Ігрові витоки спорту




Зміст

Вступ 3
РОЗДІЛ 1. ЯВИЩЕ СПОРТУ 5
1.1 Спорт: сутність, особливості та функції 5
1.2 Головні етапи еволюції спорту 9
РОЗДІЛ 2. ГРА ЯК ФЕНОМЕН КУЛЬТУРИ 16
2.1 Поняття, особливості та функції гри 16
2.2 Агональна природа гри 19
РОЗДІЛ 3. ІГРОВЕ ПІДГРУНТЯ ТА СУТНІСТЬ СПОРТУ 19
3.1 Становлення спорту в лоні гри 25
3.2 Позаігрова сфера сучасного спорту 28
Висновки 35
Список використаної та цитованої літератури 38

 

 

 Висновки

Таким чином, провівши дане дослідження у відповідності до поставлених завдань ми можемо зробити наступні висновки та узагальнення:
Виникнення фізичної культури історична наука відносить до початкового періоду розвитку первісної громади. Самою ранньою формою фізичного виховання були колективні ігри, що носили натуралістичний, наслідувальний характер. Вони майже повністю повторювали трудовий процес.
Пізніше, у зв'язку з поділом праці, що почався, по вікових і статевих ознаках, відбувалася подальша еволюція ігор. Вони поступово втрачали наслідувальний характер, ставали імітаційними, символічними.
Спорт є ефективним засобом фізичного виховання. Його цінність визначається стимулюючим впливом на поширення фізичної культури серед різних верств населення, і в цьому плані спорт має міжнародне значення.
Спорт має самостійне загальнокультурне, педагогічне, естетичне та інші значення. Визначальною функцією спорту є змагальна функція. Серед інших функцій виділимо такі: виховна функція, функція підвищення фізичної активності, оздоровча і рекреаційно-культурна функції
Зазначимо, що процес розвитку фізичної культури поступово привів до виділення ігор і відокремлення в якості самостійних фізичних вправ - біг, метання, стрибки, плавання й інші види рухів. Однією з форм фізичного виховання були ініціації - перевірки фізичної готовності членів громади.
У родовому суспільстві фізичне виховання мало важливе значення й було однієї з функцій родової громади. Головною рисою фізичного виховання можна вважати його загальність. Воно було рівним для всіх (мало лише поділ за статтю й суворо обов'язковим). Під час розкладання родового ладу й утворення класів фізичне виховання втрачає свою єдність, воєнізується, піддається дії культу, здобуває станово-класові ознаки й класовий характер.
Підсумуємо, що перші відомі нам сліди фізичної культури Древнього світу були виявлені в районі, що примикає зі сходу до Середземного моря, а також у Месопотамії в ІV тис. до н.е.
Про розвиток фізичної культури Вавилона свідчать теракотові зображення полювання, загону тварин, стрільби з лука, кулачного бою й змагання на колісницях.
У міру поширення рабовласництва у фізичній культурі відбувалися важливі зміни. Магічний обряд ішов на другий план, все більше значення став носити естетичний аспект видовища.
Характерною рисою фізичної культури Древньої Індії є її розподіл по кастовій приналежності.
Підкреслимо, що у Китайських хроніках, що відносяться до періоду VІІІ -VІ ст. до н.е., повідомлялося, що перші паростки фізичної культури, що одержали розвиток у долині Хуанхе і Янцзи, з'явилися на початку ІІІ тис. до н.е.
Найвищого розвитку фізична культура й спорт досягли в VІІІ - ІV ст. до н.е. під час розквіту рабовласницьких відносин у Греції.
В той же час, фізична культура Спарти, що завзято трималася за племінні традиції, досягла апогею в VІ ст. до н.е. Центральним завданням фізичного виховання було формування підростаючого покоління, здатного перемогти в будь-яких умовах, відважного, наполегливого й такого, що сліпо підкоряється дорослим.
Історія фізичної культури в Древньому Римі, що досяг найвищого щабля розвитку в епоху Древнього світу, відноситься до числа найбільш суперечливих проблем історії культури. Римський панівний клас не почував життєвої потреби в тім, щоб активно займатися спортом. Спорт викликав інтерес, але тих, хто брав участь у змаганнях, нехтували.
Ведучи мову про гру як феномен культури зазначимо, що ми застаємо гру як уже дану величину, що існувала ще до появи самої культури й що супроводжувала, проймала її від першопочатків аж до цієї фази культури, в якій ми живемо нині. Гра присутня скрізь як цілком визначена й відмінна від «буденного» життя якість.
Спорт виникає в історії суспільства не сам по собі. Одним з основних його першоджерел є гра. Грають «на інтерес» – у цьому виразі вміщається вся сутність гри. Ми граємо чи змагаємося «заради» чогось. Єдина і найбільша винагорода, за яку ми боремося чи граємо, – це перемога. В усякому змаганні важить не тільки «заради чого», а й «у чому» та «з чим».
Спорт і атлетика як соціальні функції неухильно розширювали своє місце в суспільному житті, приєднуючи до своїх володінь усе нові й нові царини як у національному, так і в інтернаціональному масштабах.
Підсумуємо, що змагання у спритності, силі й витривалості завжди, як ми показали, посідали важливе місце у всякій культурі. Християнський ідеал замало місця лишав улаштуванню спортивних змагань та культивуванню вправ для тілесного розвитку – за винятком хіба тих випадків, коли фізичне вправляння входило до набору джентльменського виховання. Так само й з доби Відродження відомо досить багато прикладів фізичного вправляння заради тілесного вдосконалення, але займалися цим самі індивіди – не гурти чи класи. Гуманісти, наголошуючи на навчанні й освіченості, тим самим схильні були увічнити давнє недооцінювання тіла, а після доби Відродження їм вторували й Реформація та контрреформація з їхнім моральним запалом і суворою інтелектуальністю. Визнання ігор і тілесних вправ як важливих культурних цінностей відкладалось аж до кінця XVIII сторіччя.
У нинішньому суспільному житті спорт посідає своє місце збоку, відокремлено від культурного процесу, тоді як великі змагання в архаїчних культурах завжди були складовою частиною сакральних святкувань, адже вони були необхідні як діяльність, що дає щастя й здоров'я. Нині цілковито розірвано цей колишній зв'язок із культом; спорт вже давно перестав бути тільки захопленням або символом здорового способу життя. Сьогодні – це окрема індустрія зі своєю інфраструктурою, гравцями й правилами гри.
Список використаної та цитованої літератури

