Проблеми і фактори економічного зростання України в ХХІ столітті




Зміст
Вступ 3
1. Поняття, види і виміри економічного зростання 5
2. Фактори економічного зростання 14
3. Проблеми та шляхи економічного зростання 19
Висновки 24
Список використаної літератури 27



Висновки

Процес реформування екологічної політики нашої держави відповідно до реалій економіки перехідного типу неприпустимо затягнувся. Одним з наслідків цього є середньорічні екологічні втрати ВВП в Україні, що сягають 10-15% і є одними з найбільших у світі. Спад вітчизняного виробництва викликав зменшення навантаження лише на деякі компоненти навколишнього середовища (атмосферу і ґрунти). Так, у 2001 р. викиди забруднюючих речовин до атмосферного повітря становили в нас 44 % від рівня 1990 р , а споживання свіжої води – 76 %. Водночас викиди забруднюючих речовин до поверхневих вод збільшилися в 4,25 раза. Водомісткість ВВП зросла на 73%, а питома вага скинутих забруднюючих речовин у розрахунку на його одиницю - у 3 – 4 рази [2; 88-92].
Усе це свідчить про переважно екстенсивний характер економічного зростання в Україні.
Економічне зростання за таким сценарієм обов\'язково матиме негативні наслідки для здоров\'я народу. За результатами досліджень у промислових регіонах України (Донецькій Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій, Харківській і Львівській областях), на початку 90-х років частка екологічного фактора в погіршенні здоров\'я її населення становила 35 – 40%. Адже в цих регіонах люди споживають забруднену воду, дихають забрудненим повітрям, вирощують продукти харчування на забруднених землях.
Отже, якщо в Україні збережеться нинішня тенденція природокористування, коли економічне зростання досягається за рахунок шкідливих виробництв, то екологічний фактор знову (як і в 1985-1990 рр., після Чорнобильської аварії) може вийти на перші ролі у погіршенні стану здоров\'я її населення. На нашу думку, таке може статися вже у 2002-2005 рр. [1; 79].
Вихід з цієї складної еколого-економічної кризи ми бачимо у переході України на модель сталого розвитку її регіонів з метою раціонального і ефективного економічного зростання.
На сучасному етапі взаємодії суспільства і природи необхідним є інший принцип одержання максимально можливої економічної вигоди при обов\'язковому збереженні динамічної рівноваги геосистем, що досягається неперевищенням техногенним навантаженням гранично допустимої межі стійкості природного середовища. Це передбачає обов\'язковий перехід на нову модель розвитку суспільства, яка б певним чином враховувала баланс економічних і екологічних інтересів економічний розвиток без певної уваги до природного середовища може перетворити планету Земля на пустелю, охорона природного середовища без економічного розвитку означає бідність і матеріальну неможливість здійснювати заходи щодо охорони, збереження І відтворення природних ресурсів.
Контури такої моделі окреслено в концепції сталого розвитку, яку було прийнято в 1992 р. у Ріо-де-Жанейро і зафіксовано в Декларації щодо навколишнього середовища та розвитку "Порядок денний на XXI століття". Ця декларація дістала подальший розвиток в окремих державах Кабінет Міністрів України затвердив Концепцію сталого розвитку України в 1997 р. на ХХІ ст. У ній підкреслюється, що для забезпечення сталого розвитку України охорона навколишнього середовища і раціональне використання природних ресурсів повинні розглядатися не як самоціль, а як невід\'ємна частина процесу розвитку.
Катастрофічні темпи падіння промислового виробництва в Україні та інші негативні тенденції економічного розвитку відповідно позначилися на співвідношенні між економічними і екологічними проблемами. Тому перехід України до економічного зростання – процес дуже тривалий, оскільки вимагає вирішення великих за масштабами економічних, соціальних і екологічних завдань. Реалізуватися вони повинні поетапно. Але програмні та прогнозні документи можуть бути розроблені тільки для відносно ранніх етапів. Перший етап – це вирішення гострих економічних і соціальних проблем. При цьому особливо важливо дотримуватися обґрунтованих екологічних обмежень на господарську діяльність. Доцільно також розробити програми щодо оздоровлення навколишнього середовища в зонах екологічної кризи і розпочати їх виконання, намітити комплексні заходи щодо нормалізації обстановки на екологічно несприятливих територіях і підготувати організаційну основу для їх реалізації, тощо.
На другому етапі мають бути здійснені основні структурні перетворення в економіці, технологічне оновлення, істотна екологізація процесу соціально-економічного розвитку. При цьому екологічна безпека гарантується раціональним природокористуванням і зниженням затрат у розрахунку на душу населення.
На завершальному етапі намічається перехід до сталого (збалансованого) розвитку на базі нових секторів і галузей, створення екологічно чистих виробництв, задоволення потреб населення з урахуванням екологічних вимог, організації глобальної системи екологічної безпеки та побудови фундаменту ноосферного розвитку.




 
Список використаної літератури

1.    Барановський В. До концепції переходу України на модель сталого розвитку // Економіка України. – 2001. - № 7.
2.    Данилишин Б.М., Дорогунцов С.І. Природно ресурсний потенціал сталого розвитку України . – К.: РВПС, 1999.
3.    Економічна теорія: Політекономія / За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2001.
4.    Концепція сталого розвитку України // Світ. – 1997. - № 12.
5.    Макроекономіка / За ред. Савченка А.Г. – К.: Либідь, 1995.
6.    Масловська Л. Наукові основи формування національної стратегії сталого розвитку України // Економіка України. – 2003. - № 3.
7.    Основи економічної теорії: Підручник / А. А. Чухно, П. С. Єщенко, Г. Н. Климко та ін.; За ред. А. А. Чухна. — К.: Вища школа, 2001.
8.    Основи економічної теорії: політекономічний аспект. / За ред. Г.Н.Климка. – К.: Вища школа, 2001.
9.    Устенко О.А. Основи економічної теорії. – Тернопіль: Астон, 2001.

 
 

Студентські статті