Зовнішня політика України в період гетьманування гетьмана П. Скоропадського 2




ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. МІСЦЕ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ КІНЦЯ 1917 – ПОЧАТКУ 1918 РР 6
1.1 Взаємини України з Європейськими державами після підписання Брестського миру 6
1.2 Україна та відносини з Німеччиною і Австро-Угорщиною 11
РОЗДІЛ 2 ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА УКРАЇНИ ЗА ГЕТЬМАНСТВА ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО 14
2.1 Українсько-російські взаємини 14
2.2 Гетьманат Скоропадського і країни Четверного Союзу 16
2.3 Відносини України з країнами Антанти 19
ВИСНОВКИ 24
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 26


ВИСНОВКИ

Таким чином, провівши дане дослідження у відповідності до поставлених завдань ми можемо зробити наступні висновки та узагальнення:
Наприкінці 1917 року Раднарком надіслав Центральній Раді ультиматум. В тому ж році Іноземні офіційні особи починають виявляти дедалі більший інтерес до України. Проголошення УНР значно посилило увагу Антанти до України. Після розстрілу генерала Духоніна зі ставки в Могильові до Києва переїхали військові місії Англії, Франції, Італії, Румунії, Сербії, Бельгії. Були призначені офіційні представники Франції та Англії при уряді Української Народної Республіки.
Варто підкреслити, що представники Антанти з великим обуренням зустріли звістку про початок переговорів України з Німеччиною та Австро-Угорщиною, бо тепер вони залишалися з Четверним союзом наодинці. Після військових дій мирний договір був підписаний між країнами Четверного союзу – Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією й Туреччиною, з одного боку, і Українською Народною Республікою, з другого, – 9 лютого 1918 року.
Без перебільшення можна стверджувати, що жодна інша влада всього періоду українських визвольних змагань не зробила в царині зовнішніх зносин стільки, скільки зробив гетьманський уряд. Відносини з державами Центрального блоку залишалися головним пріоритетом зовнішньої політики. Разом із тим на відміну від Центральної Ради Українська Держава прагнула до розбудови взаємин з радянською Росією, іншими новими державами, що виникли на теренах імперії Романових. Здійснювалися кроки, спрямовані на встановлення дружніх відносин із державами Антанти та нейтральними європейськими країнами. 14 червня 1918 р. був прийнятий закон «Про посольства і місії Української Держави». Новий закон від 6 листопада 1918 р. поширив дислокацію українських консульських установ на 22 країни та окремі регіони. Що ж до дипломатичних зносин, то вони існували з 12 країнами Європи.
Характерною рисою кадрової політики гетьманату в цій сфері було те, що на відміну від попереднього періоду вона була майже позбавлена ідеологізації вузькопартійного впливу. Основний акцент робився на професійній підготовці, фаховому рівні, принциповості та патріотизмі працівників зовнішньополітичного відомства Української Держави. Міністрами закордонних справ Української Держави гетьмана П. Скоропадського були М. Василенко, Д. Дорошенко, Г. Афанасьєв
Європа і світ у цей період більше стали знати про Україну як незалежну, самостійну гетьманську державу. Однак у самій Україні П.Скоропадський не користувався таким авторитетом. Він не мав підтримки ні білогвардійських сил, ні лідерів більшості українських політичних партій. Провідні держави світу замість реальної допомоги українській справі, як правило, обмежувалися риторикою.




 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1.    Антонов-Овсеенко В. В семнадцатом году. Киев, 1991.
2.    Берестейскийй мир: Спомини та матеріали. Львів, 1928.
3.    Борщак І. Берестейський мир: Варшавський договір // Енциклопедія українознавства. Львів, 1993. Т. 1.
4.    Верстюк В. Махновщина: селянський повстанський рух на Україні (1918–1921). Київ, 1991.
5.    Горак В. Зліт і падіння Директорії //Віче - 1995.-№4.-С. 106-116.
6.    Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. Київ, 1992.
7.    Деникин А. Поход на Москву: Очерки русской смуты. Киев, 1990.
8.    Дорошенко Д. Історія України 1917–1923 рр. Ужгород, 1930–1932.
9.    Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле: В 4 т. Мюнхен, 1968.
10.    З думою про Україну. Симон Петлюра //Наука і суспільство. -1996.-№ 5-6.-С. 19-22
11.    Каменецький І. Німецька політика супроти України в 1918 р. та її історична генеза // Український історик. 1968. Ч. 1–4.
12.    КлименкоВ. Українська гетьманська держава 1918 року: її місце в українській революції // Нова політика. - 1996.- №4.- С.59-61.
13.    КучикО. Україна в зовнішній політиці держав Антанти (1917 – 1920 рр). – Львів, видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2004. – 256 с.
14.    Марголін А. Україна і східна політика Антанти. Берлін, 1921.
15.    Огієнко І. Українська культура: коротка історія культурного життя українського народу. Київ, 1991.
16.    ОзнобишинД.М.От Бреста до Юрьева. Из истории внешней политики Советской власти 1917-1920 гг. -М.: Наука, 1966.-328 с.
17.    Революция в России по мемуарам белых. Москва; Ленинград, 1930.
18.    Стахів М. Україна в добі Директорії УНР: В 7 т. Скрентон, 1962–1966.
19.    Тютюнник Ю. З поляками проти України. Київ, 1990.
20.    Українська РСР на міжнародній арені. Збірник документів (1917-1923 pp.)
21.    Відп. ред. акад. АНУРСР В.М. Корецький. К.: Наукова думка, 1966. - 543 с.
22.    Чалий В. Українська держава 1917-1920рр. як суб'єкт міжнародного права // Нова політика. - 1996.- № 1. - С., 35-41.
23.    Шаповал М. Гетьманщина і Директорія. Нью-Йорк, 1958.
24.    Шульгин О. Ідеологія та чин Уряду УНР на чужині. Париж, 1934.

 
 

Студентські статті