Духовний розвиток людини




ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ДУХОВНИЙ РОЗВИТОК ЛЮДИНИ 
РОЗДІЛ 2. ШЛЯХИ ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ 
2.1 Обожнення 
2.2 Благодать 
2.3 Відродження 
2.4 Навернення 
РОЗДІЛ 3. СТУПЕНІ ДУХОВНОГО ЖИТТЯ 31
ВИСНОВКИ 41
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 43

 

Висновки

Таким чином, провівши дане дослідження у відповідності до поставлених завдань ми можемо зробити наступні висновки та узагальнення:
Людина постійно змінюється, як у біологічному, так й у психічному відношенні. Змінюється вона й у моральному, і в духовному планах (або в гіршу, або в кращу сторону). У цьому складається суть людини.
Головним в християнському шляху є те, що він є шляхом принципового відновлення. Але при цьому, безумовно, і в духовному рості є свої принципи й закономірності, по яких він відбувається. Людина ніколи не повинна розслаблятися у своєму шляху до Бога. Для того, щоб зростати у своєму духовному розвитку, необхідно бути цілеспрямованим і послідовним, у чому й полягає наступний духовний закон.
Зазначимо, що християнину необхідно берегти й використовувати кожну хвилину свого часу, щоб вони не пропадали даремно, і завжди прагнути до праведного життя. При всій принципової незавершеності духовного шляху людини до самої її смерті, необхідно прагнути до максимальної його повноти. Але активність людини на шляху до Бога повинна бути здоровою.
У християнстві індивідуальний шлях людини, з її проблемами й тяготами, осмислюється через поняття хреста - притім хреста індивідуального. Поняття хреста зазвичай ототожнюють із поняттям страждань і труднощів, якими заповнене життя людини.
Варто підсумувати, що обожнення проявляється в трьох основних силах душі. Християнське обожнення людини не має ніякого відношення ані до східного, ані до окультного обожнювання людини. В християнстві все відбувається не власними людськими силами, а по благодаті Божій. Головним шляхом до обожнення є любов - до Бога й до людей, що є виконанням двох найголовніших християнських заповідей.
Благодать дуже необхідна для людського порятунку. У широкому змісті цього слова «благодать - це все, що розкриває присутність Бога у світі, робить його реальним, проливає на нього світло й відкриває його таємницю». Благодать дається людині через таїнство хрещення. Накопичення й зберігання благодаті пов’язане зі смиренністю, вірою й чистотою серця.
В той же час, відродження розуміється у широкому змісті, включає в себе всі благодатні впливи на душу людини, що виявляються в призиванні, виправданні й освяченні людини Богом. Воно є вінець і заключний результат всіх цих впливів. Відроджена або нова людина, маючи зовсім інше, відмінне від старої людини початок і продовження життя, відрізняється й властивостями новими й вдосконаленими: волею від гріха, святістю. При перетворенні християнина повинне відбуватися відновлення всієї людської суті.
Підсумуємо, що найважливішим моментом життя людини є її звертання до Бога. Важко й навряд чи навіть можливо окреслити докладну й точну картину обігу грішника й представити всі різноманітні моменти в процесі цього обігу, але можливо виділити деякі загальні дії або моменти. У перший момент обігу відбувається вплив благодаті на душу грішника. Перша дія благодатного порушення грішника складається у витязі його душі з механічного плину його внутрішнього й зовнішнього життя й піднесенні над ними.





 
Список використаних джерел та літератури

1.    Антоній Великий. – К., 1998, - 300 с.
2.    Антоній митр. Сурожский. 1997, с. 13
3.    Барсів. 1993, с. 836
4.    Василь еп. 1996, с. 74-75
5.    Веніамін (Исупов). 1912, с. 31
6.    Григорій Богослов. Т 1.1994, с. 544
7.    Григорій Ниський. Велике огласительное слово. 1999, с. 175
8.    Григорій Синаит. Глави про заповіді. 1900, с. 188
9.    Дорофій авва. 1995, с. 104-105
10.    Евфрасия игум. 1984, с. 70
11.    Єфрем Сирин. Т. 3. 1994, с. 33
12.    Затворник. 1995, с. 440
13.    Зеньковский. 1997, с. 460
14.    Иерофей (Влахос). 1993, с. 64
15.    Исаак Сирин. 1993, с. 10
16.    Ігнатій (Брянчанинов). Т. 4. 1993, с. 93
17.    Іларіон (Алфеев). 1998, с. 413
18.    Інокентій (Борисов). 1869, с. 344
19.    Іоанн Кронштадтський. 1991, с. 33
20.    Катанский. 1902, с. 327
21.    Климент Олександрійський. 1892, с. 57-58
22.    Концевич. 1990, с. 47
23.    Купріян (Керн). 1996, с. 143
24.    Кураев. 1994, с. 65
25.    Лепорский. 1995, с. 332
26.    Макарий (Булгаков). Т. 2. 1993, с. 239
27.    Макарий Єгипетський. 1998, с. 282
28.    Максим Сповідник. 1835, ч. 2, с. 14
29.    Микита Стифат. Друга сотница... 1900, с. 111
30.    Микита Стифат. Третя умоглядних глав сотница. 1900, с. 161
31.    Мурах. 1904, с. 619
32.    Позов. Т. 1. 1967, с. 39
33.    Попов Євгеній прот. 1995, с. 1014
34.    Попов. 1909, с. 165
35.    Сергий (Страгородский). 1991, с. 193-194
36.    Симеон Новий Богослов. Т. 1.1993, с. 450
37.    Симеон Новий Богослов. Т. 2.1993, с. 386
38.    Стеллецкий. 1914, с. 469
39.    Тихін (Задонський). Т. 3. 1836, с. 135
40.    Тихов Задонський. Т. 1. 1836, с. 99
41.    Феодор (Поздеевский). 1991, с. 49
42.    Феодор Едеський. 1900, с. 347-348
43.    Феодор Студит. 1901, с. 513-514
44.    Феофан Затворник. 1891, с. 206
45.    Феофан Затворник. Шлях до порятунку. 1908, с. 292
46.    Шмеман. 1991, с. 72
47.    Юрченко. 1990, с. 120
48.    Янышев. 1906, с. 328

 
 

Студентські статті