Естетизм як світоглядний принцип в українській культурі XVII




ПЛАН
РОЗДІЛ І. ІСТОРИЧНІ ПРОЕКЦІЇ ЕСТЕТИЧНОГО В УКРАЇНСЬКІЙ ФІЛОСОФСЬКІЙ ДУМЦІ.
1.1. Історичні методичні рефлексії щодо естетичного.
1.2. Наративно-поведінкові складові українського культурного дискурсу
від часів Київської Русі до XVII ст.
1.3. Виокремлення естетичного з духовно-філософської матриці до просвітницького періоду української культури.
РОЗДІЛ ІІ. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА XVIII - ПОЧ. ХІХ СТ. ЯК ОБ’ЄКТ ЕСТЕТИЧНОГО АНАЛІЗУ.
2.1. Вплив європейського культурного простору на загальний розвиток культури України у XVIII - поч. ХІХ ст.
2.2. Прояви естетичного функціоналізму в мистецтві даного періоду.
2.3. Взаємозалежність та взаємовплив естетичної думки на різні наукові системи.
РОЗДІЛ ІІІ. КАТЕГОРІАЛЬНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ЕСТЕТИЧНОГО ЯК СВІТОГЛЯДНОГО ПРИНЦИПУ В УКРАЇНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ XVIII - ПОЧ. ХІХ СТ.
3.1. Стилізація істини й краси, калокагатії та ін.
3.2. Перехід від середньовічного «самоприниження» до творчої свободи.
РОЗДІЛ ІV. СПІВВІДНОШЕННЯ ЕСТЕТИЧНОГО Й ДУХОВНОГО ВИМІРІВ В УКРАЇНСЬКОМУ КУЛЬТУРНОМУ ДИСКУРСІ XVIII - ПОЧ. ХІХ СТ.
4.1. Роль словесності у відношенні «естетичне - духовне».
4.2. Синтетичність української культури досліджуваного періоду в естетично – духовному сенсі.


 ВИСНОВКИ
На основі проведеного дослідження зроблено такі висновки:
В українській культурі XVIІІ – поч. XIХ ст. простежується рух до формування концепту естетичного, що сприяло виокремленню естетичної свідомості та естетичного ставлення до світу. Мистецтво та література на той час були одними з основних чинників в розвитку естетичного дискурсу в українській культурі не лише в XVIII – поч. ХІХ ст., а й зробило можливим спробу пустити транскультурні коріння.
У роботі здійснено спробу категоріально відтворити засадничі ідеї українського мислення в мистецтві через реконструкцію естетики після барокового світосприйняття та трансформацій барокової універсальності і художньо-образної системи. Акцентовано на наступних категоріях, принципах, образах і мотивах українського мистецтва в його русі від бароко до класицизму чи й романтизму: калокагатія, «чудне та містеріальне», драматичне, героїчне та сумне, сміхове, прекрасне як морально-корисне; принципи «активної антиномічності», природовідповідності, вітальності, багатобарвності і мальовничості, інтертекстуальності, театралізації образу, дивовижності та містеріальності; образи і мотиви софійності, Богородиці, консептизму, просторово-часових конвергенцій, ідеї катастрофізму, стилізованої істини та краси. Виявлено, що ці естетичні категорії та принципи перетворюють поняття естетичного концепту у власне естетичне та естетизм.
В роботі було доведено, що естетико-релігійне співвідношення української культури даного періоду певною мірою було підпорядковане калокагативному осмисленню взаємодії естетичного та релігійного.
