Драматичні твори В. Винниченка




Зміст
Вступ…………………………………………………………………………………2
Розділ І.
Проблема правди – неправди в драматургії В. Винниченка……………………..5
Розділ ІІ.
Тема митця і мистецтва в творчості письменника………………………………..15
Розділ ІІІ.
Проблема особистості й оточення, обов’язку й інстинкту………………………20
Розділ ІV.
«Між двох сил» - роздвоєність особистості перед вибором ……………………27
Висновок……………………………………………………………………………44
Список використаних джерел та літератури……………………………………..47
 







Висновок
Володимир Винниченко увійшов в історію української літератури не лише як талановитий прозаїк, але і як видатний драматург. Написані ним двадцять чотири п'єси були для українського театру революційними як щодо тематики, так і щодо драматургічної техніки. І це була на той час нагальна потреба. Минув блискучий романтичний і соціально-побутовий «театр корифеїв», минув соціальний театр Івана Тобілевича (Карпенка-Карого) — виник запит на чергове оновлення. Тим більше, що на європейських сценах утвердилася «драма ідей», дискусійна драма. Винниченко підтримав діалог.
У своєму дослідженні я розглянула літературний доробок автора в галузі драматургії, зокрема п′єси «Базар», «Гріх», «Брехня», «Між двох сил», «Закон», «Чорна Пантера і Білий Медвідь», в яких звернула увагу психологічний аспект та морально-філософську проблематику, дослідила жанрову специфіку, розкрила основні проблеми, характери та образи.
Так, у першому розділі зосередила увагуна темі правди – неправди, а саме вияв її у творах «Базар», «Гріх». У цих п′єсах головними героями виступають жінки, які впродовж свого життя зазнають поневірянь і кожна з них вирішує їх по-своєму.
Автор не виправдовує своїх героїнь, а лише прагне зрозуміти їх вчинки, а вони перш за все намагаються оцінити ситуацію і вибрати правдивий шлях.
У другому розділі охарактеризовано цікаву п′єсу, яка за тематикою займає осібне місце в житті автора. У творі піднято комплексну, багатоаспектну проблему взаємин митця з оточенням, з мораллю суспільства. Проте ця проблема є набагато ширшою, адже сім′є не тільки обов′язком, палке кохання, яке (як ілюбов до дитини) може бути натхненням для художника, або ж завадою.
 «Чорна Пантера і Білий Медвідь» — це авторські роздуми над таємницями мистецької свідомості, над тим, як вона суміщає (чи взаємовиключає?) земне, побутове — і небесне, божественне. Згадана п'єса — це таки «драма ідей», бо у цьому творі символами ідей є цілком конкретні персонажі: Рита (Пантера), дружина художника Корнія Каневича, — і Сніжинка, актриса Паризького театру. Чорне і Біле. Чорне, як пантерячий силует, — і таке ж органічно земне, природне. Біле, як мармур чи сніг, — і таке ж холодне та непорушно-досконале. Авторський підтекст очевидний (промовляють самі імена персонажів): Білий Медвідь (Корній) — близький Пантері (Риті), бо «одної крові», бо вони — родина і пристрасно закохані чоловік і жінка, бо мають сина Лесика («ведмежа» — як каже Рита). Але Білий Медвідь не чужий і Сніжинці, прихильниці «мистецтва, вільного від пелюшок», бо він — Білий. Це не тільки гра слів. Душа в Корнія (у переносному, метафоричному розумінні) — справді чорно-біла. Здавалось би, Сніжинка виграла двобій: митець переміг батька. Тільки батько чомусь здається переможеним. Та й не такий звір Пантера, щоб віддати — хоч би й мистецтву! — те, що любить. Корній і Рита знищують одне одного так само пристрасно, як і кохають. Корній убив Ритине дитя — Лесика, Рита вбиває Корнієве — полотно. А розрізавши картину-ката, відсилає на той світ услід за Лесиком і себе, і Корнія... Суддівську мантію драматург накидає на читача...
Третій розділ розкриває проблематику п′єс «Брехня» і «Закон», а саме проблеми особистості й оточення, обов′язку й інстинкту. Проблеми,підняті у цих творах, були уже і у інших творах автора, але саме в цих п′єсах вони набувають відмінного і несподіваного звучання. А об′єктом зацікавлення є душевний стан героїв. Тому моральна тема плавно переходить у філософську.
У драматичній п'єсі «Закон» йдеться про суворий етичний та фізіологічний закон, який не має винятків: материнський обов'язок і материнська любов — чи не найпотужніша життєва сила. Екстравагантна героїня п'єси — Інна — силкується кинути виклик цій силі. Вона не може мати дітей, але конче хоче створити повноцінну родину, яку такою, на її переконання, робить саме дитя. Інна нав'язує чоловікові свій план: він повинен знайти (взяти за особисту секретарку) дівчину, спокусити її, щоб вона, завагітнівши і народивши, була змушена покинути немовля. Сурогатна мамуня отримає компенсацію і поїде геть, а щаслива родина виховуватиме спадкоємця. Спочатку план спрацював: найнята на роботу молоденька секретарка Люда справді закохалася у професора Мусташенка і виносила його дитину. Проте Інна не врахувала, що Люда не позбавлена материнського інстинкту і не захоче віддати свою кровинку. Збудований щасливий будиночок виявляється картковим і руйнується. Природу не переможеш, якщо вона — здорова. Інні вистачає мудрості зрозуміти це і відійти у тінь, щоб дати спокій і надію майбутній молодій родині.

