Інформатизація як механізм розвитку інформаційного суспільства




ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА 6
1.1 Поняття інформаційного суспільства 6
1.2 Особливості розвитку цивілізаційних систем 12
РОЗДІЛ 2 МІСЦЕ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ В РОЗВИТКУ ІНФОМАРЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА 18
2.1 Інформатизація як провідна ознака інформаційного суспільства 18
2.2 Сутність інформатизації управління соціальними системами 21
РОЗДІЛ 3. ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ 27
ВИСНОВКИ 31
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 34


ВИСНОВКИ

Таким чином, провівши дане дослідження у відповідності до поставлених завдань ми можемо зробити наступні висновки та узагальнення:
Ресурси інформаційного суспільства – інформація, знання та інформаційно-комунікаційні технології – найбільш вдало та цілісно характеризують його природу. Протягом останніх років сформувались нові поняття, процеси, взаємини, проблеми. В результаті індустріальний шлях вже не може бути пріоритетним для держави в сучасних умовах розвитку. В іншому випадку така держава опиниться осторонь глобальних процесів розвитку у наступні 10–15 років, стане відмежованою від решти світу.
В контексті аналізу переходу суспільства від життєдіяльності в індустріальній добі до існування в умовах інформаційної доби, результати дослідження свідчать про те, що фундаментальним компонентом є формування інформаційної свідомості.
Метаідеологія інформаціоналізму дає можливість не лише якомога повніше описати та пояснити наявні процеси, а й диктує, в силу своїх стимулюючих якостей і мобілізаційної функції, певний метадискурс стратегії суспільного розвитку. У цьому процесі створення та впровадження адекватних соціально-економічних та політичних методів інтереси демократичних еліт, а також ідеологічні системи (в межах моделі метаідеології розвитку) стають комплементарними і взаємопов’язаними структурними елементами як їхній ідейно-політичний компроміс (закріплений на теоретичному рівні у рамках метаідеології інформаціоналізму). В інформаційному суспільстві інформаціоналізм визначає та упорядковує (у суспільному контексті загалом) кожну конкретну конфігурацію політичних концептів, в основному взаємодіючи та впливаючи на ключові концепти тієї чи іншої системи цінностей. Інформація завдяки своїй підставовій плюралістичності, знімає негативні аспекти “асиметричності” політичних ідеологій (яка повертає нас до суперечностей та конфронтації між ними), утверджуючи діалог систем політичних ідеологій у суспільстві. Саме в такий спосіб стає можливим не занедбати або не втратити жодну із суспільних цінностей (важливих для функціонування та розвитку суспільства). Саме таким чином стає реальною можливість не втратити жодну із суспільних цінностей, що є важливими для функціонування та розвитку суспільства. Саме так, на думку автора, ідеології стають взаємодоповнюючими, зберігаючи при цьому цілісність контексту існування суспільства, відповідним розумінням і поясненням головних, нагальних проблем його буття, цілей та стратегій. Такий підхід потрібно розглядати як фундамент політичного консенсусу суспільних еліт у площині практичної політики та фактичного функціонування політичних систем, правомочності яким в сучасному світі надає демократія.
Політична, соціальна та економічна складові концепції інформаційного суспільства відображають реальний вплив переваг суспільства нового типу на практично всі сфери життєдіяльності сучасної людини, а також дозволяють усвідомити, що концепція інформаційного суспільства є ефективною та сучасною альтернативою індустріальному типу розвитку. Інформаційна демократія, інформаційна інфраструктура, універсальний доступ до освітніх та інформаційних ресурсів – сучасні поняття, які комплексно підтверджують практичні переваги використання інформаційно-комунікаційних технологій задля розвитку.
Практичний аналіз розвитку інформаційного суспільства в окремих західних демократіях на основі стратегічного та інституційного забезпечення дав можливість зрозуміти велике значення прояву політичної волі правлячої еліти окремих держав щодо побудови інформаційного суспільства. Міжнародний досвід переконливо свідчить, що:
•    у процесі побудови інформаційного суспільства беруть участь усі зацікавлені сторони;
•    працюючи над спільною ідеєю, кожен учасник процесу розуміє значення власного внеску у суспільне благо, покращення благоустрою держави;
•    формується суспільне усвідомлення пріоритетності спільної справи, її короткострокові та довгострокові перспективи як для розвитку держави, так і для вирішення глобальних проблем;
•    процес побудови інформаційного суспільства на принципах рівності, прозорості, диспозитивності, взаєморозуміння та конструктивної співпраці поступово перетворюється у національну ідею, чинник, здатний об’єднати всіх свідомих громадян, навіть представників різних поглядів, орієнтацій, партій, рухів тощо.
Затвердження національної стратегії розвитку інформаційного суспільства та реалізація положень її плану дій, а також здійснення поетапного інституційного забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні повинні стати ключовими напрямками державної політики на шляху переходу українського суспільства до життєдіяльності в умовах інформаційного устрою, використання інформаційно-комунікаційних технологій у всіх сферах життя.
Зважаючи на розвиток глобальних процесів останнього десятиліття, внутрішні реалії соціально-економічного розвитку України, а також її міжнародні позиції та пріоритети, автор вважає шлях побудови інформаційного суспільства найбільш оптимальним для зміни стратегічних орієнтирів державної політики на інформаційний тип розвитку, підвищення рівня добробуту громадян, покращення показників конкурентоздатності держави, прискорення інтеграції України у європейське та світове співтовариства.