Було виведено те, що засіб уподібнення автора харизматичним образам, наділеним надлюдськими якостями в дусі середньовічної традиції, стає органічною потребою на ранньому етапі культури бароко, усвідомленою як один із прийомів вираження творчої індивідуальності. Образ автора-пророка чи іншої величної постаті в історії церкви і держави втілював пристрасність та одержимість, ставав взірцем активності й емоційності риторичних публіцистичних виступів. Їхня функціональність, що зумовлювала рефлексивний та агітаційний характер твору, спрямовувалася на досягнення головної мети – переконати й об'єднати читачів довкола проголошуваної ідеї чи церковної концепції. Рефлексивна форма вираження, яку забезпечували вищезгадані авторитети, надавала верифікованим настановам автора особливого статусу та переконувала читача в їх злободенності й незаперечній істинності. Факт пророчої місії продукував індивідуалізацію загального стилю культури, передаючи динаміку особистого, інтелектуального та емоційного переживання конкретного письменника.
У результаті дослідження виявлено, що виокремлення концепту естетичного в українській культурі XVIII - поч. ХІХ ст.  і естетизму як провідного принципу останньої  є історично парадоксальним процесом: риторичне створює умови такого виокремлення, але в результаті отримує статус смислової опозиції до естетичного, оскільки асоціюється з правилом, а не з вільною грою уяви; рефлексії щодо практикування “веселія сердца” мали б упередити виокремлення естетичного досвіду як самодостатньої цінності, але історично вони сприяли такому виокремленню.
Загалом своєрідність естетичного в українській культурі XVIII - поч. ХІХ ст. полягає у історичному переході від неконцептуалізованої форми почуттєвих практик до концептуалізованої форми цих практик. За смислом концепт естетичного відсилає до повноти і цілісності існування (естетичне в широкому сенсі), за функцією він конституює “чистий” погляд і мистецьку гру, які набувають субстанціонального статусу у модерній культурі (естетичне у вузькому сенсі). Несформованість концепту естетичного в межах української післябарокової культури є свідченням домінування інших способів реалізації повноти і цілісності буття, які в динаміці барокової культури поступово втрачають своє значення, але їх вплив можна простежити в подальшому розвитку української культури.
Обґрунтовано, що корелятом концепту естетичного в благочестивій моделі існування можна вважати концепт «веселія сердца», смислові розгортання якого – найвища насолода, критерій довершеності, найвища життєва мета, автаркічний стан єдності з сущим тощо – є співвідносними з характеристиками «естетичного»; доведено, що особливий статус «веселія сердца» в творах Г. Сковороди відповідає умовам пізнього українського бароко і його належить вважати кроком до виокремлення концепту естетичного.
Є підстави вбачати естетичний сенс у «веселії сердца», якщо йдеться про естетичне у широкому сенсі. Проте з аналізу творів самого Г. Сковороди випливає, що «веселіє сердця» позначає ситуацію нерозрізненості всіх аспектів людського життя і ставлення до світу. У повній єдності перебувають пізнання, дія і почуття. Відповідно – благо, істина і краса. Отож, говорити про можливість та необхідність концептуалізації естетичного у межах благочестивої моделі існування не має підстав. Зафіксовано лише акцентування на почуттєвому аспекті життя, що є проявом зростаючого впливу модерних тенденцій в культурі.
Доведено, що в типологічних межах української барокової культури сфера естетичного залишається ще невиокремленою і нефіксованою у формі концепту, але, можна констатувати лише поступове створення умов та тенденцію до виокремлення концепту естетизму в досліджуваний період.
Актуальними є проведення наукових розвідок, що стосуються Київської Русі Х – першої третини ХІІІ ст., – історичного періоду, вкрай важливого для формування національного менталітету. Шляхом використання в якості знаряддя дослідження символу як універсального засобу само- і світопізнання, що яскраво себе презентує у літературних творах та мистецтві, методу філософської герменевтики, психоаналізу як філософського напрямку (К. Юнг), феноменологічного методу (Е. Гусcерль) та феноменологічного підходу до аналізу «національного», виявлено самоочевидності української нації, які, на думку автора, виявляються в символіці й архетипах («серця», Софії, Людини та ін.), морально-етичних принципах. Аналіз явищ «культур-архетип», «абсолютний архетип», «національна ідея» не тільки підтвердив доцільність запропонованого дослідницько-аналітичного підходу, а й сприяв більш продуктивній реалізації поставленого завдання.