Слід зауважити, що на перший погляд усі п′єси  В. Винниченка схожі між собою за тематикою, навіть за змістом, але у кожній з них автор по-іншому підходить до тлумачення тих чи інших душевних станів героїв. Конфлікт творів розв′язується досить просто і традиційно, але розв′язка його дивує читача і цим творча спадщина письменника в галузі драматургії є досить неординарною і особливо специфічною.
Отож, як бачимо, колізії сучасних серіалів Винниченко передбачив майже століття тому. І те, що нині розтягнуто на багато-багато вечорів, зумів умістити в одній п'єсі. Може, тому я так не люблю дивитися серіали...
Приємно, що нині за деякими драматичними творами Володимира Винниченка знято телеспектаклі і фільми. Переглядаючи їх, можна упевнитися в тому, що драматургія цього письменника не лише на початку століття була оригінальним і цікавим явищем, але й у наш час залишається неповторною і хвилюючою.






Список використаних джерел та літератури
1.    Aпт C. Принцип контрапункта // Anm C. Над страницами Томаса Манна. - M., 1980.
2.    Барт P. Мифологии. - M., 1996.
3.    Бернардська Н. Українська література: Навчальний посібник.- Київ: Femina, 1995.- 152 с.
4.    Блохін Н. Драматургія Володимира Винниченка: феміністичне прочитання//Слово і час. – 2002. - №4. – С34 – 38.
5.    Бойко-Блохин Ю. Драма «Між двох сил» В.Винниченка як відображення української національної революції // Слово і час. - 1992. - №7.
6.    Брайко О. «Робітник Шевирьов» Михайла арцибашева і «Чесність з собою» Володимира Винниченка: дві моделі антропологічного гнозису//Слово і час. – 2009. - №2. – С.56 – 67.
7.    Бранский B. Искусство и философия. - Калининград, 1999.
8.    Винниченко В. К. Вибрані п′єси/ Упор.: М. Г. Жулинський, В.А. Бурбела; Авт. вступ. ст. М.Г. Жулинський. – К.: Мистецтво, 1991. – 605 с.
9.    Винниченко Володимир. Вибрані твори/ Упоряд. текстів, предм. та прим. О.М. Савченко. – Харків: Веста: Видавництво «Рано», 2005. – 352 с.
10.     Винниченко B. Між двох сил // Вітчизна. - 1991. -№2.
11.    Винниченко B. Щоденник. - Нью Йорк, 1980. -T.1: 1911-1920.
12.     Володимир Винниченко; Грицько Григоренко: Штрихи до портретів/ О.Д.Гнідан, Л.С.Дем'янська, Л.В.Йолкіна.- Київ: Вища школа, 1995.- 223 с.
13.    Вороний М. В. В путах брехні («Брехня», В. Винниченко)// Вороний М.К. Твори. – К., 1990. – С. 412.
14.    Гуменюк Віктор. П′єса В. Винниченка «Закон»//Дивослово, 2002. -   №4. – С.6 – 8.
15.    Гречанюк С. Володимир Винниченко: життя, діяльність, творчість. – К., 1990.
16.    Два автори про один твір – п′єсу В. Винниченка «Чорна Пантера та Білий Медвідь»//Дивослово, 2005. - №8.
17.    Денисюк Т. Новелістика В. Винниченка. Поетика сюжету й композиції//Дивослово. - №7. – 2002. – С.10 – 12.
18.    Єфремов С. Літературний намул // Нариси історії української літератури й критики. – Мюнхен, 1994.
19.    Єфремов С.О. Історія українського письменства.- Київ: Феміна, 1995.- 688 с.
20.    Жулинський M. Його пером водила сама історія // Вітчизна. - 1991 - №2.
21.    Жулинський М. Г. Слово і доля: Навчальний посібник.- Київ: А. С. К, 2002.- 640 с.
22.    Зборовська Н.В. Код української літератури: Проект психоісторії новітньої укр. літератури. Монографія. – К.: Академія, 2006. – 504 с.
23.    Інна Кошова. Панченко В. Володимир Винниченко: парадокси долі та творчості: книга розвідок та мандрівок//Дивослово, 2005. – №7. – с.69 – 70.
