Князівська влада в період єдності та децентралізації Київської Русі




Зміст


Вступ 3
Розділ І. Князі київські в період розквіту Русі 6
1.1 Перші князі на Русі 6
1.2 Князювання за часів розквіту Київської Русі 11
Розділ ІІ Князівська влада в період феодальної роздробленості 20
2.1 Причини децентралізації та роздробленості Київської Русі 20
2.2 Київські князі у період феодальної роздробленості 22
Висновки 25
Список використаних джерел та літератури 27
 

Висновки

Таким чином, діяльність перших князів Київської Русі важко назвати направленою на створення міцної централізованої влади Вона значною мірою була поєднанням торгівлі зі збиранням данини. Серед перших князів, які зробили вагомий внесок в розвиток Київської Русі виділимо таких: Олег, Ігор, княгиня Ольга, Святослав.
Нову добу, зійшовши на престол, започаткував Володимир Великий. Володимир упровадив далеко конструктивніший підхід до управління державою. На відміну від попередників у центрі його уваги був насамперед добробут володінь, а не загарбання земель і збір данини. Власне за його князювання Русь почала підноситися як цілісне суспільство й держава.
Після Володимира Великого на престол зійшов Ярослав Мудрий. Тривале князювання Ярослава прийнято вважати апогеєм могутності Київської Русі. Він розвинув і вдосконалив багато з того, що започаткував Володимир. Як і його батько, Ярослав продовжував розширювати кордони своїх і без того величезних володінь: він відвоював на заході землі, захоплені поляками в період внутрішньої смути, підкорив нові прибалтійські племена й нарешті розгромив печенігів. У результаті цих завоювань володіння Ярослава простягнулися від Балтійського до Чорного моря та від р. Оки до Карпатських гір. Однак його воєнні досягнення затьмарив невдалий похід на Константинополь, який, до речі, був останньою війною русичів проти Візантії. Київ підтримував з Константинополем загалом дружні взаємини.
Далі на арену князівства виходить новий видатний діяч – Володимир Мономах, син великого князя Всеволода (титул великих князів київські правителі присвоїли собі у XI ст.). Ще до того як зійти на великокняжий престол, він відіграв визначну роль у відновленні порядку в країні. Мономах став одним із організаторів зустрічі найвпливовіших князів у Любечі під Києвом у 1097 р. Гучну славу й популярність завоювали Володимирові Мономаху його переможні походи на половців. Переказують, ніби Мономах 83 рази, об'єднавши сили з іншими князями й мобілізувавши населення, виступав проти них і знищив 200 половецьких вождів.
Варто підкреслити, що феодальна роздробленість Київської Русі була природним наслідком розвитку феодального ладу. Вона мала й певне прогресивне значення, оскільки супроводжувалася розвитком економіки і соціального життя в окремих землях. Проте втрата державної єдності, а також князівські міжусобиці підірвали могутність Давньоруської держави. Цим скористалися зовнішні вороги – половці, лицарі-хрестоносці, феодали Польщі й Угорщини та інші – і почали набагато частіше нападати на Русь. Зі складу Давньоруської держави виокремилися такі землі-князівства: Київське, Новгородське, Володимиро-Суздальське, Галицько-Волинське, Смоленське, Чернігівське, Рязанське, Полоцьке, Турово-Пінське, Переяславське. їхні володарі не підпорядковувалися Києву.
Найвизначнішими Великими київськими князями у період феодальної роздробленості були Ярополк Володимирович, Всеволод Ольгович, Ізяслав Мстиславич, Юрій Долгорукий, Ростислав Мстиславич, Мстислав Ізяславич, Гліб Юр'євич, Святослав Всеволодович і Рюрик Ростиславич.

 
Список використаних джерел та літератури


1.    Аркас М. М. Історія України-Руси. – К., 1990. – 241 с.
2.    Баран В.К., Грицак Я.Й., Ісаєвич Я.Д. Історія України. – Львів, 1995. – 415 с.
3.    Беляев И.Д. Лекции по истории русского законодательства. - М., 1879. – 115 с.
4.    Бойко О. Д. Історія України. – К., 1999. – 370 с.
5.    Борисенко В. Й. Курс української історії. З найдавніших часів до XX ст.: Навч. посіб. – К, 1996. – 298 с.
6.    Вернадський Г. Русская история. – М., 1997. – 249 с.
7.    Винокур О., Трубчанінов С. Давня і середньовічна історія України. – К., 1996. – 348 с.
8.    Горский А.А. Древнерусская дружина. - М., 1953. – 127 с.
9.    Греков Б.Д. Киевская Русь. - М., 1953. – 201 с.
10.    Грушевський М. Ілюстрована історія України. – Львів, 1913. – 710 с.
11.    Данилевский И.Н. Стародавняя Русь (IX-XII вв.) глазами современников и потомков. - М., 1998. – 187 с.
12.    Діденко В.В., Коломієць С.С. Історія України. Курс лекцій. – К.: Веселка, 1999. – 341 с.
13.    Історія України. Курс лекцій - кн. 1 – К., 1992. – 209 с.
14.    Котляр М., Кульчицький С. Шляхами віків: довідник з історії України. - К., 1993. – 399 с.
15.    Коцур А. Українська державність: історія та сучасність. - Чернівці, 1996. – 371 с.
16.    Крип'якевич І. Історія України. – Львів, 1992. – 351 с.
17.    Повесть временных лет. М.; Л., 1950. Ч. 1.: Текст и перевод/ Подгот. Текста и перев. Д.С. Лихачева и Б.А. Романова. Правда Русская. - М.; Л., 1940.
18.    Пресняков А.Е. Княжое право в Древней Руси. Лекции по русской истории. Киевская Русь. - М., 1993. – 156 с.
19.    Рыбаков Б.А. Киевская Русь и русские княжества XII-XIII вв. - М., 1982. – 192 с.
20.    Свердлов М.Б. Генезис и структура феодального общества в Древней Руси. - Л., 1983. – 98 с.
21.    Сергеевич В.И. Вече и князь: русское государственное устройство и управление во времена князей Рюриковичей. - М., 1992. – 143 с.
22.    Толочко П.П. Князь в Древней Руси: Власть, собственность, идеология. – К., 1992. – 105 с.
23.    Чубатий М. Історія християнства на Руси-Україні. – Т. ІІ. – Кн. І. – Рим, 1976. - 350 с.
24.    Юшков С.В. Очерки по истории феодализма в Киевской Руси. - М.; Л., 1939. – 87 с.
25.    Яковенко Н. Нарис історії України. – К.: Ґенеза, 1997. – 451 с.
 
 

Студентські статті