 Дослідження духовно-релігійного, символічного, морально-етичного аспектів національної, зокрема – української, культури дають можливість спробувати реалізувати завдання осягнення її основ та глибинної суті. Актуальним в умовах сьогодення – з метою сприяння виходу української нації з духовної кризи – вважаємо виділення і ретельне дослідження особливостей бачення мислителями Київської Русі щаблів духовного сходження, «обожнення» особистості, а також – проведення паралелей з позиціями щодо означеного явища, які існують у представників світової історико-філософської думки.
Національне відродження України виразилось у потребі усвідомлення власної ідентичності - історії, культури, традицій, спонукало до поглибленого історико-філософського дослідження невід’ємних складових цього процесу, зокрема, ідеї історизму, ідеї народності, нації, що є основою культурної ідентичності і самоствердження народу в контексті глобалізації.
Навряд чи варто паростки української національної ідентичності відшукувати в глибинах історії, хоча вже Київська Русь наочно демонструвала уявлення про «рід руський» та «руську землю». Некоректно уявляти процес національного самоусвідомлення як суцільний висхідний рух, що має тисячолітню історію. Тривала бездержавність зумовлювала численні кризи ідентичності, спровоковані спочатку спольщенням, а потім зросійщенням українських елітних прошарків. Та й сама ідентичність, якщо винести за дужки короткий період національної революції середини ХVІІ століття, була радше становою, релігійною, регіональною, ніж національною. Лише у ХVІІІ столітті усвідомлення старшинською елітою своєї нерозривної єдності з етнічною територією, консолідація навколо власних політико-правових цінностей і інституцій, створення власного історичного міфу істотно розширили ідентифікаційний простір. Вихід за межі етнорелігійної ідентифікації дає підстави зробити висновок: протягом ХVІІІ століття в середовищі соціальної еліти України-Гетьманщини розпочався процес формування проявів національної ідентичності, характерний для сучасної модерної нації.
В сучасних умовах найбільші шанси на оволодіння масовою свідомістю має ідея залежності добробуту й душевного комфорту кожного громадянина від блага нації й держави, нерозривного зв'язку поколінь, національної злагоди і громадянського миру, спільної відповідальності за майбутнє. Етнічна складова в ній обов'язково має бути присутня – не лише як данина історичній пам'яті, але й як реальний чинник ідентифікації, цементування суспільства навколо його ядра – української етнонації. Але усвідомлення своєї унікальності і самодостатності не повинне перешкоджати ідеям відкритості до загальноцивілізаційних надбань. Реалізація української ідеї можлива лише на перехресті врахування власного історичного досвіду і засвоєння загальносвітових гуманістичних цінностей. Важливі передумови утвердження національної ідеї – морально-духовне оздоровлення суспільства, національне самоврядування, дійова державна підтримка української культури, мови, національних традицій.
У вітчизняній науковій літературі дослідження українського художнього мислення в його естетичних універсаліях та художньо-образній системі є на сьогодні далеким від завершення. У зв’язку з цим пошуки архетипових, інваріантних елементів вітчизняної духовної культури, що дозволять зрозуміти природу українського художнього мислення та закономірності його розвитку, зокрема, через принцип бароковості, є одним з необхідних та перспективних напрямків сучасної української естетичної думки.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ
1.    Wolczuk K. History, Europe and the national idea: the "official" narrative of national identity in Ukraine // Nationalities Papers. – Vol.28. – № 4. – 2000. – P. 688.
2.    Аверенцев С.С. Поэтика ранневизантийской литературы. – М.: Coda, 1997. – 342с.
3.    Алешина Л.О. О вежливости, о такте, о деликатности. — М., 1986. – 213 с.
