Адресати звернення в офіційному дискурсі




ЗМІСТ

ВСТУП.....................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ ОФІЦІЙНОГО ТА НЕОФІЦІЙНОГО ДИСКУРСУ У ЛІНГВІСТИЧНІЙ НАУЦІ...............................................................................6
1.1 Сучасні підходи до визначення дискурсу…….................................6
1.1.1 Основні характеристики дискурсу…………………………..8
1.1.2 Просторовість дискурсу……………………………………...9
1.2 Характерні риси офіційного та неофіційного дискурсу…………10
1.2.1 Засоби вираження фактора адресата з точки зору офіційного і неофіційного дискурсу……………………………………………12
1.2.2 Засоби відкритого та прихованого впливу у офіційному дискурсі…………………………………………………………………………..13
1.3 Особливості адресованості у офіційному дискурсі.......................14
1.3.1  Поняття адресата в комунікації: його типи та роль............14
                                     1.3.2 Експліцитні (прямі і непрямі) та імпліцитні маркери адресованості.........................................................................................................16
                                     1.3.3   Інші засоби вираження адресованості..................................19
                             1.4   Сприйняття повідомлення адресатом..............................................21
                                     1.4.1   Характеристика офіційних документів як частини офіційного дискурсу..............................................................................................22
                                     1.4.2    Особливості текстів юридичних документів……………..23
РОЗДІЛ 2 РІЗНОВИДИ ЛИСТІВ ОФІЦІЙНОГО ДИСКУРСУ………….26
2.1  Структура листів................…............................................................26
2.2  Ділове листування.................……………………………………....32
             2.3  Порівняльний аналіз ділового та приватного листування............40
ВИСНОВКИ.........................................................................................................48
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.................................................51

