина перед судом. Проблемні питання судового розгляду справ щодо неповнолітніх. // Закон і бізнес. – 2003. - №15. –С.10-11.
29. Масельський О. Загальновизнаний обов’язок держави щодо прав неповнолітнього обвинуваченого під час провадження досудового слідства // Закон і бізнес. – 2002. -№9. – С.30
30. Михайлов Т.А. Производство по применению принудительных мер медицинского характера: Методическое пособие. – М.: Юридическая литература, 1987. – 75с.
31. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999. – 536с. 
32. Молдаван А.В. Кримінальний процес: Україна, ФРН, Франція, Англія, США: Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 352с.
33. Омеляненко Г.М. Адаптація кримінально-процесуального законодавства України про судочинство у справах неповнолітніх до міжнародних Мінімальних стандартів // Право України. – 2002. - №5. – С.79-83.
34. Омеляненко Г.М. Провадження у справах про злочини неповнолітніх як диференціація кримінально-процесуальної форми: Навч. посіб. – К., 2002.- 150с.
35. Панкратов В.В., Долгова А.И., Ермаков В.Д., Правосознание и правовое воспитание молодежи: Сборник научных трудов. – М.: Наука, 1978. – 169с. 
36. Парфило О. Примирення винного з потерпілим – компроміс у кримінальному процесі // Підприємство, господарство і право. – 2002. - №5. – С.94-98.
37. Попелюшко В. Справи приватного обвинувачення: актуальні проблеми, законодавчі парадокси // Право України. – 2003. -№4. –С.98-100.
38. Сенченко Н. Участь у справі законного представника при провадженні по застосуванню примусових заходів медичного характеру // Підприємство, господарство і право. – 2005. - №8. – С.137-141.
39. Сєдих К.В., Сєдих С.М., Гасій Ю.В. Деякі питання застосування психологічної експертизи в судовій практиці // Вісник Верховного Суду України. – 1999. - №2. – С.34-39.
40. Строгович М.С. Уголовно - процессуальная форма и обеспечение прав обвиняемого. // Развитие и совершенствование уголовно- процессуальной формы. Воронеж.- 1979.- С.83 – 92
41. Сыроед Т.Защита потерпевших – забота государства // Бизнес информ. – 1997. - №13. –С.20.
42. Тертишник В.М. Кримінально процесуальне право України: Підручник. 4-те вид., доп. і переробл. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – 1120с.
43. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. -576с.
44. Тузов А.П. Профілактика правопорушень серед молоді. – К.: Політвидав України, 1978 – 63с.
45. Фецич Г. Хто захистить права потерпілого? // Право України. – 1996. - №11. – С.60-62.
46. Ховранюк М. Приватне обвинувачення і примирення за кримінальним законодавством України та інших держав Європи // Підприємство, господарство і право. – 2005. - №8. –С.120-126.
47. Хомовский А.А. Производство по применению принудительных мер медицинского характера: Методическое пособие. – М.: Наука, 1974. – 118с.
48. Ягодинський В. Вирішення кримінальних справ про суспільно небезпечні діяння, вчинені особами, які не досягли віку кримінальної відповідальності // Право України. – 2001. - №11. – С.126-131.
49. Якимович Ю.К. Процессуальная форма в уголовном процессе. – М.: Наука, 1999. – 113с.
50. Якуб М.Л. Процессуальная форма в советском уголовном судопроизводстве. - М.: Юрид. лит. -1981.- С. 71 - 74.



 
 

Студентські статті