4.    Антонович Д. Українська культура: Лекції за редакцією Дмитра Антоновича. – К.: Либідь, 1993. – 588с.
5.    Аронов В.Р. Дизайн и искусство. Сер. «Эстетика». — М., 1984. — № 2.
6.    Асмус В.Ф. Вопросы теории и истории эстетики. — М., 1968. – 452 с.
7.    Байбурин А.К., Торопков А.Л. У истоков этикета: Этнографические очерки. — Л., 1990. – 148 с.
8.    Барт Р. Удовольствие от текста // Барт Р. Избранные работы: Семиотика и поэтика. – М.: Прогресс – Универс, 1994. – 514с.
9.    Баумгартен А. Философские размышления // История эстетики: в 5-ти томах. – М.: Искусство, 1964. – Т.2. – 490с.
10.    Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. —М., 1975. – 373 с.
11.    Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. – М.: Искусство, 1979. – 424с.
12.    Беззубова О.В. Историчность эстетического взгляда // http://antropology.ru/ru/texts/bezzubova/aest.htmp.
13.    Безклубенко С. Національна ідея, державна доктрина, національний дух: до визначення понять // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. – Вип. 6. – К., 1998. – С. 21 – 26.
14.    Белецкий П. Украинская портретная живопись XVII-XVIII вв. – Л.: Искусство, 1981. – 256с.
15.    Бердяев Н. Самопознание (опыт философской автобиографии.) - М.: Международные отношения, 1990. – 336с.
16.    Бердяєв Н. О рабстве и свободе человека. Опыт персоналистической философии. – М., 1991. – 37 с.
17.    Бичко А.К., Бичко І.В. Феномен української інтелігенції: Спроба екзистенційного дослідження. – Дрогобич: Без Вид., 1997. – 115 с.
18.    Білецький П. Портрет // Історія українського мистецтва: В 6-ти томах. – К.: Мистецтво, 1968. – Т.3. – С. 240-283.
19.    Білоус П. В. Індивідуалізація творчості в контексті літературного відродження в Україні (кінець XVI – початок XVII ст.) // Літературознавство: Матеріали ІІІ конгресу Міжнародної асоціації україністів. – К.: Обереги, 1996. – С. 224–230.
20.    Бітаєв В. Естетичне виховання і гуманізація особи: Автореф. дис... д-ра філософ. наук: 09.00.08; Східноукр. нац. ун-т ім. В.Даля. - Луганськ, 2004. - 37с.
21.    Бондаревська І.А. Значення дефініції естетики для розвідок у галузі історії естетики // Наукові записки. Том 25. Філософія та релігієзнавство. - 2004. С. 31 – 34.
22.    Бондаревська І.А. Парадоксальність естетичного в українській культурі XVII – XVIII століть. – К.: Вид.ПАРАПАН, 2005. – 308с.
23.    Борев Ю.Б. Критика современных буржуазных эстетических концепций.— М., 1977. – 106 с.
24.    Боянівська М.Б. Книгописання // Історія української культури: В 5-ти т. – Т.2. – К.: Наукова думка, 2001. – С. 591-506.
25.    Бычков В.В. Малая история византийской эстетики. — К., 1991. – 673 с.
26.    Бычков В.В. Эстетика: Ученик. – М.: Гардарики, 2002. – 556с.
27.    Бычков В.В. Эстетический лик Батия (Умозрение Павла Флоренского). – М.: Знание, 1990. – 64с.
28.    Ванслов В. В. Эстетика романтизма. — М., 1966. – 48 с.
29.    Вишенський І. Твори. – К.: Дніпро, 1986. – 247с.
30.    Від Вишенського до Сковороди (З історії філософської думки на Україні XVI – XVIII ст.). – К.: Наукова думка, 1972. – 164 с.
31.    Ганс-Георг Гадамер. Герменевтика і поетика. - К.: «Юніверс», 2001. – 521 с.