ВИСНОВКИ

У нашій роботі ми намагалися якнайповніше розкрити суть дискурсу через призму його адресованості. Адресованість ми розглядали на прикладі текстів офіційного дискурсу. До офіційного дискурсу ми віднесли наукові тексти, тексти офіційних документів та ділового листування.
Говорячи про дискурс, ми спочатку звернулися до переліку та аналізу підходів і трактувань останнього. Хоча різноманітність визначень такого поняття як дискурс вражає, ми, все ж таки, спробували дати характеристику кожному, і довести, що всі існуючі підходи пояснюють дискурс, як явище дуже широке та різнобічне, беручи за основне лише один якийсь його аспект. Але, потрібно зазначити, що жодне із визначень не виключає іншого, а, отже, ми прийшли до висновку, що було б не вірним, визнати лише один якийсь підхід і відкинути всі інші. Суть полягає у тому, що дискурс, як поняття багатоаспектуальне та різнопланове, успішно інтегрує усі ці підходи, а отже, жоден із них, не може бути визнаним хибним. Та все ж таки, виявилось необхідним дати узагальнене визначення дискурсу. У нашому поясненні цього явища ми намагались якомога логічніше поєднати усі найважливіші, на нашу думку, аспекти.
Своє дослідження ми продовжили аналізом особливостей дискурсу та виявленням такої його характерної риси, як просторовість. Окрім цього, ми у нашій роботі, спробували знайти підхід до дискурсу, як до підсистеми тексту, і проаналізувати його ще й із цієї точки зору. Нам вдалось встановити, що дискурс разом із такими підсистемами тексту, як макрознак, та комунікант перебуває у тісному взаємозв’язку, хоча ми довели, що існування кожної з підсистем не обмежується наявністю інших, а, отже, не знайшли прямої залежності комуніканта від макрознака, а дискурсу від комуніканта. Ми визначили, що у системі тексту не існує чітко вираженої ієрархії підсистем. Стверджуючи це, ми визнаємо той факт, що дискурс не є явищем монументальним. Дискурс схильний як до вертикальних, так й до горизонтальних перетворень, а отже може рухатись у цих двох напрямках, не
маючи якихось певних обмежень.
Для того, щоб процес дискурсивного аналізу набув більш систематизованого вигляду, дискурс був поділений нами на офіційний та неофіційний. Такий поділ є традиційним, і ми у дослідженні намагались не відійти від нього. Для того, щоб зрозуміти суть офіційного та неофіційного дискурсу, ми виділили ряд характерних ознак, які повною мірою надають нам змогу конкретизувати та диференціювати цих два види дискурсу. Прийнявши до уваги ці характеристики, ми визначили, що основною відмінністю є емоційність неофіційного та логічність офіційного дискурсу.
Оскільки наша робота базується на вивченні адресованості в офіційному дискурсі, то його розгляд ми розпочали із аналізу наукових текстів. Характер адресованості наукового повідомлення залежить від типу адресату, який детермінується рівнем обізнаності у певній галузі наукового знання. Як результат цього ми визначили три типи адресатів цього виду повідомлень: спеціаліст вузької галузі наукового знання, спеціаліст у широкій галузі науково знання та так званий масовий читач, на якого розрахована науково-популярна література. Перший тип реципієнтів повинен володіти базовими та конкретними знаннями у тій чи іншій галузі науки. Інформація у спеціалізованій науковій літературі не розрахована на широкого читача, оскільки не буде декодована на належному рівні. Розглядаючи адресованість наукових текстів ми визначили експліцитні та імпліцитні маркери адресованості, які характеризують даний тип дискурсу.
Що ж до текстів юридичних документів, які ми також відносимо до офіційного дискурсу, то вони є особливими і за граматичною структурою речення, і за специфікою вживаної лексики. Механізм адресованості у документах функціонує абсолютно інакше, ніж у наукових текстах, а саме: ми не розрізняємо типів адресатів, оскільки юриспруденція – галузь вузька, юридичні документи охоплюють лише той бік суспільного життя, який підпорядковується законам. Юридичні документи стосуються лише тієї ланки діяльності людей, яка передбачається законом. Такі повідомлення досить важкі для декодування, що пояснюється специфічною побудовою самого повідомлення та не звиклою формою вираження.
Основними чинниками аналізу діяльності учасників ділового листування є соціальні ролі адресанта і адресата, їх належність до мовного середовища та відношення до предмету комунікації (професійна компетенція). Специфікою комунікантів в процесі ділового листування є їх соціалізація. Правильна оцінка взаємовідносин з адресатом впливає на реалізацію експресивного плану тексту, який, в свою чергу, обумовлює якість та вибірковість сприйняття, сприяє прискоренню, поглибленню та розширенню розуміння тексту реципієнтом, оскільки метою ділового листа є не лише проінформувати, але й зацікавити, спонукати до дії й, у кінцевому підсумку, завоювати довіру та повагу.
Порівнюючи три підвиди офіційного дискурсу – наукові тексти, юридичні документи та ділове листування, ми дійшли до висновку про те, що рисами, які є притаманні їм – це  лаконічність та стислість викладу, відсутність будь-яких засобів експресії та емоційності, об’єктивність, а, отже, неспрямованість на суб’єктивну інтерпретацію. Адресанти таких повідомлень оперують конкретними фактами; будь-яке розходження із реальністю є неприпустимим.
У нашому дослідженні ми намагались довести, що будь-який дискурс розрахований на адресата, на його сприйняття повідомлення. У іншому випадку, воно втрачає зміст, оскільки не підлягає сприйняттю, інтерпретації та передачі інформації.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.    Азнаурова  Э.С.  Прагматика  текстов  различных  функциональных                    стилей // Общественно-политический и научный  текст  как  предмет              обучения иностранным языкам. – М.: Наука, 1987. – 200 с.
