Демонологічні мотиви у романі-баладі Валерія Шевчука Дім на горі




ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ  I. Українська демонологія в повісті – преамбулі «Дім на горі»……5
РОЗДІЛ  II. Цикл оповідань «Голос трави» : демонологічні мотиви; художня                                своєрідність ……………………………………………………………………...16
ВИСНОВКИ………………………………………………………..……………24
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………...………..…28







Висновки
Роман побудований з двох частин: повісті-преамбули і циклу «Голос трави», який складається з тринадцяти новел. Цікаво, що новел саме тринадцять: містична тканина твору дає підстави говорити про невипадкову наявність цього магічного числа.  Ірреальні мотиви з’являються ще в повісті-преамбулі. Образи жінок, що мешкають у Домі на горі, виписані цілком реалістично, традиційними прийомами і засобами характеротворення. Та міф-легенда, який перетворюється на циклічно повторюваний магічний обряд, пронизує жіночі образи ореолом таємничості. Пришельці, які з’являються бозна-звідки перед жінками Дому, подані в романі як демонологічні істоти. Вони сірим птахом спускаються з неба, перетворюються на чоловіків і намагаються спокусити юних мешканок Дому. Якщо зваблення вдається — народжуються дивні хлопчики, „доля яких майже завжди була сумна. Варто наголосити на демонологічності цих хлопчиків.  Мотив парування демона з людиною є типовим у фольклорі. Сам письменник продовжує цю тему в другій частині, в новелах «Перелесник», «Панна сотниківна», «Відьма», змінюючи лише зовнішній вигляд потойбічного спокусника.  Містичним є також лейтмотив синьої дороги в першій частині твору.  І символіка синього кольору, і мотив дороги запозичені з фольклору. В.Шевчук зливає ці два поняття в цілісний образ, що синтезує вищі емоції і раціоналізм, рух у безмежність, спроби самопошуку. Мотив синьої дороги певною мірою перегукується з пошуком синього птаха у М. . Підтверджує це думка М.Павлишина, який виділяє у творах прозаїка так звані «міфологічні топоси»: традиційні і ті, які отримали свою міфологічну функцію безпосередньо у творах . Показовим у цьому плані можна вважати роман-баладу «Дім на горі», жанрово-композиційна специфіка якого прямо співвідноситься з фольклорно-міфологічною традицією. У структурі твору відбувається складне переломлення елементів і форм синкретичного мислення. Через баладу, яка, як і інші жанрові різновиди пісенної епіки, за типом свідомості тяжіє до світу міфології, проте як явище мистецтва належить літературі,  роман взаємодіє з міфом, іноді ж ця взаємодія не опосередковується ніякими проміжними ланками.             «Голос трави», написаного одним з головних героїв першої частини – козопасом Іваном Шевчуком. Отож у романі два сюжетні стрижні: дім, з якого герой іде у світ і до якого повертається, а також дорога, яка постійно його вабить. Це водночас полюси внутрішнього, локального міфу «дому на горі», який полягав у наступному: в пору дозрівання жінок дому відвідує джиґун зі здатністю перетворюватися у птаха. Якщо йому вдається спокусити дівчину, вона народжує сина, який має дивні психологічні властивості і, підрісши, неодмінно покидає дім. Згодом ту саму жінку відвідує чоловік, котрий сходить на гору, щоб попросити води. Якщо вони одружуються, жінка народжує доньку, яка залишається і продовжує домашній міф.  Є.Мелетинський, відомий дослідник міфів, зокрема, відзначав, що поетика міфологізації  використовує циклічну ритуально-міфологічну повторюваність для вираження універсальних архетипів і для конструювання самої оповіді. У романі сюжетним виявом такої циклічності є те, що подія, випадок, епізод з життя одного героя обов’язково варіюється, множиться, відображається у долі іншого. Таким чином, усю першу частину твору автор вибудовує за принципом міфологічного конструювання, творячи водночас власний оригінальний міф (точніше, літературний аналог міфу).  Загалом же не викликає сумніву те, що роман-баладу обов’язково слід осмислювати з урахуванням архаїчного язичницького світосприйняття, тобто того рівня синкретичного мислення, коли абстрактні визначення явищ, які вимагають узагальнення, ще були відсутні, коли творилася конкретизація певних життєвих процесів за допомогою персоніфікації абстрактних понять. Тоді стане зрозуміло, чому Галя сприймає джиґуна в образі сірого птаха, який дуже тонко вловив не усвідомлені нею перші спалахи предковічних інстинктів та зруйнував віками витворювані обмеження і застороги. І дивацтва характерника Івана-козопаса, який здатний бачити все, що звичайно приховано від людського ока, розуміти мову дерев і квітів – тобто володіє чудесним даром проглядати наскрізь світ і людей, теж сприйматимуться як своєрідні міфологічно-філософські медитації, злиті воєдино в образі-понятті, найчастіше не в одному, а у цілому блокові, своєрідній матриці людського досвід.                                                     Загалом трансформація міфологічних образів не завершена й досі. Розвиток багатьох з них сьогодні продовжує художня література, зокрема проза Валерія Шевчука. Його принцип: не руйнувати фольклорно-міфологічні образи й сюжети, не трансформувати їх бездумно в неорганічну атмосферу сучасного стилю та модної проблематики, а залишати за ними їхню таємничу силу, символічну загадковість, смислову багатозначність. Це не використання самої лише форми фантастичного оповідання, окремих рис його поетики, образності; це не стилізація викладу сучасного матеріалу „під” фольклорні джерела; це пошук синтезу сьогоденних болючих проблем із неперехідними вічними народними цінностями. Для письменника дуже важливо співвіднести сучасний земний час із часом історичним, хоча б для того, щоб зрозуміти, якою складною була людська еволюція, якими драматичними були стосунки людини з природою і скільки здорового було в народних уявленнях про мораль, культуру, мистецтво, про життя в усіх його вимірах. У суспільстві, де мораль і етика нівелюються, спрощуються, прагматизуються, письменник хоче переконати, що народна міфологія несе в собі багатовікові знаки буття людства, знаки, які заслуговують на духовну реабілітацію. Отже, демонологічні образи другої частини роману-балади представлені конкретніше, ніж у першій частині, де містяться лише натяки на надприродні явища. Друга частина твору відтворює містичні мотиви і демонологічні образи, що не завжди відповідають схемам характеро- і сюжетотворення, закладеним у фольклорі. Але саме це надає твору оригінальності і нового алегоричного забарвлення.

