Військові акції УПА в Галичині в 1943-1944 роках





План

Вступ 3
Розділ І. Формування структури УПА в Галичині 
1.1 Зародження українського націоналістичного руху в Галичині 
1.2 Організаційна структура УПА 
1.3 Мета, цілі і завдання УПА 
Розділ ІІ Військові акції УПА на території Галичини 
2.1 Боротьба проти німецьких військ 
2.2 Військові акції проти радянських партизан і регулярних з’єднань Червоної Армії 
Висновки 
Список використаних джерел та літератури 
Додатки 
 

 

 

Висновки

Розглянувши різні аспекти вивчення національно-визвольного руху на Україні в 40-і роки ХХ століття ми прийшли до таких висновків.
Сьогодні існують незалежно один від одного декілька напрямків дослідження проблеми. Політичне підґрунтя проблеми, що було висвітлено, не дозволить отримати цілісну картину подій, спираючись тільки на концепції представників одного напрямку, що, фактично, дотепер зберігається в історичній науці сусідніх з Україною країн – Росії, Польщі.
З перших днів зародження УПА її діяльність мала не регіональний, а всеукраїнський характер, що випливає насамперед з політичної програми боротьби за відновлення самостійної України. Ця мета поєднала у рядах армії, крім членів ОУН, вояків колишньої УНР, бійців і командирів Червоної армії.
Під впливом ідеології УПА та особисто її командуючого Р. Шухевича докорінно змінилася державотворча концепція ОУН. ІІІ Надзвичайний Великій Збір українських націоналістів, який відбувся у серпні 1943 р., своїми постановами затвердив процес демократизації ОУН, та проголосив, що УПА не армія партії, а всеукраїнські збройні сили.
До 1943р. вищим органом УПА був Крайовий Військовий Штаб, який згодом був перейменований у Головний. До Штабу, головним завданням якого була організація боротьби та збереження ресурсів, входили шеф штабу (першим став Дм. Перебийніс), командир-головнокомандуючий УПА (яким був М.Лебедь, а з 1943р. став Р.Шухевич “Тарас Чупринка”), заступники головнокомандувача та шість відділів: оперативний, розвідувальний, господарський, за вихованням, пропагандиський, політичного виховання Третім за рангом після шефу та головнокомандувача неофіційно вважався керівник відділу політичного виховання (найвідомішим став Й.Позичанюк).
Робота Головного Штабу базувалась на системі місцевих штабів, будованих за чіткою ієрархією: Головний Штаб – Крайовий Штаб – Штаб Військової Округи – Штаб Куреня – Командування Сотні. Координацію роботи штабів всіх рівней здійснювали за допомогою кур’єрів-агентів. Здебільшого таку функцію виконували місцеві провідники ОУН та, власне, політичні агенти ОУН. Накази передавалися за допомогою радіо або по мережі агентів ОУН.
Структура УПА складалась з 4 частин, які називалися за частинами світу УПА - Північ, - Південь, - Захід та –Схід.
Завданням національної історичної науки є створення саме цілісної картини, оскільки це є важливим у виховній діяльності у найближчому майбутньому.
Офіційна концепція викладення проблеми, яка фактично сформована в історичній науці, але досить не є однозначно прийнятою офіційною владою, може використовуватись лише у порівнянні з точками зору дослідників, які стоять на інших ідеологічних позиціях.
Важливим є також той факт, що зараз об’єктивно складаються найкращі умови для сприйняття національної ідеї молодим поколінням, яке у майбутньому має продовжити створення української держави.
Виклад протигітлерівської, протиокупаційної боротьби українського визвольного руху показує його як потужну силу. Це тим більш важливо, що розгортався він на землях уже достатньо зрадянізованих, а головне — понищених одним тоталітарним режимом в умовах заміщення його іншим тоталітаризмом. Тому слід віддати належне членам похідних груп, які зуміли разом з місцевими активістами пробудити до національного свідомого життя й боротьби тисячі людей. Якби фронт затримався на Сході ще на рік, розмах українського руху, підпілля був би значно ширшим. Бачимо, що від тимчасової і вимушеної тактичної співпраці з Німеччиною керівництво українського руху перейшло до її поборювання, в т. ч. і збройним шляхом.
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
ДЖЕРЕЛА
 1. Літопис УПА. Нова серія. Видання Головного Командування УПА. –Київ – Торонто, 1995. – т. 1. – 481 с.
 2. Літопис УПА. Нова серія.Волинь і Полісся : УПА та запілля 1943 –1944. Документи і матеріали. – Київ – Торонто, 1999. – т. 2. –723 с.
 3. Сергійчук В. ОУН - УПА в роки війни. Нові документи і матеріали.- К.:  Дніпро, 1996.- 464с.
 4.Бульба-Боровець Т. Армія без держави. — Вінніпег (Канада). — 1981. — 203с.