24.    Історія української літератури ХХ століття: Підручник. У двох книгах. Перша половина ХХ століття. Кн. 1/ Ред. В. Г.Дончик.- Київ: Либідь, 1998.- 464 с.
25.    Історія української літератури. Кінець ХІХ - початок ХХ ст. 2/ За ред. Гнідан О.Д.- К.: Либідь, 2006.- 496 с.
26.    Історія української літератури: У 8 томах. Т.5: література поч.ХХ ст./за ред. П.Й. Колесник. – К., 1968. – 524 с.
27.    Кемпбел Дж. Герой із тисячею облич. - K., 1999.
28.    Клочек Г. Про енргетику творчості Володимира Винниченка як сумарний критерій її оцінки// Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2006. – №7 – 8. – С.106 – 116.
29.    Ковалик М. Це болюче «жіноче питання»( Модерна жінка в драматургії Лесі Українки та Володимира Винниченка)//Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2007. - №2. – С. 122 – 129.
30.    Кононенко П.П та ін. Українська література: підручник/П.П. Кононенко, М.І. Дубина, І.О. Ладоня. – К.: Вища шк., 1993. – 488 с.
31.    Костюк Г. Світ Винниченкових образів та ідей // Слово і час. - 1990 - №7.
32.    Костюк Г. Моя Винниченкіяна // Слово і час. - 2000. - № 7.
33.    Криловець А. Українська література перших десятиріч ХХ століття: філософські проблеми.- Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2005.- 256с.
34.    Кульчицький С., Солдатенко В. Володимир Винниченко. – К. : Видавничий дім «Альтернативи», 2005. – 376 с.
35.    Леві-Строс K. Структурна антропологія. -K., 1997.
36.    Літературознавчий словник-довідник/Р.Т. Гром′як, Ю.І. Ковалів та ін. – К.: ВЦ Академія, 1997. – 752 с.
37.    Мамонтов Я. Українська драматургія передреволюційної доби (1900 – 1917)//Антонович Д. Триста років українського театру. 1619 – 1919. – К., 2003. –.489 с.
38.    Миронець Н. Епістолярний діалог Володимира Винниченка з Розалією Ліфшиць (1911  - 1918)//Слово і час. - №1. – 2008. – С.78 – 83.
39.    Миронець Н. Епістолярний діалог Володимира Винниченка з Розалією Ліфшиць (1911  - 1918)//Слово і час. - №8. – 2008. – С 88 – 98.
40.    Михида С. Слідами його експериментів. – Кіровоград, 2002. – 236 с.
41.     Мороз JI. Загадки Володимира Винниченка // Слово і час. - 1993 - №5.
42.    Мороз Л. «Сто рівноцінних правд»: парадокси драматургії В. Винниченка. – К.: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, 1994. – 208 с.
43.    Новий довідник: Українська мова та літеретура. – К.: ТОВ «Казка», 2005. – 864 с.
44.    Одарченко П. Українська література: Збірник вибраних статей/ П. Одарченко; Ред. О. ЗінкевичРед. О.Зінкевич.- Київ: Смолоскип, 1995.- 407 с
45.    Панченко В. Будинок з химерами – Кіровоград,1998. – 272с.
46.    Панченко В. Володимир винниченко: парадокси долі та творчості. Книга розвідок та мандрівок. – К.: Твім інтер, 2004. – 286 с.
47.    Панченко В. Рання проза В. Винниченка( 1902 – 1907 рр.). Стаття друга//Дивослово. - №3. – 1996. – С. 9 – 16.
48.    Поліщук Я. Міфологічний горизонт українського модернізму: Монографія.- Вид. 2-е, перероб. і доп.- Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2002.- 392 с.
49.    Смолич Ю. Нові п′єси Винниченка//Критика. – 1929. - №4.
50.    Федченко П. Вступ до винниченкіани // Сучасність. - 1992. - № 6.
51.    Хархун Валентина. Студії над Винниченковими експериментами//Слово і час, 2003. - №7. – с. 89 – 90.
52.    Шумило Н.М. Під знаком національної самобутності.- К.: Задруга, 2003. - 354 с.
53.    Яременко В., Федоренко Є. Українське слово( хрестоматія укр. літератури та літературної критики ХХ ст.). – К.: Дніпро, 1993. – 702 с.


 
 

Студентські статті