       

















СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Гнатюк В.М. Останки передхристиянського релігійного світогляду наших предків // Українці: народні вірування,повір’я, демонологія / Упор., прим. та біогр. нариси А.П.Пономарьова, Т.В.Косміної, О.О.Боряк. – К.: Либідь, 1991. – 640 с.
2. Грабович Г.Кохання з відьмами // Критика. – 2000. – № 7-8. – С. 5-9.
3. Давидюк В.Ф. Українська міфологічна легенда.  - Львів: Світ, 1992. – 176 с.
4. Жулинський М. “І метафори реального життя” // Наближення: Літературні діалоги. – К.: Дніпро, 1986. – С. 224-253.
5. Зверев А. Дворец на острие иглы // Новый мир. – 1985. – № 9. – С. 237-253.
6. Кравченко А. Химерний роман і фольклор // Рад. літературознавство. – 1982. – № 4. – С. 57-62.
7. Кравченко А. Художня умовність в українській радянській прозі. – К.: Наук. думка, 1988. – 128 с.
8. Лотман Ю.М., Минц Г.Г. Литература и мифология // Труды по знаковым системам. – Тарту: Изд-во Тартусского университета, 1981. – Вып. 13. – 171с.
9. Милорадович В.П. Українська відьма: Нариси з української демонології / Упоряд., пер., передм. О.М.Таланчук. – К.: Веселка, 1993. – 15 с.
10. Мелетинский Е. Поетика мифа. – М.: Изд. фирма “Восточная литература”, 1995. – 407 с.
11. Насминчук Г.И. Нравственно-философские искания современного украинского романа и проблема фольклоризма (Р.Федорив, В.Шевчук) / Автореф. дисс… канд. филолог. наук. – К., 1989. – С. 11.
12. Ненадавец А.М. За смугою міфа. – Мінск: Беларуская навука, 1999. – 254 с.
13. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу (Ескіз української міфології). – К.: АТ “Обереги”, 1992. –  С. 88 – 92 .
14. Павлишин М. Міфологічне, релігійне та філософське у прозі Валерія Шевчука // Канон та іконостас: Літературно-критичні статті. – К.:Час, 1997. – С. 143-156.
15. Померанцева Э.В. Мифологические персонажи в русском фольклоре. – М., 1975. С. 119-120.
16. Рыбаков Б.А. Язычество Древней Руси. – М., 1987. 606с.
17. Шевчук В. Вибрані твори: Роман-балада. Оповідання / Передм. М.Жулинського. – К.: Дніпро, 1989. – 526 с.
18.Микола Жулинський. І сповіщає нам голос трави // Дім на горі. – К.: Рад. письменник. – 1983. С.8-12.
19.Історія української літератури XX ст.: У 2 кн. – К.: Либідь. – 1998. – Кн. II. 9с.
20.Барокові тенденції в романі В. Шевчука «Дім на горі» // Українська мова та література. – Серпень. – 1999. – № 31 - 18с.
21.В. Шевчуку – 60 // Українська культура. – 1999. – №8-9 -6с.


 
 

Студентські статті