      ЛІТЕРАТУРА
5. Бандера С. Перспективи української революції. – К.: Інститут національного державознавства, 1999. –612с.
6. Бегма В. Злочини німців і народна боротьба на Ровенщині.  
  Українське державне видавництво. – Київ – Харків, 1945. – 236с.
7.Галамай С. Боротьба за визволення України 1929 – 1989. – Торонто –Нью-Йорк, 1991.т. XXXV. –346с.
 8.Залізняк Л. Від склавинів до української нації. –К.: Бібліотека Українця,  1997. –259с.
 9.Ільюшин І. Волинська трагедія 1943-1944 рр. – К.: Інститут історії України НАН України, 2003. – 313с.
10.    Ільюшин І. ОУН-УПА і українське питання в роки Другої Світової війни (в світлі польських документів). – К.: Інститут історії України НАН України, 2000. – 198с.
11.    Ільюшин І. Протистояння УПА і АК (Армії Крайової) в роки Другої світової війни на тлі діяльності польського підпілля в Західній Україні. – К.: Інститут історії України НАН України, 2001. – 289с.
12.    Касьянов Г. До питання про ідеологію Організації українських націоналістів (ОУН): аналітичний огляд. – К.: Інститут історії України НАН України, 2003. – 163с.
13.    Кентій А. Нариси історії Організації українських націоналістів в 1941-1942 рр. – К.: Інститут історії України НАН України, 1999. – 201с.
14.    Кентій А. Українська повстанська армія в 1942-1943 рр. – К.: Інститут історії України НАН України, 1999. – 287с.
15.    Кентій А. Українська повстанська армія в 1944–1945 рр. – К.: Інститут історії України НАН України, 1999. – 220с.
16.    Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні.– Париж–Нью–Йорк-Львів, 1993.– 653с.
17.    Лебедь М. Українська Повстанська Армія.– Дрогобич: Відродження, 1993.– 142с.
18.    Лисенко О., Марущенко О. Організація українських націоналістів та Українська повстанська армія. Бібліографічний покажчик публікацій 1998–2002 років.– К.: Інститут історії України НАН України, 2002. – 202с.
19.    Лисенко О., Марущенко О. Українсько-польські стосунки періоду Другої світової війни. Бібліографічний покажчик. – К.: Івано-Франківськ. – Інститут історії України НАН України, 2003. – 124с.
20.    Медведев Д. Это было под Ровно. – Курск: Курская правда, 1949. – 204с.
21.    Новак О. УПА. Сторінки історії. Роздуми. (Друге видання, доповнене). –Рівне, 1992.–348с.
22.    Патриляк І. Військова діяльність ОУН(Б) у 1940–1942 роках. – К.: Інститут історії України НАН України. – 2004. – 598с.
23.    Петро М. Українська Повстанська Армія. 1942—1952.– Мюнхен, 1953.– 285с.
24.    Покальчук Ю. Откуда берет начало движение украинских националистов // "Собеседник" .–№5.– январь 1991.– 34с.
25.    Русначенко А. Народ збурений. – К.: Університетське видавництво «Пульсари», 2002. – 520с.
26.    Сергійчук В. Трагедія українців Польщі.– Тернопіль: книжково-журнальне видавництво «Тернопіль», 1997.– 439с.
27.    Сергійчук В.  Трагедія Волині. Причини та перебіг польсько- українського конфлікту в роки Другої світової війни. – К.: Українська видавнича спілка, 2003.– 240с.
28.    Степанов Л. До історії антифашистської боротьби на Рівненщині (1941 – 1944 рр.). –Л.: Каменяр, 1966. –189с.
29.    Шуляк О.  (Штуль-Жданович) В  ім'я правди (Дійсність  про Українську Повстанську Армію). – Рівне: Вид. «Азалія», 1993. – 235с.



 
 

Студентські статті