Вплив національних меншин на політичну ситуацію в Україні




Зміст
Вступ   …………………………………………………………………….. 3

Розділ І
Теоретичні підходи до визначення поняття національних меншин
та корінних народів   .....................................................................................10 
 
Розділ  ІІ
Правова база захисту прав національних меншин в Україні  ........…….. 17

Розділ ІІІ
Організації національних меншин в українській політиці ..........................28

Висновки   ……………………………………………………….......……….36 

Список використаних джерел та літератури   ……………………............40 





Етнонаціональні процеси та рухи  завжди  виступали  могутнім  фактором розвитку цивілізації. У переддень нового, третього тисячоліття вони не  лише зумовили докорінні зміни як регіонального, так і глобального масштабу,  а  й призвели до величезних конфліктів і жертв.
Складність ситуації полягає в тому, що Україна не має власного досвіду розв'язання  питань  взаємних  стосунків  держави  й  етносів,  оскільки  ще донедавна   національну   політику    визначала    Москва.    Нині    власну етнонаціональну  політику  виробляють  з   урахуванням,   по-перше,   заміни імперських  концепцій  про  місце  й  роль  українського  етносу  та   інших національних  меншин  у  політичному  полі;  по-друге,   створення   власної законодавчої бази для  демократичного  розвитку  національних  відносин,  де відбито  й  українську   специфіку,   і   міжнародний   досвід.   Складником теоретичних основ  концепції  мають  стати  ідеї  політологічної  думки  про національно-державну розбудову.
Причини  національних  рухів  пояснюють  такі   концепції:   внутрішнього колоніалізму  (зосереджує  увагу  на  економічних  чинниках);   етноцистська (визначальними   є   етнокультурні   фактори);   неоетноцистська    (поєднує різноманітні чинники — політичні, економічні, культурні, психологічні).
В Україні переважає в теорії і практиці етнотериторіальна концепція, яка передбачає  формування  нації  за  територіально-громадянським  і   етнічним принципами. Формування сучасної української нації  відбувається  на  засадах консолідації  всіх   суспільних   груп   (етнічних,   соціально-класових   і релігійних) навколо національної ідеї у  політи-ко-державному,  економічному й етнокультурному аспектах.
Нами в процесі дослідження:
•        доведено, що національні меншини України можуть перебувати на трьох рівнях розвитку: латентному –  на цьому рівні перебувають більшість малочисельних національних меншин, які формально заявили про своє існування; організаційному – коли нацменшини створили власні громадські організації, активно інтегруються у суспільство; політичному – коли меншини створили власні політичні рухи та партії, беруть активну участь у виборах усіх рівнів і в політичному житті держави; досліджено політичні наслідки для національних меншин і держави перебування етнічної групи на кожному рівні
•    обґрунтовано, що відповідно до рівня розвитку національних меншин, головними політичними наслідками їх еволюції є: активна асиміляція чи еміграція; інтеграція та дезінтеграція;
•   визначено, що оптимальним варіантом для державного інтересу кожної країни є підтримка другого рівня розвитку національних меншин – інтеграційного, оскільки це забезпечує єдність та стабільність розвитку держави.
•    уперше проаналізовано форми та методи політичної мобілізації щодо представників національних меншин України, окреслено шляхи перетворення національних груп на потенційних політичних акторів. Політична мобілізація національних меншин виступає як альтернатива асиміляції з титульною нацією і виражається налагодженням тісних комунікацій, проведенням спільних заходів та акцій, висловленням своєї активної позиції  щодо  тих чи інших політичних рішень.
У роботі проаналізовано три рівні мобілізаційних процесів національних меншин:
•    латентний, на якому перебувають більшість національних меншин. Здебільшого, ці меншини лише формально заявили про своє існування, цей рівень характеризується швидкою асиміляцією та розпорошеністю національних меншин;
•      організаційний, на цьому рівні перебувають невелика частина національних меншин. Ці меншини створили власні громадські організації, активно розвиваються інтеграційні процеси. На даному рівні політичної мобілізації національні меншини є активними як у внутрідержавних, так і на міждержавних процесах.
•     політичний рівень – до цього рівня доходять лише окремі національні меншини. Переважно, це численні національні меншини, які створили власні політичні рухи та партії, беруть участь у виборах різних рівнів і в політичному житті держави. На цьому рівні перебувають російська національна меншина і кримські татари, які створили власні політичні рухи та партії. Однак результати показали, що на цьому рівні прослідковуються дезінтеграційні процеси в етнічному полі та посилюється суспільно-політичний поділ.