32.    Гилберт К., Кун Г. История эстетики М., 1960, с. 222.
33.    Гнатюк О. Українська духовна барокова пісня. – Варшава; Київ, 1994. – 188с.
34.    Горський В.С. Історія української філософії: Навч. посібник. – К.: Наукова думка, 1996. -  285с.
35.    Грушевський М. Історія України-Руси в 11 т., 12 кн.. – К.: Наук. думка, 1995.– Т. VI. – 680с.
36.    Грушевський М. Історія української літератури. - Т. III. – Кн.4. – К., 1996.  – 680с.
37.    Грушевський М. На порозі століття // Твори у 50-ти тт. – Т. 1. – Львів, 2002. – 415 с.
38.    Делез Ж. Складка. Лейбниц и барокко. – М.: Логос, 1997. – 264с.
39.    Довга Л. Естетика // Історія української культури: В 5-ти томах. – Т.3. – К.: наукова думка, 2003. – С. 635-651.
40.    Естетика: Підручник / Л.Т. Левчук, В.І. Панченко, О.І. Оніщенко, Д.Ю. Кучерюк; За заг. ред. Л.Т. Левчук. - 2-ге вид., допов. і переробл. - К.: Вища шк., 2006. – 493 с.
41.    Естетика: Підручник. – К., 2006. – 561 с.
42.    Жолтовський П. Український живопис XVII-XVIII ст. – К.: Наукова думка, 1978. 327с.
43.    Жолтовський П. Художнє життя в Україні XVI-XVIII ст.. – К.: Наукова думка, 1983. – 179с.
44.    Зема В. Середньовічна традиція слова, мови та книги в творах Іоана Вишенського. – К.: Критика, 1998. – 187с.
45.    Иваньо И. Очерк развития эстетической мысли Украины. – М.: Наука, 1981. – 180с.
46.    История эстетики. Памятники мировой эстетической мысли. Т. 2. М., 1964, с. 724.
47.    Ісаєвич Я.Д. Києво-Могилянський колегіум // Історія української культури. В 5-ти т. – Т.2. – К.: Наукова думка, 2001. – С. 564-575.
48.    Історія українського мистецтва. – К., 1968. – 288с.
49.    Історія української культури / За ред. І.Крип’якевича. – К.: Либідь, 2002. – 656с.
50.    Історія української культури: у п’яти томах. Т.2 Українська культура XII – першої половини XVII століть. – К.: Наук. думка, 2003. – 1245с.
51.    К. Маркс и Ф. Энгельс. Из ранних произведений. -  1956
52.    Каган М.С. Эстетика как философская наука. – СПб.: ТОО ТК «Петрополис», 1997. – 544с.
53.    Кант І. Критика чистого розуму. – К.: Юніверс, 2000. – 386 с.
54.    Кафарський В. Нація і держава: культура, ідеологія, духовність. – Івано-Франківськ, 1999.  – 206 с.
55.    Коваль В.М. До проблеми автора барокового публіцистичного тексту. / Електронна бібліотека Інституту журналістики. – К., 2002.
56.    Коллар Я. О. литературной взаимосвязи между славянскими племенами и наречиями //Антология чешской и словацкой философии. – М., 1982. – С. 234.
57.    Костенко Н. Культурні ідентичності: перетворення і визнання // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2001. – № 4. – С. 74.
58.    Кралюк П.М. «Білі плями» в історії української філософії: Наукові нариси. – Луцьк: ПВД «Твердиня», 2007. – 164с.
59.    Кривцун О.А. Эстетика: Учебник. М.: Аспект-Пресс, 2000. – 477 с.
60.    Кримський С.Б. Феномен українського бароко // Історія української культури. У 5-ти томах. – Т.3. – К.: Наукова думка, 2003. – С. 67-93.
61.    Криса Б. Відображення ренесансного світовідчуття в літературі // Філософія відродження в Україні. – К.: Наук. думка, 1990. – 139–156.