1.    Агеевец С.У., Поликарпова Г.М. Олимпийские игры. Из прошлого в будущее. – СПб.: ГАФК им. П.Ф. Лесгафта, 1996. – 215 c.
2.    Аникеева Н.П.Педагогика и психология игры. – М.,1986. – 315 с.
3.    Берлянд И.Е. Игра как феномен сознания. – Кемерово, 1992. – 218 с.
4.    Волошин С.А. Час олімпійських стартів. – К.: “Веселка”,1990. – 271 с.
5.     Выготский Л.С. Игра и её роль в психологическом развитии ребенка //Вопросы психологии. – М., 1966. – №6.
6.    Гейзінга Й. Homo ludens. – К.: «Основи», 1994. – 292 с.
7.    Демчишин А.П., Артюр В.М., Демчишин В.А., Фалес Й.Г. Рухливі і спортивні ігри в школі. – К.: Освіта, 1992. – 195 с.
8.    Должиков И.И. Учитель работает по своей системе // Физическая культура в школе. – М, 1993. – № 5. – С.10.
9.    Зимкин Н.В. Физиология человека. – М., 1970. – 341 с.
10.    Кагашкин В.М. Методика физического воспитания. – М.: Просвещение, 1979. – 210 с.
11.    Кообеников Н.К., Мехив А.А., Николаенко И.Г. Физическое воспитание. – М. – 1984. – 317 с.
12.    Кун Л. Всеобщая история физической культуры и спорта. – М.: Радуга, 1982. – 415 с.
13.    Мардар Г., Н.Стратійчук, О. Киселиця, Н.Павлова. Фізичне й валеологічне виховання та здоров’я молоді // Фізичне виховання, спорт і культура здоров’я у сучасному суспільстві / Зб. наукових праць. – Луцьк, 2005. – Ч. 1. – С. 292-294.
14.    Матвеев Л.П. Тоерия й методика физической культури. – М.: ФиС, 1991. – 251 с.
15.    Мокрієва М.Г. Фізична культура в побуті. – К.: Здоров'я, 1980. – 164 с.
16.    Пуцов О.І., Капко І.О., Олешко В.Г. Атлетизм: Навчальний посібник.– К.: Київський університет, 2007. – 230 с.
17.    Столбов C.В. История физической культуры. – М.: Просвещение, 1989. – 283 с.
18.    Твой олимпийский учебник: Учеб. пособие для учреждений образования России / ст.С. Родниченко и др. – М.: Советский спорт, 1999. – 163 с.
19.    Терский В.Н., Игра. Творчество. Жизнь. – М., 1966. 238 с.
20.    Устименко В.Ф. Место и роль игрового феномена в культуре // Филосовские науки. – 1980. – №2. – С. 69 – 77.
21.    Цатурова К.А. История физической культуры зарубежных стран: Учеб.-метод. пособие. СПб.: ГАФК им. П.Ф. Лесгафта, 1999. – 364 с.
22.    Цатурова К.А. Физическая культура в России с древнейших времен до конца XVIII века: Лекция. СПб.: ГАФК им. П.Ф. Лесгафта, 1999.- 215 с.
23.    Шиян Б. Теорія і методика фізичного виховання. – Частина 1. – К., 2000. – 301 с.


 
 

Студентські статті