Дослідження показало, що процеси політичної мобілізації національних меншин активізуються найчастіше напередодні важливих загальнодержавних акцій, зокрема, виборів різних рівнів. Одним із критеріїв політичної мобілізації виступає саме політичний інтерес. Особливу роль за умов політичної мобілізації національних меншин, як і загалом інших груп, відіграють такі фактори, як “мотив небезпеки” і так званий принцип справедливості. Саме ці чинники є чи не найефективнішими за умов політичної мобілізації і їх часто застосовують як політичні гасла. Не менш важливу роль у становленні політичної мобілізації національних меншин відіграють такі категорії, як авторитетність організацій, які представляють ту чи іншу національну меншину, наявність впливових лідерів серед представників національної меншини. Це пов’язано з рівнем національної самосвідомості, етнічною культурою, усвідомленням проблем етнічного розвитку і шляхів їх ров’язання, ступенем вираження етнічної самобутності, наявністю такого важливого фактора консолідації, як лідерство. Також варто підкреслити, що фактор чисельності національних меншин відіграє не основну роль у політичних мобілізаційних процесах. Як приклад можна назвати білоруську національну меншину, яка посідає третє місце серед національних меншин за чисельністю, однак має  чи не найнижчий рівень політичної мобілізації, зокрема, представниками цієї меншини створено чи не найменше національних товариств на регіональному рівні, практично не виходять засоби масової інформації білорусів України.
Аналіз сучасних документів вітчизняного права щодо корінних народів у контексті забезпечення політичних, соціально-економічних та етнокультурних прав кримських татар як окремішньої, самобутньої нації, що не має власної державності, свідчить на користь необхідності активізувати національний законодавчий процес з метою всебічного обговорення й ухвалення Верховною Радою проекту закону про статус кримськотатарського народу як корінного народу України та проекту концепції державної політики України щодо корінних народів. Разом з тим, необхідні додаткові зусилля для повного виконання рекомендацій, постанов та інших нормативних документів, підготовлених виконавчою владою, і більш енергійне використання інструментів міжнародного права та досвіду демократичних країн Європи й світу. Таким чином, в галузі етнополітики в Україні можна окреслити принаймні дві серйозні проблеми. По-перше, існує неузгодженість між Конституцією і чинними законами та законопроектами, бо в останніх відсутня така категорія, як “корінні народи”. По-друге, деякою мірою ігноруються європейські підходи до законодавчого вирішення проблем меншин. Якщо ж порівняти загальноукраїнське законодавство з деякими статтями Конституції Автономної Республіки Крим, неузгодженість та невідповідність окремих її положень національним правовим нормам ще більше загострює цю колізію.
У нашому дослідженні ми також визначили основні форми політичної діяльності національних меншин, фактори, які зумовлюють політичну діяльність національних меншин, – політичну інституалізацію національних меншин, делегування національними меншинами своїх повноважень політичним партіям. Аналіз показав, що хоча політичні симпатії національних меншин є різними, можна виокремити чотири основні напрями, на які орієнтуються національні меншини: центризм, регіоналізм, ліва та націонал-демократична ідеологія.
Національні товариства України помітно активізували свою діяльність на міжнародному рівні, зросла їх участь у роботі міжнародних організацій, у спільних міжнародних комісіях. Часто увага до проблеми національних меншин супроводжується політичними спекуляціями та виступає засобом тиску однієї держави на іншу. Як свідчить аналіз, починаючи з 90-х років Росія активно спекулює на становищі російської національної меншини в Україні.   
Аналіз показав, що серед національних меншин України найбільш активними на зовнішньополітичному рівні є євреї, росіяни, поляки, угорці, румуни, німці. На рівень активності національних меншин у зовнішньополітичних процесах впливають різні фактори, зокрема, зв’язки з етнічною батьківщиною, територіальна наближеність до етнічної батьківщини, членство у міжнародних організаціях, активність прикордонного співробітництва, створення міжнаціональних інституцій (міжпарламентські групи, міжурядові комісії тощо), налагодження системи інформаційного обміну.
Розглядаючи національні меншини як суб’єкти політики, ми переконались, що серед усіх національних меншин, які проживають на території України, щодо кількох (росіяни, євреї, кримські татари) ми можемо констатувати вихід на рівень політичного становлення і перетворення на суб’єктів політичного життя на загальнодержавному рівні. На регіональному рівні таких національних меншин дещо більше, зокрема, це угорці, румуни, поляки. Відтак, значна частина національних меншин України через розпорошеність, латентний рівень мобілізації, відсутність зв’язків з етнічною батьківщиною перебувають на етапі асиміляції та беруть активну участь в еміграції.
З розвитком демократії діяльність національних меншин активізується і цей процес переходить у політичну площину, а тому національні меншини потрібно розглядати як потенційно впливовий політичний фактор. За останні роки на Україні чітко простежується тенденція щодо активізації діяльності національних меншин, які виходять на арену суспільно-політичних відносин держави, і, окрім культурних, освітніх та релігійних інтересів, все активніше ставиться питання задоволення політичних інтересів. Це закономірне явище, характерне для усіх суспільств, однак його вирішення великою мірою залежить від рівня демократичності самого суспільства.



