2.    Арутюнова Н.Д. Фактор адресата // Изв. АН СССР. Сер. Лит. и яз., 1981. – Т. 40. - №4. – С. 356-357.
3.    Андреев В.И. Деловая риторика. – Казань, 1993.
4.    Барт Р. Нулевая степень письма // Семиотика:  Сб. / Под ред.  Ю.С.Степанова. – М.: Радуга, 1983. – С. 306-349.
5.    Бахтин М.М. К эстетике слова. – М.: Наука, 1974. – 539 с.
6.    Бенвенист Э. Общая лингвистика / Пер.  с  фр. – М.: Прогресс, 1975. – 447 с.
7.    Богин Г.И. 1986 Типология понимания текста. – Калинин, 1986.
8.    Большая Советская Энциклопедия: В 30 т. / Гл. ред. А.И. Прохоров 3-е изд. – Т. 12. – М.: Сов. Энцикл., 1973. – 624 с.
9.    Волнина И.А. О специфике научного стиля / Язык и стиль научной л-ры. – М.: Наука, 1977. – 296 с.
10.    Воробьева  О.П.  Реализация   фактора   адресата   в   аспекте лингвокультурной традиции. – М.: Филолог. Науки. – 1992. - №1.
11.    Воробьева О.П. Текстовые категории и фактор адресата: – К.:  Вища              шк., 1993. – 200 с.
12.    Греймас А. Договор  вердикции // Язык. Наука.  Философия.  (логико-методологический  и  семиотический  анализ):  Сб. ст. / Ин   философии, социологии и права А Н Лит. ССР / отв. ред. и  сост.  Р.И. Павиленис. – Вильнюс, 1986. –C. 205-216.
13.    Гумбольдт В., фон. Избранные труды по языкознанию: пер. с нем. под ред., с предисл. Г.В. Рамишвили. - М.: Прогресс, 1984. - 397с.
14.    Дайк Т.А., ван. Язык. Познание. Коммуникация / Пер.  с  англ.:  Сб.                    работ / сост. В.В. Петров под ред. В.И.Герасимова; Вступ. ст. Ю.Н.Караулова и В.В. Петрова. – М.: Прогресс, 1989. – 312 с.
15.    Демьянков В.З. Интерпретация как инструмент и как объект лингвистики // Вопросы филологии. М., 1999. № 2. С.5-13.
16.    Ишмуратов А.Т. Логико-когнитивный анализ онтологии             дискурса / Рациональность  и  семиотика  дискурса. Сб. трудов // АННУ Институт Ф-и. – К.: Наук. думка, 1994. – 252 с.
17.    Ищенко Ю.А. Мышление как  толерантный  дискурс / Рациональность и семиотика дискурса. Сб. трудов / АНУ.  Институт  ф-и. –К.:  Наук. думка, 1994. – 252 с.
18.    Ильенков Э.В. Диалектическая логика // Очерки по истории и теории. - М.: Наука, 1994. - С. 35-57.
19.    Комисаров  В.Н.,  Коралова  А.Л.  Практикум  по  переводу  с          английского языка на русский / Учеб. пособие для ин.-тов и  фак-тов ин. яз. –М.: Высш. шк., 1990. – 127с.
20.    Кондаков И.В. К поэтике адресата (в контексте идей академика  Г.В.Степанова ) // Res philological Сб. ст. Под ред. Д. С лихачева. – М.: Наука, 1990. – С. 18-29.
21.    Колегаева  И.  Текст  как  единица  научной   и   художественной             коммуникации. – Одесса: редакционно-издательский отдел  обласного управления по печати, 1991. – 122 с.
22.    Кубрякова Е.С. Номинативный аспект  речевой  деятельности. – М.:           Наука, 1986. – 158 с.
23.    Курбатов В.И. Стратегия делового успеха. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1995. – 416 с.
24.    Лабовкина А.А. Коммуникативно-прагматический аспект                   специального научного  текста  /  на  материалах  нем.  Научных   текстов   по экологической географии / Дисс. на пол. зв. к. ф. Н. – К, 1991. – С. 139-144.
25.    Лихачев Д.С. Принцип историзма в изучении единства содержания  и  формы л-ного произв. // Рус. Л-ра, 1965. - №1.
26.    Мороховский А. И. К проблеме текста и его категорий // Текст и его  категориальные признаки: Сб. науч. Тр. / КГПИИЯ. – К., 1989. – С. 3-8.
27.    Почепцов Г. Теория и практика коммуникации. – М.:  Из-во  «Центр»,  1998. – 352 с.
28.    Разинкина И.М.  Функциональная  стилистика. – М.:  Высшая  школа, 1989. - №4.
29.    Саенко Л.Н. О структурно-семантических особенностях юридических документов // Вестник Киевского  университета.  Романо-герм.  Фил. Выпуск 24. – К.: Лыбидь, 1990. – С. 47-49.
30.    Столяренко А.М. Психология менеджмента: Учеб. Пособия для студентов вузов / А.М. Столяренко, Н.Д. Амаглобели. – М: ЮНИТИДАНА, 2005. – 608 с.
31.    Сидоров Е.В. Проблемы речевой системности. - М.: Наука, 1987. – 139с.
32.    Ушакова Т.А., Павлоыа Н.Д., Заясова  И.А.  Роль  человека  в           общении. – М.: Наука, 1989. – 192 с.
33.    Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: Навч. посібник. – 2-ге вид., випр. – К: Вища шк., 2000 – 271 с.
34.    Atom for Pease (USSR Academy of  Sciences). – М.:  Наука,  1988. – С.           106-124.
35.    Conventions and Recommendations 1919-1966.  Geneva  International Labour Office, 1966. – 231 p.
36.    Erickson John.  Greenhouse  Earth:  Tomorrow’s  Disaster  Today. –           Washington: Tab Books, 1990. – 167 p.
37.    Hemingway E. The fifth  column // The  Modern  Library. – New  York,           1935. – 227 p.
38.    Hyland K  Journal of Pragmatics, 1998. - №5. – P. 448-452.
39.    Hoffmann L. Der Fachtext als strukturierte und funktionale Ganzheit // Fachsprachen, Instrument und Objekt. - Leipzig, 1987. - S. 49-63.
40.    Iser W. 1978 The Implied Reader. – Baltimore; London, 1978.
41.    Ilko V.  Korunets.  Contrastive  Typology  of  the  English  and           Ukrainian Languages. – К.: Либідь, 1995. – 239 с.
42.    Neubert  A.  Text   and   Translation. – Leipzig:   VEB.-Verlag            Enzyklopadie , 1985. – 168 p.
43.    O’Barr W. Linguistic Evidence Language, Power and Social Control –         New Y., London, 1982. – 192 p.
44.    Palek B. Reference and Text // Grammars  and  Descriptions / Ed  by           T.A van Dijk and J. Petofi. –  B.; N. Y.: de Guyter, 1947.
45.    Rydnik V. ABC’s of quantum Mechanics. – M.: Mir Publishers, 1978. –271 p.


 
 

Студентські статті