 
 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1.    Алексеев В.Р. Время действий – пришло // Телеком. Коммуникации и сети. – 2004. – № 4. – С. 22-25.
2.    Андрианов В. Национальное богатство, природные и трудовые ресурсы // Общество и экономика. – 2003. - №4-5. – с.127-196; с.127
3.    Бондар І. Міжнародна інформація//Навчально-методичний посібник до самостійного вивчення курсу, 2-ге вид., стереотипне. Львів: «Новий Світ - 2000», 2006. – 198 с.
4.    Бортко Г.Н. Национальные стратегии информационного общества: преимущества и условия реализации в Украине // Информационное общество. – 2004. – № 2. – С. 25-29.
5.    Вєсєлков Р.С. Проблема інформаційно-технологічного розвитку Європи //Актуальні проблеми клінічної, експериментальної та профілактичної медицини. Розділ “Гуманітарні науки”. Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та молодих вчених. – 2002. – С.29-30.
6.    Дюжев Д.В. Глобальна етика в епоху інформаційної цивілізації // Актуальні проблеми клінічної, експериментальної та профілактичної медицини. Розділ “Гуманітарні науки”. Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та молодих вчених. – 2001. – З. 28-29.
7.    Дюжев Д.В. Інформаційне суспільство: соціально-правові аспекти суспільного розвитку // Наука. Релігія. Суспільство. – Донецьк: 2004. – № 1. – З. 116-122.
8.    Дюжев Д.В. Філософське значення концепції ноосфери //Актуальні проблеми клінічної, експериментальної та профілактичної медицини. Розділ “Гуманітарні науки”. Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та молодих вчених. – 2001. – С.19-20.
9.    Зощенко О.В. Інформаційне суспільство: ознаки і динаміка // Інтелект. Особистість. Цивілізація: Тематічній збірник наукових праць із соціально-філософських проблем. – Донецьк: ДонДУЄТ, 2004. – № 3.
10.    Колодюк А.В. Теоретичне обґрунтування поняття та виникнення інформаційного суспільства // Борисфен. – 2004. – № 11. – С. 18-19.
11.    Колодюк А.В. Цифровий розподіл – нова форма соціального розмежування в умовах глобалізації // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтва. – 2004. – № 4. – С. 124-129.
12.    Марчук Н.В. Інформаційна цивілізація: соціальні риси віртуального феномена // Наука. Релігія. Суспільство. – Донецьк: 2003. – № 4. – З. 209-214.
13.    Машуков В. М. Компьютерное право: Практич. руководство. – Львов: АВЕРС, 1998.
14.    Методи захисту фінансової інформації: Навч. посіб. / В. К. Задіра-ка, О. С Олексик. – К.: Вища шк., 2000.
15.    Мешков М. М. Международная охрана интеллектуальной собственности. – СПб., Питер, 2001.
16.    Михнушев А. Г. Информатика в социальном управлении. – К., 1990.
17.    Научные основы организации управления и построение АСУ / Под ред. В. Л. Бройдо, В. С. Крылова. –М.: Высшая шк., 1990.
18.    Ніколаєнко О.О. Структура прогресу: оцінка розвитку поліпараметричних систем // Актуальні проблеми клінічної, експериментальної та профілактичної медицини. Розділ “Гуманітарні науки”. Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та молодих вчених. – 2002. – С.20-21.
19.    Першиков В. И., Савинков В. М. Толковый словарь по информатике. – М.: Финансы и статистика, 1991
20.    Петренко К.С. Віртуальна реальність: проблема концептуального потенціалу // Наука. Релігія. Суспільство. – Донецьк: 2003. – № 3. – С.226-231.
21.    Проценко П.П Проблематика переходу до інформаційного суспільства // Політичний менеджмент. – 2004. – № 6(9). – С. 129-137.
22.    Рубан В. Я. Информатизация и новая информационная технология в управлении научно – техническим прогрессом. К.: „Знание”, 1990, 24 с.
23.    Рубан В., Чубукова О., Некрасов В. Інноваційна модель стратегічного розвитку України: методологія і досвід // Економіка України. – 2003. - №8. – С. 14 -19.
24.    Тоффлер Э. Метаморфозы власти. – М.: ООО «Издательство АСТ», 2003 – 669 с.; с.98
25.    Шаповал О.В. Розробка національних стратегій інформаційного розвитку – пріоритет сучасності // Нова парадигма. – Випуск 38. – К., 2004. – С. 166-172.
 
 

Студентські статті