Список використаних джерел та літератури

1. Абашидзе А., Блищенко И. Проблема правового статуса национальных меньшинств: (Статус Аландских островов, Финляндия) // США: Экономика, политика, идеология. - 1995. - № 12. – 102 с.
2. Аблетіоров Р. Проблеми законодавчого врегулювання державної політики щодо забезпечення прав корінних народів та національних меншин України // Розробка державної політики. Аналітичні записки. — К.: Вид-во «К.І.С», 2002.
3. Агафонова И. Історія і культура національних меншин як об’єкт наукового дослідження // Відродження. - 1993. - № 9. – 13 с.
4. Алмаші М. Конвенція національної меншини // Держава і право: Зб. наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 20. — К., 2003.
5. Бабін Б. Розвиток правового становища кримськотатарського етносу як підґрунтя надання йому статусу корінного народу України // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Збірник наукових праць. — № 4. — Донецьк, 2002.
6. Бадзьо Ю. Основа правди нашої: (Права націй в проекті Конституції України) // Голос України. - 1996. - 6 трав. - 5 с.
7. Беліцер Н. Ще раз до питання про національні меншини в Україні // Час/Тime. - 1995. - 30 черв. – 3 с.
8. Беляєв О. Спираючись на давні традиції: Відродження культур національних меншин, досягнення та проблеми // Політика і час. - 1994. - № 7. – 70 с.
9. Вівчарик М. Етнонаціональна політика на етапі українського державотворення // Розбудова держави. - 1994. - № 12. – 27 с.
10. Власенко О. Політико-правове становище росіян в Україні // Русская культура в контексте социально-исторических реалий Украины (конец ХХ столетия): Материалы международ. науч.- практ. конф. - К., 1993. – 34 с.
11. Газін В. Проблеми національних меншин у новітній час: Веймарська історія та реальність // Сучасність. - 1994. - № 7-8. – 92 с.
12. Дашкевич Я. Національне питання в Україні // Наука і культура. Україна. - К., 1994. - Вип. 28. – 17 с.
13. Івановський В. До питання розвитку законодавства України про статус національних меншин // Концепція розвитку законодавства України: Матеріали наук. - практ. конф., травень 1996 р., Київ. - К., 1996. – 152 с.
14. Киценко Д. Визначення міжнародно-правового статусу корінних народів: Проект Декларації ООН про права корінних народів // Молодь в юридичній науці: Зб. тез, доповідей Перших Всеукраїнських осінніх юридичних читань студентів та аспірантів. — Хмельницький, 2002.
15. Лищик В. Визначення поняття «корінні народи» в міжнародному праві // Часопис Київського університету права. — 2003.
16. Луцишин Г. Еволюція етнонаціональних відносин  у Європі  у двадцятому столітті: теоретичний та практичний виміри // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. –  2001. – Вип. 5. – 58 с.
17. Луцишин Г. Національні меншини: проблема визначень та концепцій // Вісник Львівського університету. Серія філософські науки. – 2001. – Вип. 3. –  346 с.
18. Луцишин Г. Політична мобілізація національних меншин України на сучасному етапі // Українська національна ідея: реалії та перспективи: Зб. наук. пр. – Львів, 2002. – №10 – 102 с.
19. Луцишин Г. Роль національних меншин у європейській інтеграції України //Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Проблеми європейської інтеграції та транскордонної співпраці: Зб. наук. пр. – Львів; Луцьк, 2001. – Вип. 29. У 2 т. Т. 1. – 128 с.
20. Луцишин Г. Роль національних меншин у зовнішній політиці України // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини.  – 2000 – Вип. 2. – 23 с.
21. Медведь Ф. Национально-державний інтерес України: питання створення // Державність. - 1994. - № 1 - 2. - 8 с.
22. Основи політології: Навчальний посібник.-3-є вид., перероб. і  доп. – К.: Товариство “Знання”, КОО, 1999. – 427 с.
23. Політологія: Підручник/І.С. Дзюбко, К.М. Левківський, В.П.  Андрущейка та ін.-К.: Вища шк., 1998. - 415 с.
24. Тюркские народы Крыма: Караимы. Крымские татары. Крымчаки / Отв. ред. С.Я. Козлов, Л.В. Чижова. – М.: Наука, 2003. – 459 с.
25. Шульга М. Національні меншини України під захистом держави // Україна. Європа. Світ. - 1995. - 26 квіт. – 2 с.



 
 

Студентські статті