62.    Кузьмичев И.К. Введение в эстетику художественного сознания. Лекции. Н.Новгород: НГУ, 1995. – 357с.
63.    Кулакова Л. И. Очерки истории русской эстетической мысли XVIII века. Л., 1968. - 124 с.
64.    Культурология: Учебное пособие / Ред. Г.В.Драч. – Ростов-на-Дону: Фенікс, 1999. – 576с.
65.    Курас І., Солдатенко В., Бевз Т. Історичні підстави української ідеї // Етнополітологія в Україні. Становлення. Що далі?. – К., 2002. – С. 142.
66.    Литвинов В. Ренесансний гуманізм в Україні. – К.: Основа, 2000. – 232с.
67.    Ломоносов М. В. Сочинения. Т. 7. М.-Л., 1952. – 821 с.
68.    Лосев А. Две необходимые предпосылки для построения истории эстетики до возникновения эстетики в качестве самостоятельной дисциплины// Эстетика и жизнь. – М., 1979. – 95 с.
69.    Лосев А.Ф. История эстетических учений // Лосев А.Ф. Форма –стиль – выражение. – М.: Мысль, 1995. – 465с.
70.    Лотман Ю. М. Об искусстве. – СПб.: Искусство, 1998. – 704с.
71.    Майборода О. «Українська національна ідея»: інтегративні можливості віртуальності // Національна інтеграція в полікультурному суспільстві: український досвід 1991 – 2000 років. – К., 2002. – С. 349.
72.    Майборода О. «Українська національна ідея»: інтегративні можливості віртуальності // Національна інтеграція в полікультурному суспільстві: український досвід 1991 – 2000 років. – К., 2002. – С. 349.
73.    Макаров А. Світло українського бароко. – К: Мистецтво, 1994. – 288с.
74.    Малышев И.В. Эстетика: Курс лекций. М., 1994. – 371 с.
75.    Матвєєва Л.Л. Культурологія: Курс лекцій: Навч. посібник. - К.: Либідь, 2005. – 522 с.
76.    Михайлов М.И. В мире эстетики: Из истории эстетических категорий. Учебное пособие. - М., 1994. – 215 с.                                                                     
77.    Морозов П. Феофан Прокопович как писатель. — «Журнал Министерства народного просвещения», ч. CCCXI, № 9 — 10, с. 46. \74\.
78.    Наконечна О.П. Естетичне як тип духовності. Монографія. – Рівне, 2002. – 202с.
79.    Наливайко Д. С. Українське літературне бароко в європейському контексті // Українське літературне барокко. – К.: Наукова думка, 1987. – С. 46–75.
80.    Ницше Ф. По ту сторону добра и зла // Сочинения в двух томах.— Т.2.— М.: Мысль, 1990.
81.    Нічик В. Києво-Могилянська академія і німецька культура. - К., 2001. – 173 с.
82.    Обушний М. І. Етнонаціональна ідентичність – феномен самовизначення українців. – К., 1999. – 144 с.
83.    Огієнко І. Українська культура. – К., 1993. – 272с.
84.    Огородник І.В., Русин М.Ю. Українська філософія в іменах: Навч. посібник / За ред. М.Ф. Тарасенка. – К.: Либідь,1997. – 328с.
85.    Ольховик М.В. Бароковий універсалізм в українському художньому мисленні: Автореферат. – К., 2005.
86.    Ортега-и-Гассет Х. «Дегуманизация искусства» // Ортега-и-Гассет Х. «Дегуманизация искусства» и другие работы. Эссе о литературе и искусстве. Сборник. - М.: Радуга, 1991.  – 583 с.
87.    Павленко Ю.В. Історія світової цивілізації: Соціокультурний розвиток людства: Навч. Посібник. Вид. 2-ге, стереотип. / Відп. ред. та автор вст. Слова С. Кримський. – К.: Либідь, 1999. – 360с.
88.    Панченко В.І. Мистецтво в контексті культури: Автореф. десерт. д-ра філос. Наук. – К.,1999.
89.    Пахльовська О. Україна і Європа в 2001-му: десятиліття втрачених можливостей // Сучасність. – 2001. – № 7 – 8. – С. 78 – 85. 
90.    Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури: Навч. посіб. – 3-тє вид., стереотип. – Х.: Основа; К.: Т-во «Знання», КОО, 1999. – 336с.
91.    Попович М. Нарис історії культури України. – К., 1998. – 728с.
92.     Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: В 3-х томах. – К.: Наукова думка, 1979. – Т.1. – С. 101-124.
93.    Радишевький Р.П. Бароковий консептизм поезії Лазаря Барановича // Українсбке літературне бароко. – К.: Наукова думка, 1987. – С. 156-177.
94.    Сковорода Григорій. Твори: У 2т. – К.: ТОВ «Видавництво «Обереги», 2005. – 2-ге вид., виправ. (Кийвська б-ка давнього українського письменства. Студії; Т.5). – Т.1. – 528с.
95.    Смирнов А. А. К проблеме соотношений русского предклассицизма н гуманистической теории поэзии. Ф. Прокопович и Ю. Ц. Скалигер. — У кн.: Проблемы теории и истории литературы. Сб. статей, посвященный памяти проф. А. Н. Соколова. М., 1971. – 68 с.
96.    Сміт Е. Національна ідентичність. – К., 1994. – С. 24, 149 – 150.
97.    Софронова Л.А., Липатов А.В. Барокко и проблемы истории славянських литератур и искусств // Барокко в славянских культурах. – М.: Наука, 1982. – 183 с.
98.     Степовик Д. Історія української ікони Ч-ЧЧ століть. –К.: Либідь, 1996. – 440с.
99.    Столович Л.Н. Красота. Добро. Истина. Очерки истории эстетической аксиологии. М.: Республика, 1994. – 388 с.
100.    Струкевич О. К. Українська «нація до націоналізму»: пошуки, критерії ідентичності в Україні-Гетьманщині ХVІІ ст. – К., 2001. – 159 с.
101.    Тишков В. А. Постсоветский национализм и российская антропология // Социс. – 1997. – № 1. – С. 53 – 54; «Нация – это метафора» // Дружба народов. –2000. – № 7. – С. 170 – 182.
102.    Тойнби А. Дж. Постижение истории.- М.: Прогресс, 1991.- 736с.
103.    Толочко П. Від Русі до України. – К., 1994. – С. 354.
104.    Українська культура: Лекції / За ред. В.Б.Антоновича. – К., 1993. – 592с.
105.    Ушкалов Л. Світ українського бароко. – Х.: Око, 1994. – 112с.
106.    Флоренский П. Избранные труды по искусству. – М.: Изобр. искус., 1996. – 435с.
107.    Хантингтон С. Столкновение цивилизаций? // Полис. – 1994. – №1. – С. 131-154.
108.    Чижевський Д. І. До проблеми Барокко // Сучасність. – 1974. – Ч. 4(160). – С. 43–54.
109.    Чижевський Д. С. Історія української літератури (від початків до доби реалізму). – Тернопіль: Феміна, 1994. – 480с.
110.     Шевчук В. Відродження і реформація в українській культурі XVI-XVII ст. // Філософська і соціологічна думка. – 1989. – С. 73-86.
111.    Шевчук В. О. Іван Вишенський та його послання // Вишенський І. Твори. – К.: Дніпро, 1986. – 147с.
112.    Яворський В. Про Україну без звинувачень // Ї (Львів). – 2002. – № 26. – С. 86 – 96.
113.    Ясперс К. Смысл и назначение истории. – М.: Республика, 1994.



 
 

Студентські статті